Історія України-Русі, Том 1

Усякі кочовники

Якийсь час алянське імя панувало на просторі від Дунаю аж до Аральського моря (в Азії), але не довго. В II та ІІІ століттях, в західню частину чорноморських степів примандрувало з півночи, з-над Балтицького моря, німецьке племя - Готи і виперло звідти Алянів. З другого боку, в III столітті по Христі прийшла з Азії турецька орда Гуннів і напирає на Алянів зі сходу. Аляни розсипаються, і останки їх, загнані в Кавказькі гори, задержались й досі в маленькому Осетинському народі. На сьому й кінчається панування іранської (персидського коріння) людности над нашими чорноморськими степами.

А тим часом, як в степах панували оті кочовничі та на пів-кочовничі народи іранського коріння, в краях гірських, карпатських бачимо инший гурт народів, тракійського коріння (до них належать теперішні Волохи-Молдаване). З тих народів згадаємо: Бесів "під Карпатськими горами", десь на верхівях Дністра й Сяна; Койстобоків - на полудневому згірї Карпат, і Карпів - коло Дністра й Прута. Сі тракійські народи були дуже войовничі, любили полюванє, були великі пяниці і славні були своїми співами. Про тракійців оповідали, що вони навіть закони укладали в піснях, щоб легче було памятати. Вірили вони, що душа несмертельна (сього не було тоді й у більш освічених Греків).

Коло того часу між карпатські гірські та степові народи клином всунувся новий, Бастарни, - певно німецького коріння, а після того як римські імператори приборкали тракійські народи й Бастарнів і перегнали їх в инше місце, з півночи, з-за Висли рушив на полудень німецький народ - Готи. Зі сходу приперли їх Словяне, а з заходу инші народи, і вони подались на полудень та вискочили аж над-Чорним морем. З того, що по дорозі через наші землі не знайшлось для них місця, видно, що ті землі були заселені Словянами. Сі Готи просиділи в Чорноморських степах літ з двісті, і виперла їх звідти турецька орда Гуннів, що насунулася з Азії в IV столітті. З сього часу й аж до XVI-XVII віків наші степи стають краєм переважно кочових орд турецької родини. Часом вони пробували на нашій землі дуже недовго - тільки переходили через степи, часом зоставались кілька віків. Добра од них Україна не зазнала - саму лишень шкоду.

Гунни пробували в наших степах може зо сто літ; їх виперла звідти на захід інша орда - Болгарів. Сі Болгари були турецького коріння, й одна частина їх пізніше одійшла на північ, у фінські землі над рікою Волгою та Камою, і там засновала свою державу, - друга частина перейшла через наші степи, осілася з початку між Дністром та Дунаєм, а потім перейшла за Дунай і теж засновала своє Болгарське царство. Але там за Дунаєм було вже тоді так багато Словян, що Болгари геть помішалися і через кілька поколінь се був вже зовсім словянський народ.

В VI віці, слідом за Болгарами, насунули з Азії Авари (Обри - як зве їх найдавнійша наша Літопись). Вони воювали з Словянським народом Антами, але в степах наших довго не держалися.

Після Аварів прибули знов Хозари. В VII та VIII віці вони держали в своїх руках Керченську протоку (Фанагорію, пізнішу Тмуторокань), Крим, якийсь час і наддніпрянські Словяне платили їм данину. Столиця їхна була Ітіль, де Волга вливається в Каспійське море. Вони були корисні для українських земель, бо літ з двісті (у VIII та IX ст.) не пускали з Азії турецьких орд та вели з нашими предками торговлю. В кінці IX в. Хозарська держава хилиться до низу, а в Х в. добив її українсько-руський князь Святослав.

Нарешті ще одна орда - вже фінського коріння - Угри, чи Мадяри. Вони в IX в. перейшли через наші степи й осілися на середньому Дунаї.

Стільки народів усяких бачили наші степи, а наші люде зазнали од них чимало лиха та кривди.

В той час, як оті згадані народи проживали в степах над Чорним морем, народи словянського коріння, а між ними й наші предки-Українці, сиділи дальше од моря, в краю лісовому та в тому середньому, що між лісом і степами. Намножуючись з часом, вони посувалися все далі на полудень та на захід. Степові народи з часом ставали все слабіші, ставало їх менше; стали степи мало-шо не порожні, а як коли, то й справді були порожні, і тоді почали наші люде осідати тут, і так розсілися мало не по всій теперішній Україні, аж до моря Чорного, Азовського й до Дунаю.

Але перш ніж говорити про українські словянські племена, скажемо взагалі про Словян та про те, як вони розселялися.