Історія України-Русі, Том 3. Частина 1

Запорожці передаються на бік Шведів

У половині лютого (февраля) 1709-го року Царь поїхав у Вороніж, щоб спорядити флот у Чорне і Азовське моря проти Турків, а на Україні залишив князя Меньшикова. Меньшиков мав тепер найбільший клопіт - одхилити Запорожців од поєднання з Мазепою, а для сього він послав у Січ своїх послів із грішми і подарунками. Але се мало помогло. На раді, що зібрав Кошовий Кость Гордієнко, прочитано було лист Мазепи до Запорожців. В тому листі він прохав допомогти йому скинути з України московське ярмо і писав, що сам чув, як Царь сказав: „Треба викоренити сих злодіїв і поганців, Запорожців”. Тоді усі Запорожці загукали: „За Мазепою! За Мазепою!” Гордієнко написав до короля Карла лист і сповіщав його, що усі Запорожці просять заступитися за них та помогти вернути їхню волю. 15.000 Січовиків, не дожидаючи, що одпише їм Король, рушили в поход; вони забрали усі городки (невеличкі кріпості) по річках Орелі і Ворсклі, порозгонили з них московське військо, а люде, котрі покидали свої оселі та ховались по лісах од Москалів і Шведів, верталися до своїх хат та дякували Запорожцям. 26-го березоля (марта) прибув у Будища (містечко у Зеньківському повіті) і сам Кошовий Гордієнко із товариством. Мазепа вислав для почесної стрічи їх двох полковників з 2.000 козаків, котрі провели їх у Диканьку. Мазепа стрів їх у Кочубейовому будинку. Увійшовши в хату, Гордієнко уклонився Гетьманові, а бунчужний, на знак пошани, схилив перед ним отаманський бунчук. Після того Гордієнко промовив: „Ми, військо Запорожське Низове, дякуємо милості вашій за те, що ви, як і подобало найстаршому ватажкові українському, взяли близько до серця долю нашої країни і взялися визволити її з московської неволі. Ми певні, що тільки ради сього, а не власної користи ради наважилися ви пристати до Шведського короля”. Так почав Кошовий свою промову, і при тому було де-кілька Запорожців, бо Запорожське товариство твердо додержувало звичаю, щоб Кошовий, та й ніхто, ніколи й нічого не казав про військові справи иначе, як од усього Товариства і при самому Товаристві. Мазепа одказав: „Дякую вам, Запорожці, що ви вірите міні. Славлю ваше пильне бажання добра рідному краєві. Коли я пристав до Шведського короля, то не ради якої вигоди за-для себе, а з любови до рідної країни. У мене нема а-ні жінки, ні дітей, і яб міг пійти собі куди-небудь та спокійно доживати свого віку. Але кермуючи стільки часу Україною щиро, скільки було моєї снаги та кебети, я не можу, забувши й честь і щиру любов, скласти руки і покинути наш край на волю гнобителя”. На другий день Гордієнко з 50 товаришами був у Короля. Там тоді ж обмірковано і те, яка має бути умова із Шведами.

12-го квітня (апріля) Запорожці з Шведами перейшли Ворсклу коло Соколки (село в Кобеляцькому повіті) і розбили московське військо генерала Рена. Дознавшись про се, Шереметьєв послав полковника Яковлева на Келеберду, спалив її і 18-го підійшов до Переволочні (Запорожська таможня і переправа через Дніпро). Тут у замку була Запорожська ватага з 600 Січовиків, але вона не мала сили вдержатись у замку. Москалі його, побили Запорожців, а тих, що оборонялися по хатах, випекли звідти вогнем і повбивали. Одержавши через Меньшикова царський наказ, Яковлев 30-го квітня перейшов через Кодацький поріг на Дніпрі, узяв і спалив Старий та Новий Кодак з околицями і 7-го червня (юня) прийшов до Камінного Затону, невеличкої кріпости, що збудовано було коло самої Січи. У Січі на той час Кошовим зостався Петро Сорочинський. Він тільки що повернувся з Криму, куди їздив кликати на поміч Татар. Атаку почали Москалі на човнах, але їм не поталанило, і їх було одбито. Тут, на лихо, Запорожці побачили, що далеко у степу піднялася курява, і до Січі іде якесь військо. Вони подумали, що се Татари, котрих обіцяв прислати Хан, та, щоб допомогти їм, вийшли їм на зустріч. Але се були не Татари, а компанійський полковник Гнат Галаган з своїм полком та драгунами. Галаган сей після царського указу покинув Мазепу і утік до Царя і за се був у великій ласці у нього. Він добре знав Січ, бо колись сам був Запорожцем і за лицарство обраний був навіть Кошовим. Тепер прислано його допомагати Яковлеву. Під'їхавши до Січі, він гукав: „Віддайте зброю і покоріться, - вас усіх помилують!”