Історія України-Русі, Том 2. Частина 1

Іван Підкова

Незабаром, року 1577 бачимо нового ватажка козацького - Івана Підкову. Він назвав себе братом молдавського господаря, князя Івоні, і задумав попробувати щастя, чи не вдасться сісти йому на молдавському князівському столі. Прочувши, що між Запорожцями пробував Підкова, молдавські бояре послали до нього посланців; вони просили приїхати до них та взяти до своїх рук „батьківщину“, що досталася йому од брата його - видерти її у нового господаря Петра. Івоня підбив Запорожців, і 600 чоловіка їх, з старшим своїм Шахом, пристали до нього. Пішов він тоді у Молдавію, розбив Петрове військо, де були й Турки, вигнав Петра і почав був господарити у Яссах (в молдавській столиці). Се збентежило короля польського Баторія, бо на нього розгнівався турецький султан за те, що козаки, - королівські, мовляв, піддані, - та втручаються в справи чужих земель. Баторій не хотів сваритися з турецьким султаном, - тим паче, що саме тоді Баторій збірався воювати з Москвою, - а для того йому треба було мати собі приятеля в турецькому султані. Він звелів арештувати Підкову й привести до нього. Так і зробили. Коли Іван Підкова їхав з здобиччю на Запорожжя, махнувши рукою на Молдавію (бо бачив, що довго там не всидить), його стрів воєвода браславський князь Збаразький і присовітував йому поїхати до короля та виправдатися перед ним; він завірив його, що такого лицаря, як Підкова, король вітатиме ласкаво. Підкова послухав і поїхав до нього. Але король иначе його привітав: звелів арештувати, а потім стяти йому голову, і у Львові на майдані покотилася його голова. Се було у 1578 році.

Але не встигли ще відрубати голову Підкові, як козаки вели вже иншого охочого на молдавський стіл - Олександра, брата Підкови. Козаків було більш як 2.000 піших і конних. Були під Яссами, попустошили Волощину. Султан наказав Баторієви, щоб піймав того ворохобника, і Баторій се виконав. Турки вбили Олександра на паль. А літом того ж року (1578) козаки знов ішли на Молдаву, ведучи нового охочого, що звався Петром, сина Олександра. Щоб одчепитись од султана, Баторій сим разом викрутився, що се не його козаки, а московські.

А разом з тим козаки допікали Татарам та Туркам і в инших місцях: спалили Тягінь (Бендери), Шах „гетьман Низовців“ зімою 1577 року погромив татарського посла, що їхав з Москви і забрав у нього „багато скарбу“.

Султан і кримський хан вимагали од Баторія, щоб він нарешті заборонив козакам нападати на їхні землі. Баторій саме тоді розпочав з Москвою так звану Ливонську войну; йому потрібна була козацька поміч на тій войні, але й такого страшного ворога, як султан, не хотів він дражнити. То й почав він йому одписувати, що козацькі наскоки робляться без відома його, короля, і там буває багато людей московських та волоських; що польський уряд не тільки не піддержує козаків, а хотів б їх геть витребити - тільки сили немає се зробити. А разом з тим, щоб справді козаків приборкати, Баторій порозсилав до пограничних старост своїх універсал (наказ) і попрікав їх, що вони одного духу з козаками, дають їм пристановище у себе і разом з ними ходять в татарські та турецькі землі. „Не раз я наказував, - пише король - щоб ви не переховували у себе Низовців і не давали їм пороху, олова та нічого їстивного, але ви не слухалися. Тепер ми наказали Константинові Острожському, київському воєводі, щоб він, додержуючи своєї умови з Перекопським (Кримським) царем, йшов до Дніпра і прогнав звідти розбішак-козаків; а хто з них попадеться йому до рук, то щоб карав на смерть. І всім українським старостам наказую пособляти Острожському і так само ловити та карати на смерть Запорожців, коли вони почнуть тікати з Низу“.

Так грізно писав король, але й сам він, а тим більше козаки, добре знали, що з тієї великої хмари не буде дощу. Одписуючи Кримському ханові про те, що от він звелів Острожському козаків знищити, король додає: „але я не певен, що вони там на Низу знову не посходяться, бо вигнати козаків з „Дикого поля“ дуже трудно; дотого їм пріяє Москва, і вони туди, в їхні землі, втікають, щоб врятуватися од польської кари“.

Справді, козаки й далі ходили собі походами на Перекоп в татарські землі, добували так само, як і перше, волошського князівського стола, шарпали турецькі береги. Року 1579 хан кримський знову прислав королеві скаргу (жалобу) на козаків. Але король одписав йому, що козаки - люде вільні і тому приборкати їх та покарати, як людей вільних, і тяжко, та й не годиться, - хоч він все ж буде їх придержувати од наскоків на турецькі землі.

В сьому листі король так мягенько пише про козаків тому, що йому треба було їх на війні з Москвою. А козаки багато тоді йому допомогли: помогли взяти багато городів і особливо показали себе коло Стародуба. Там, під Стародубом, - пише літописець, - Низові козаки, з старшим своїм Яном Оришевським, вскочили у московські землі і великої шкоди наробили; город Стародуб спалили і з великою здобиччю повернулися до-дому.