Історія України-Русі, Том 2. Частина 1

Нові сусіди з полудня

Коли Україну прибрали до рук Литва з Польщею, сталася тоді (у XV віці) велика зміна, що мала велику вагу і в політичному, і в культурному житті України: утворилося по сусідству з Україною нове Кримське царство. Ми вже згадували, що в XIII в. в Татарській орді був нелад, і Орда ослабла: з одної Золотої орди, як вона звалася, стало аж чотири. Одна з тих орд забралася в Крим, і в половині XV в. начальник її, Хаджі-герай, зовсім вибився з-під влади Золотої орди і розпочав рід ханів (царів) Кримських. Сьому Хаджі-гераю раніш давав у себе притулок Витовт, і за се він пізніш був у приязні з ним і не пустошив українських земель. Але дальші литовські князі, починаючи з Казимира, не зуміли поладнати з Кримом, і наробили страшенного лиха Україні. Особливо великі шкоди робив Менглі-герай, союзник Московського Великого князя Івана Василєвича. Се був дуже мудрий хан. Коли супротивники скинули його з ханства, він удався до Турції. Турція ще року 1454 опанувала Константинополь, або Царго-род, а потім і сусідні землі: Сербію, Болгарію, Молдавію - стала великою і грізною державою. Ото ж до неї удався Менглі-ґерай, піддав Крим турецькому султанови, а за те султан мусів його обороняти і давати йому помочи. Тепер хто ворогував з Кримом, мусів памятати, що за плечима у Криму стоїть Турція. Сей Менглі-герай, на прохання Московського князя Івана, починає допікати Литві тим, що руйнує і нищить українські землі. Від року 1482 почавши, цілих сто літ Україна стогне від тих диких наїздів татарських і обертається помалу в пустиню: Поділля, Волинь, Київщина, Галичина, вся Україна, з виїмком хиба північної України, що підгарбала під себе Москва, все се було спустошено Татарами, Турками та Волохами (бо вони були турецькі підданці). Ні печеніжський погром, ні половецькі наскоки, в XI в., ані походи Бату не обіймали ані такого великого простору, ані були такі люті. Все, що здобула українська культура за кілька віків, немов на огні згоріло. Вся країна степова, весь полуднево-східній пояс аж до лісів - Переяславщина, полуднева Чернигівщина, полуднева й середня Київщина, Браславщина й східне Поділля обернулися в пустиню; тільки подекуди в державних замках та поблизу їх держалися купки людей. І все се сталося завдяки дурній політиці Казимира і його синів, та нікчемности польсько-литовського правительства. Володарі великих держав, оті хвалені оборонці христіян від „невірних“, не здобулися навіть на таку боротьбу з степовими варварами, яку вели дрібні і неголосні руські князі XI-XII віків.

А коли правительство нічого не робило, то про оборону мусіли подумати самі люде українських земель. На сьому грунті й розвинулося українське козаковання, а з нього - козаччина: перші звістки про козаків стрічаємо як раз після перших погромів Менглі-герая (найдавніща згадка р. 1492). Але перш ніж перейдемо до козаччини, згадаємо про те, як Польща таки підгорнула під себе усі українські землі.

Вже була мова про те, що литовські магнати, мавши в своїх руках управу великого князівства, бажали унії (єдности) з Польщею, але так, щоб се був тільки тісний політичний союз, а вел. кн. Литовське щоб оставалося самостійне. З другого боку, українські та білоруські магнати вел. князівства, не хотячи зближатися до Польщи, тягли потрохи до вел. кн. Московського. Народ же український та білоруський свого голосу не подавав, бо його не питалися.

За короля Жигимонта І (Старого) про унію Польщи з Литвою мало що й чути, бо сей король нею не дуже цікавився; так само було воно й перші десятки літ пановання сина його Жигимонта-Августа (ступив на королівство р. 1544) і аж в 1560-их роках на ґвалт взялися до неї та року 1569 в Люблині зробили кінець. Найгірше зашкодила справі дрібна литовська шляхта, що тягла за Польщею, бо хотіла вибитися з-під влади литовських магнатів і зрівнятися в правах з шляхтою польською.

Уже з початку 1560-тих років мало не що року зїздяться польські й литовські уповажнені та радяться все про ту унію Литви з Польщею. До чого воно йшлося, видно з листа Радивила до короля (р. 1564). Радивил в тому листі пише, що така унія, яку задумують Поляки, се такий самий кінець Литовській свободі, який і Москва хоче зробити, тільки Москва хоче накинути Литві свою неволю силою, а Польща підступом, облесливістю.