Історія України-Русі, Том 1

Українські словянські племена

Перейдемо тепер до українсько-руських племен. В самій середині сидять Поляне. Се було дуже невеличке племя. На північному заході воно граничило містами Білгородом (на Ірпені) та Вишгородом (на Дніпрі). На сході споконвічною границею був Дніпро; на полудні останнє місто було Родня, там де річка Рось вливається в Дніпро, але вже в XI в. через Печенігів Поляне покинули обороняти Поросся, а заходились се робити ближче до Київа - по річці Стугні. Сей малий трикутник - то осередок історичного життя нашого народа. Звідси пішло й імя Русь, що потім поширилось на всі українські і не українські (білоруські та великоруські) племена. Найголовніще місто у Полян було Київ.

На лівому боці Дніпра сиділи Сіверяне, Сівера. Се було най більше з українсько-руських племен і сиділо воно в поріччі Десни, по р.р. Сейму і Сулі. Найбільші міста у них були - на півночи Любеч, Чернигів, на полудні - Переяслав.

Далі, за річкою Сулою, найдавніша літопись не згадує про Словян, але відомо, що десь від V віку і по Х-ий Словяне займали Подонє, і ще в Х віці була над Азовським морем Тмутороканська волость (земля) в руках Русинів; але як в другій половині Х віку натиснули на Подонських Словян Печеніги, а потім Половці, то вони мусіли посунутись далі на північ.

Бік-о-бік з Полянами сиділи, на захід од них, Деревляне. На півночи границею у них була річка Припеть; на північному сході досягали вони Дніпра, на заході межували з Дулібами, на полудні - доходили до верхнього Бога (річки). Головне місто у них було Коростень.

Далі на полудень од Полян сиділи Уличі - спочатку на нижньому Дніпрі (на правому боці Дніпра), а пізніш пересунулись на середній та верхній Бог до середнього Дністра. На полудень сягали вони до Чорного моря, поки не одіпхнули їх звідти Печеніги.

Край між Дністром та Дунаєм заселяли Тиверці; вони ж сиділи по Дністру. На північному заході вони доходили до гірських країв Карпатів, а на верхньому Дністрі межували з Дулібами.

На захід від Деревлян сиділи Дуліби. Головні міста їх: Волинь, чи Велинь, Бужськ, Перемишль, Луцьк, Володимир, Червень (тепер Чермно, на південь від Грубешова). Від тих міст - і людей тоді прозивали: Волиняне, Бужане, Лучане, Червняне. На північ Дуліби сиділи на середньому Побужу (західній Буг), на заході - в поріччях Буга й Сяна і наближалися до Висли. Тут на заході граничили вони з західно-словянським племенем Поляками.

Далі на північному заході українська земля межувала з Білорусами (в поріччю Нарева). Тут Українці висунулись клином на північ між Поляками та Білорусами (міста: Берестє, Дорогичин, Мельник). Недалеко од сього клина, далі на північ, сиділи вже Литовські племена (Ятвяги, Жмудь, Пруси). По всій північній границі української землі були Білоруські племена (Дреговичі, Радимичі), на північному сході - Великоруське племя (Вятичі), на схід - фінське (Мордва). На заході - як уже згадувалося - український народ межував з Поляками, та ще в полудневих згірях Карпатів - із Словаками, на полудневому заході в Карпатах і за Карпатами - з Уграми (Венграми), на полудні - з Волохами (Русини були навіть в Семигороді). Сиділи українські люде й по нижньому Дунаю аж до Чорного моря. Про те, яких сусідів-кочовників мали українсько-руські племена на полудні, в Чорноморських степах, згадувалося раніш. Останні там згадані Угри. Після них прийшли в наші степи Печеніги (у ІХ столітті), що на довго засіли там і багато вчинили шкоди українській землі. Та з ними ми ще стрінемося далі.