Історія України-Русі, Том 1

Юрий II Тройденович 1325-1340

Те, що бояре не шукали собі князя з руського коліна, а вдалися до Мазовецького княжича, добре показує, як сильно відірвана, відокремлена була в той час Галицько-волинська Русь від решти земель Київської держави - відрізали її потрохи Литва, що всовувалась клином між західньою Русью і Київською, а ще більш ті "татарські люди", що прогнали князів та оддалися під Татар.

У 1331 р. Юрий II одружився у Плоцьку з донькою литовського великого князя Гедимина, вихрестивши її вперед; при хресті дали їй імя Євфемія, а скорочено прозивали її Офкою. Женившись на ній, Юрий через се близчий став із Литвою (з другого боку й Любарт, син Гедимина, був жонатий на доньці Юрия - Болеслава) і за його часу Галицьке-Волинське та Литовське князівства жили між собою як найкраще. Не те було із Польщею: держачись союзу з Пруським рицарством, Юрий увесь час, як Німці воювалися з польським королем Володиславом Локєтком, стояв осторонь і не втручався в їх справи, але син Володислава Казимир, увійшовши в згоду з Угорщиною, носився з думкою прогнати Юрия-Болеслава і забрати під себе Галицько-волинські землі.

У домашніх справах в князівстві був не такий лад, як у політичних. За свого князювання Юрий закликав у Галичину багато Чехів, Німців та всяких чужоземців-латинників, запрудивши ними землю, дозволив пробувати в державі католицьким священникам та ченцям. Се дуже було не до вподоби народові; а до того хоч він і перейшов на православну віру, а таки держався латинства (думають, що й жінку вихрестив він не на грецьку, а на латинську віру). Не подобалося все се й боярам, що мали велику перевагу над князем, так що він сам не міг навіть підписати й королівської грамоти, а раз-у-раз після його титулу "З ласки Божої прирождений князь усієї Малої Росії (Dei gratia natus Dux totius Russiae Minoris) підписувались і єпископи та бояре - боярська рада. І от у 1340 році зроблено змову і князя отроєно у Володимирі, а прихильників Юрия - чужинців, що були при ньому, і взагалі латинників, повбивали. На сьому князеви кінчається рід Романовичів у Галичині.

По смерти Юрия II бояре покликали до себе за князя литовського князя Дмитра-Любарта, сина Гедимина, зятя Юрия II. Се був зовсім зрущений князь, і може бути, що ще перед тим сидів він якийсь час на Волині, в "приймах" у Юрия. В руках його, так само як і Юрия, були усі Галицько-волинські землі.

З сього часу Литовські князі починають збірати в своїх руках землі давньої Руської держави і прилучати до нової держави Литовсько-Руської, а разом з сим в житті українських земель настають великі переміни. З другого боку смерть Юрия та князювання Любарта стали причиною для польських походів на українсько-руські землі, поки нарешті Польща не підбила під себе мало не всю Україну.

Одно слово, з часів князювання Любарта, останнього Галицько-волинського князя, починається нова доба: українсько-руські землі переходять під Литву та Польщу; Литва з Польщею змагаються за ті землі, поки вони не опинилися під Польщею. Але про се буде мова далі.

***