Історія України-Русі, Том 1

Малярство

В найбагатчих церквах майстрі робили фрески та мозаїку. Фрески - се мальовані водними фарбами на клею образи святих або не-церковні, світські малюнки (напр. у Софійському Соборі на стінах на сходах наверх). Фрески збереглися в Софійському соборі грецької роботи і в Кирилівській церкві (теж в Київі) - руської роботи.

Крім того малювали вже тоді й ікони. Серед печорських ченців славився Аліпій-іконописець. Взагалі по багатих церквах розписували фрески, а по малих були ікони, що можна було переносити з церкви до церкви, з дому в дім.

Славилися в ті часи ще мінятюри, тобто дрібні, маленькі якісь образки або мальовання по церковних та инших книжках. До наших часів зберігся, наприклад, образок родини кн. Святослава Ярославича. Се була робота наших, найбільш київських майстрів.

Але ще трудніща й цінніща робота була - мозаїчна. Мозаїку, чи "мусію", як казали тоді, знаємо ми тільки в найбагаччім центрі руської культури - Київі, і то за кращих часів його - від кінця Х в. до початку XII в.: Задержалась вона в Софійській катедрі, в Кирилівській церкві та в Михайлівськім манастирі. Се теж, образи святих, але не мальовані, а виложені з шкла ріжного кольору. Робилося се так: в свіжо розведений цемент вкладали шостигранні шматочки шкла ріжного кольору, але кольор до кольору укладали так, що з того виходив малюнок. Се теж робили не тільки грецькі майстрі, але й наші, київські.

Нарешті найтрудніща робота - емальєрство. Емаль уживали тільки для маленьких образків. Се дуже трудна робота, бо треба було топити на вогні усякі фарби і наливати їх в одгорожені ямки так, щоб потім з тих фарб вийшов гарний образ, як мозаїка з шкла. Очевидно, що емальовані речі куповали тільки великі пани. Але крім сих вигадок, що прийшли до нас з Візантії, були ще й инші делікатні роботи з золота, з срібла, що теж потрібні були тільки для великого панства, хоч дещо, як дорогі мистецькі сережки, перстені і т. и., певно знаходило дорогу й до людей небагатих.