Історія України-Русі, Том 1

ІІ. Життя громадське

Князь і віче

Почавши від половини XI століття. Руська держава складалася з низки автономних (таких, що сами у себе усим порядкують), незалежних земель - князівств; вони мали князів з одного коліна та памятали, що належать до одної, Руської держави, а за найстаршого вважали київського князя. Коли ж князівський рід дуже розмножився, а землі подробилися (у XII віці), то та низка незалежних князівств-земель стає низкою незалежних князівств (по кілька в одній давнішій "землі"), що уважають за найстаршого свого князя.

Що повинен був робити кожен князь? Одно - "правдою суд судити", то б то дбати про справедливість в землі; друге - обороняти землю од напасти; а "ліпші" люде, громада з своїм "вічем" наглядали за тим, чи гаразд князь справляється. Бо хоч як висока була особа князя, але він не був паном чи власником землі, а тільки "первим слугою" землі чи громади.

На Україні віче не дійшло до такої великої сили, як у Новгороді; найдужче було воно в Київщині. Віче не було чимсь таким, що раз-у-раз працює, як якийсь суд, або що - воно давало про себе знати тільки тоді, коли треба було чомусь лад дати: от наприклад вибрати чи запросити до себе князя, потвердити його або скинути, коли він був негодящий; коли почнеться боротьба між їхнім, бажаним для них, князем і якимсь иншим; коли треба було йти на когось війною. Але вмішавшися в політичні справи і поправивши те, що треба було поправити, громада оддавала знову вдасть до рук хазяїна-князя… Вся сила була в тому, щоб князь був добрий і дбалий для "землі", то тоді громада до нього не чіплялася.

Вдасть князя була дуже широка: він міг, що захоче, робити з своєю волостію: відступити її або проміняти, або й продати, роздавати в ній дрібнійші волости; розпочати війну, визначити похід, уложити союз; він дбав про оборону, держав дружину; видавав закони, правив всею землею - чи сам, чи через своїх урядовців; судив суд - сам, чи через своїх заступників; порядкував доходами землі і визначав податки, нарешті - брав участь у виборі вищого духовенства. Особа князя мала велике поважання, та проте на українському грунті не прийнялася принесена з Візантії думка про богоуставлену, священну власть князя: князь, на думку наших прадідів, - громадський чоловік, і громада завсігди може його перемінити.