Історія України-Русі, Том 3. Частина 2

Запорожжя

Запорожжя, як і раніш, жило незалежним вільним життям і було притулком для усіх, кому важко жилося на Україні. Але після того, як Січовики, за Гетьмана Апостола, повернулись з Алешок і знов піддалися Російській державі, життя їх надто погіршало: їх землі пороздаровувано було виходцям з Сербії, Болгарії та Молдавії - за те, що ті виходці помагали колись Петрові І у його походах на Турцію. Сварки за ті землі з тими чужинцями не переставали, і Запорожці скаржились на них Московському урядові. Але се мало що помагало, бо найбільше такі справи кончалися не на їх користь, а уряд ще більш гнівався на Січовиків, - він почав дуже неласкаве дивитись на них, як на дуже неспокійних людей.

Запорожська Січ в половині XVIII століття була поділена на 38 курінів: Кущовський, Попсвичівський, Васюринський, Іркліївський, Щербиновський, Титарівський, Шкуринський, Куренівський, Незамайківський, Рогівський, Корсунський, Калниболоцький, Уманський, Деревянківський, Нижнє-Стеблівський, Верхнє-Стеблівський, Джереліївський, Переяславський, Полтавський, Мишастівський, Минський, Тимошівський, Величківський, Левушківський, Пластунівський, Дядьківський, Бруховецький, Ведмедівський, Платнірівський, Пашківський, Батуринський, Канівський, Криловський, Донський, Сергіївський, Конелівський, Іванівський і Кисляківський.

Земля, або „Вольності Запорожські”, поділена була на 8 паланок: Кодацька паланка - у Катеринославському повіті, Самарська - у Новомосковському пов., Орельська - у Павлоградському і Катеринославському пов., Протовчанська - у Павлоградському, Новомосковському і Катеринославському пов., Інгульська - у Херсонському і Александрійському пов., Прогноїнська - на Кінбурнській косі против Очакова, Кальміуська - в Александрійському і Бердянському пов., Бугогардівська - в Ананьївському і Єлисаветградському повітах.

На границях Запорожжя стояла постоянно сторожа Січовиків: у Переволочні - од Гетьманщини, в Бахмуті - од Слобожанщини, на р. Кальміусі - од Донців, у Микитина перевоза против Очакова - од Татар, на р. Гарді - од Поляків.

Старшину Запорожську усю вибірали.

Старшина: Кошовий отаман, Військовий суддя - він же й скарбівничий; Військові: писарь, обозний, осавул, булавний, хорунжий, бунчужний, перначовий, довбиш, пушкарь, тлумач (перекладчик), шафарі (збірщики на перевозах та инших місцях), кантаржий (доглядав за військовими важницями і збірав ралець, або платню на Січовому базарі), канцеляристи; Курінні: отамани, хорунжі; полковники до паланок, писарі до паланок, осавули до паланок, канцеляристи до паланок.

Усіх посад на Запорожжі було 149. Окрім того ще був отаман Січової школи, де вчилися, коштом Січовиків, діти Запорожців.

У Січі була церква Покрови, 14 церков по паланках, 2 походні церкви і Самарський манастирь. Усі вони були підвладні тільки Київському Межигорському манастиреві і не залежали од митрополитів; ігумен Межигорського Спаса настановляв до Січової церкви священників, а біле духовенство по паланкових церквах висвячував єпископ Кошової церкви святої Покрови, котрий почитався зверхником усього духовенства Запорожського.