Історія України-Русі, Том 3. Частина 1

Духовний Собор 1685 р.

З 1684-го року Московський уряд почав підмовляти Самойловича, щоб новий митрополит, котрого мали обірати тоді у Київі, був залежний од Московського патріарха, а не од Константинопольського, а з ним і усе українське духовенство, щоб перейшло під владу Москви. Кандидатом на митрополита Київського був архімандрит Київо-Печерський Інокентій Гизель, чоловік дуже освічений, але він умер, і Самойлович виставив кандидатом Луцького єпископа Гедеона, князя Святополка Четвертинського. Лазарь Баранович, яко заступник митрополита, ізкликав на Петра і Павла 1685 р. у Київі собор (з'їзд) українського духовенства, щоб обрати митрополита. Од світських людей Гетьман послав на той собор генерального осаула Івана Мазепу і чотирьох полковників. Дуже було обурене усе українське духовенство тим, що його віддано під зверхність Московського патріарха, але Московський уряд наліг на великого візіря у Константинополі, котрий тепер догоджав Москві, і той присилував Царьгородського та инших вселенських патріархів, щоб вони зреклися своїх прав на Київську митрополію. Таким побитом Гедеон був посвячений на митрополита у Москві і зробивсь підлеглим Московському патріархові з усим духовенством українським. Митрополитові Київському і українській церкві були зоставлені старі вольності і привілеї; як і за патріархів Царьгородських, митрополит Київський мав право носити на митрі хрест і підписуватись Митрополитом Малої Росії.

Тим часом Ян Собєський задумав спільний похід на Турків, але для того йому треба було, щоб згодилася допомогти Москва. Всесильний тоді князь Голіцин, чоловік з загранишною освітою, що тоді рідко траплялося по-між московськими боярами, пішов на те, і у 1686 році у Москві була складена згода на віки між Польщею і Росією. Сією умовою потверджено й Андрусівську згоду. Обидві держави умовились разом воювати проти Турків та Татар.

Самойлович дуже був невдоволений сією згодою, а ще дужче розгнівався, коли йому наказано було збіратись в поход проти Татар. „Хоче дурна Москва підбити царство Кримське, а сама себе оборонити не може”, - казав він серед своїх близьких. - Велике московське військо, 100.000 чоловіка, під проводом князя Голіцина, і 50.000 українських козаків під проводом ГетьманаСамойловича у травні (маї) 1687 року виступили у Крим. Спільний похід такого великого війська по степах був дуже тяжкий. Літо було посушне, спека знесилювала московське, непризвичаєне до неї, військо, а тут ще Татари запалили степ, - не стало чим годувати коні; люде терпіли від згаги та недостачі харчів, і Голіцин мусів був повернутись додому. У всій сій лихій пригоді обвинувачено Гетьмана, буцім то він сам намовляв Татар, щоб вони запалили степ, бо не хотів воювати з Ханом; до того ж і Голіцин не любив Самойловича, а йому треба було на когось звернути невдачу з походом.

То він схопив Гетьмана і сина його Якова і спровадив їх у Москву. Там їх катували, допитуючи за те, у чому вони були не винні, а тоді заслали на Сібір. Там вони у 1690 році повмірали. Другого сина, Грицька, скарано на смерть, а усе їх та жінок їх добро, маєтки і грунти забрано - половину на Царя, а другу - до військового скарбу. Гетьманом після Самойловича обрано Генерального осаула Івана Мазепу.