Історія України-Русі, Том 3. Частина 1

Азівські походи

У 1695 році молодий царь Петро І задумав завести свій флот у південних морях, себ-то в Азовському і Чорному, а для того по весні сам пішов із військом під Азов. Але похід сей був нещасливий, і Царь мусів був повернутися у Москву, нічого не заподіявши Туркам. Гетьман же Мазепа з боярином Шереметьєвим тим часом щасливо воювали з Турками на низу Дніпра, узяли Кізікермен і другу фортецу, що була коло його і, зоставивши залогу у кріпості на острові Тавані (що на Дніпрі недалеко Борислава), самі подалися на Україну. Тільки Гетьман, а з ним і московське військо одійшли, як Запорожці заволоділи тим островом.

Петрові не виходила з голови думка заволодіти морем, мати там свій флот і розпочати торговлю з Європою, і от по весні 1696 року він знов виступив проти Азова, а Мазепа вислав йому на підмогу 15.000 козаків. Наказним Гетьманом над ними настановив він Чернигівського полковника Якова Лизогуба, а сам знов поєднався з Шереметьєвим і, обороняючи українські південні границі, турбував Турків і Татар і не давав їм іти на підмогу до Азова. На сей раз Азов було взято, і Царь, вважаючи, що велику поміч у сьому ділі дали йому козаки, дякував Гетьманові Мазепі найбільш за те, що він призначив такого дотепного, доброго знавця військової справи, наказного Гетьмана, яким зявив себе Лизогуб.

Тим часом московське військо безнастанно переходило через Україну, погано поводилося з людьми; начальники московських команд та усякі офіцери московські часто-густо люто розправлялися з жителями, вимагали підвод, харчів, знущалися над звичаями і порядками українськими та ще почитували себе за важніщих та з більшими правами людей, ніж тубільці - Українці; до того ще був як раз і неврожай хліба у тому 1698 році, - то через все те на Україні дуже почали ремствувати на Москалів і Гетьмана; доносів на нього стало ще більше, але Царь так вірив Гетьманові і почитував його за розумного і корисного за-для себе порадника, що не йняв віри тим доносам. Повернувшись у січні (январї) 1700 року з тих походів, він покликав Мазепу до Москви, і там так його ласкаво вітали, як ніколи. Щоб виявити свою ласку і подяку Гегьманові, Царь дав йому орден святого Андрія Первозваного, що саме тоді тільки що встановлений був, і мали його тільки Царь та Головін.

***

По Бахчисарайській умові 4-го березоля (марта) 1681-го року Правобічна Україна мусіла зоставатись незаселеною пустинею. Але на таку чудову країну не могли не позаздрити сусіди, і от король Польський Ян Собєський, що тільки й мріяв про велику війну з Мусульманами, придумав такого способу. Він добре відав, що козаки - найкращі вояки, і вже у 1685 р. видав таку сеймову ухвалу, що він приймає під свою батьківську опіку усіх козаків, котрі оселяться на землях давніших полків Чигиринського, Черкаського, Корсуиського, Канівського, Білоцерківського та Уманського та будуть узнавати за Гетьмана того, кого настановить Польський уряд. Люде з Полісся, Волині та Червоної Русі кидали свої оселі і панів і поспішали записуватись у козаки. Ті з них, котрі одержували од короля „приповідні листи” на те, щоб набірати се охоче військо, звалися полковниками; з них одразу визначилися полковники: Искра, що оселився у Корсуні, Самусь - у Богуславі, Абазин - у Брацлаві на Поділлю, а найбільш - Семен Пилипович Гурко, або „Палій”, як його прозвали Запорожці Він оселився у Хвастові.