Історія України-Русі, Том 3. Частина 1

Петрик

Петрик сей був жонатий на Кочубейовій небозі, а Жук доводився свекром Кочубейові, котрий держав його дочку. Петрик одвіз ті подарунки, але до Батурина не вернувся; здається, йому забажалося вільного життя, бо дома з жінкою він жив не в злагоді. Се знати з його листу до Кочубея, котрому він писав: „Тікаю від безсоромної лютости жінки своєї, котра не тільки що лихословить і ганьбить мене, а ще й наважається позбавити мене життя”. Щоб там не було, а військовий канцеляриста Петро Іваненко опинився на Запорожжі, і там скоро став на чолі Запорожців, котрі невдоволені були на Гетьмана та Московський уряд. А невдоволені вони були за те, що Москва будує кріпості та городки на землях Вольностів Запорожських і за те, що українська старшина здобувала собі через Гетьмана і Московський уряд грамоти на землі, та обертала їх у вічність, і людей, котрі жили на тих землях, обкладала усякими одбутками, - робила з них трохи не кріпаків, бо вже було визначено два дні на тиждень роботи на пана. Навіть і Кошовий Гусак пристав до невдоволених, і коли Гетьман прислав йому листа, у котрому він прохав віддати баламута Петрика, він одписав йому між иншим так: „Тепер починає заводитися те саме, за що ми билися за Богдана. Хай би вже Генеральна старшина удержувала собі підданих людей, а то вже й всяка дрібнота має своїх підданих!” Петрик говорив, що Хмельницький визволив Україну з під Польщі, а він, Петрик, визволить її з під Москалів і з під своїх панів. За ним повинен піти весь посполитий народ, бо він рад добути красшої долі для найбіднійших і найнизших.

Як тільки Запорожці обрали Петрика писарем, він поїхав у Крим до хана і прохав допомогти йому в його справі: він задумав визволити Україну з-під московської кормиги і від Мазепи, котрого Запорожці вважали пособником Московському урядові. Коли Петрик повернувся з Татарами, то ті Запорожці, що пристали до нього, проголосили його Гетьманом, і він пішов з ними попереду до Самарських кріпостів; звідтіль порозсилав він універсали до усього Українського народу і оповіщав в них, що його обрано Гетьманом і що з ним іде Калга-Султан із Татарами визволити Україну від гнобительства Москви і від хижих панів та орандарів. Петрик напав був одразу на Ново-Богородицьку кріпость, але його одбито, і він із Калгою-Султаном рушив на Україну. Але й тут був він не щасливіший: народ не рушився, хоть і ненавидів панів. Січ також не вся пішла за Петриком, а Мазепа так жваво і розумно взявся проти нього, що куди він не поткнеться, скрізь його стрічали козацькі полки та давали йому одсіч.

Три роки Петрик баламутив на Україні. Люде хоч й гомоніли і невдоволені були московськими розпорядками, але він не з'умів скупити їх коло себе, і коли у 1696 році якийсь козак Вечірка убив його, то про його скоро й забули, - тільки й того, що Татари скарали за се того Вечірку на смерть, бо вони піддержували Петрика і допомагали йому для того, щоб була їм причина постоянно грабувати та нападати на Україну.