Історія України-Русі, Том 2. Частина 1

Свитригайло 1430-1440

По смерти Витовта й литовські й руські пани виставили королем Свитригайла, і хоч Ягайлови було се не до вподоби, проте він згодився. Свитригайла усі вважали за проводира Литовської Руси, хоча він був католик. І справді, він за увесь час своєї боротьби то з Витовтом, поки той був живий, то з Ягайлом, все шукає помочи в Українців та Білорусів, і вони його виручають. А як став він Великим князем Литовським, то найважніші городи та уряди пороздавав Русинам. Се було не до вподоби панам Литвинам-католикам.

Розсварився він з Ягайлом, а Ягайло розпочав з ним війну: хотів видерти Поділля та Волинь, - але не пощастило. Тоді вороги Свитригайлові (ті, що невдоволені були, що він Русинів за людей мав) положили знищити його иначе: напали на нього вночі в дорозі, так що він ледве з душею втік, а великим князем оголосили Жигимонта, Кейстутового сина. За Жигимонтом стали всі литовські землі, а за Свитригайлом усі руські: Полоцька, Витебська, Смоленська, Сіверщина, Київщина, Волинь, східне Поділля (західне Поділля було під Польщею). На Литві стало два князі: один ніби для Литовців, другий - для Руси, але кожен оден другого не узнавав за князя. Додаймо ще, що Свитригайло був не тільки проводирем Руси, але й взагалі проводирем аристократії (великого панства); за нього тягли руська аристократія, князі і можні пани (білоруські та українські). Про народ нема й мови - він ледве чи й знав або чув, з-за чого там князі між собою гризуться. Але через се саме і війна Свитригайлова проти католицької Литви не була завзятою та міцною. Чотири роки тяглася та війна і нічого не принесла Свитригайлови, хиба те, що розгубив деяких своїх прихильників. Нарешті року 1435 Свитригайло поклав собі: „або пан, або пропав!“ 1 вересня (сентября) зійшлися ворожі війська недалеко Вилькомира, коло річки Святої, і Жигимонт страшенно знищив Свитригайлове військо. Мало не вся ливонська поміч, що прийшла до нього, пропала; самих князів узято у неволю 42, а багато було побитих. Свитригайло ледве втік. По всій Польщі дзвонили в дзвони, співали: „Te Deum!“ („Тебе, Бога, хвалим“). По сій битві уся Біла Русь перейшла до Жигимонта, втікли од Свитригайла й українські землі, навіть Волинь, де він у Луцьку сидів. Свитригайло подався десь на Угорщину. Жартуючи говорили тоді, що він сім літ пас вівці у Волощині, поки не вернув собі Луцька.

А Поляки тим часом думали були обплутати Жигимонта, щоб він записав всі Литовсько-Руські землі Польщі, як колись Ягайло. Тільки Жигимонт не мав охоти сього робити. А тут, як на те, й його не стало: його вбито. А вбито через те, що його не любили в державі - його вважали страшенним ворогом аристократії, взагалі великих панів: ніби то він хотів „весь рожай (породу) шляхецкій погубити й кровъ ихъ розлити, а поднести рожай хлопскій, псю кровъ“. Так пише про нього один пізніший літописець, але певно з правдою добре таки розминувся. Про його смерть оповідають усячину, між иншим так, що ніби-то у-ночі привезли до замку 300 возів сіна, а у кожному возі було сховано по два - по три узброєні вояки. Заїхали вони у княжий замок. Чарторийський Іван, князь, привідця змови, зайшов у княжі покої. Заздалегідь підкуплений слуга князя провів його до дверей покою, де сидів старий Жигимонт; покій той був завжди замкнений з середини. У князя в кімнаті за сторожа жила приручена ведмедиха, і він випускав її на двір, одмикаючи двері; а як ведмедиха тая верталася з двору, то шкрябалася у двері, і князь знов одмикав і впускав її. Бачучи, що ведмедиха на дворі, слуга з Чарторийським підійшли до дверей і почали шкрябатись. Жигимонт подумав, що то ведмедиха, одчинив двері, а його тут і вбито.

Як би там воно не було, але з усього знати, що вбила Жигимонта аристократія, і то певно Руська, прочищаючи Свитригайлови дорогу на великокняжий стіл. Свитригайло, як тільки прочув про смерть Жиґимонта, прибіг в Луцьк, і там його прийняли з великою честью.

Тим часом ось що діялося у Польщі. Ще у 1434 році старий Володислав-Ягайло, їдучи у Галич, зупинився в одному селі на ніч. У-ночі він довго пробув у гаю, слухаючи соловейка, а на ранок заслаб і, не доїхавши до Львова, у городі Городку вмер. Магнати польські обрали за короля старшого сина його Володислава; меншого ж сина Казимира, після того як вбито Жиґимонта (се сталося року 1440), вислали на Литву, але не як великого князя, а як тимчасового намістника. Литовські пани певно були невдоволені тим, але й Свитригайла не хотіли - знали вже його вдачу.