Історія України-Русі, Том 1

Роман Мстиславич 1195-1205

Галицько-волинська держава не була вже державою усієї України, як Київ, а обнімала тільки Західню Україну: Землі Галицькі та Волинські. Початком її треба вважати той час, як Роман Мстиславич вдруге осівся в Галичу, по смерти останнього Ростиславича Володимира (найпевніш у 1199 р.). Усівся він в Галичі міцно. Се видно з того, що незабаром по тому він остро узявся до боярства - особливо дався в знаки тим, що були противні його князюванню в Галичині.

За свого князювання нагнав він великого страху Половцям - сильно розгромив їх двома походами; тремтіла перед ним і сусідня Польща, та й Литва зазнала од нього лиха. Він і Київську землю пригорнув до себе: тоді в Київі сидів за князя його тесть Рюрик Ростиславич. Роман двічи вигонив його з Київа і наостанці постриг його силомиць у ченці, а у Київі посадив сина Рюрикового Ростислава; Ростислав присягнув йому на вірність і був од нього у всьому залежний.

Разом з тим Роман зумів обійти й Ольговичів Чернигівських, і вони теж присягли бути з ним в союзі. З угорським королем Андрієм жив у приязні.

Таким побитом, за короткий час - кілька літ - він зробив Галичину могутньою державою, і літописець не дурно взиває його "самодержцем всеї Руси".

Оповідають, ніби римський папа Інокентий III, маючи на мислі навернути через Романа Русинів на латинство, послав до Романа своїх послів, і ті казали йому так: "Папа Римський - цар над царями, і як що ти, княже, пристанеш на католицьку віру, то він зробить тебе королем Руським". Мовчки слухав Роман ті речі, а тоді, витягши меч свій із похви, промовив: "Сього в папи вашого немає, а поки се при міні - не треба міні ніякого королівства. Батьки й діди мої здобували собі землі і городи мечем, - здобуду і я; як був князем, так і буду, а ламати свою віру, за-для королівської корони, не стану!" Так і поїхали собі папські посли, нічого не здобувши. Так оповідають давні письменники, але чи було таке посольство справді у Романа, сказати напевно не можна.

У 1205 році Роман знайшов собі смерть на війні з польським князем Лєшком. Мертвого привезено його й поховано в Галичу. Після нього зосталася вдова і двоє малих синів його: Данило мав 3 роки, а Василько - ще немовля.

Роман полишив по собі глибокий слід в народній памяти - більш ще як Володимир Великий та Мономах. Ще й досі на Україні є весняна гра "Воротар" і в ній згадується про "людей князя Романа, нашого пана" та про "мизинне дитятко, у сріблі, у злоті, на золотім кріслі" (память про Романових сиріт-княжат); згадується про нього й у великоросийських "билінах" - піснях. А давніше були ще пісні й про боротьбу його з Половцями, були якісь перекази про побіду над Литвою. Збереглася приказка, ніби якийсь невольник Литвин, тягнучи плуга, сказав: "Ой Романе, Романе, лихим живеш - Литвою ореш!" Одно слово - Роман скрізь виступає сильним, грізним володарем, гострим, часом немилосердним.

Зараз після смерти Романа почалася безнастанна колотнеча за Галицький стіл між Рюриком Ростиславичем Київським, Ольговичами Чернигівськими і Ігоровичами Сіверськими - онуками Ярослава Осмомисла з материного боку (вони теж добивалися Галича), Галицькими боярами, польським князем Лєшком і королем угорським Андрієм, що допомагав Романовій вдові. Колотнеча та тяглася цілих 40 літ. Рюрик Ростиславич, почувши про смерть Романа, зараз розстригся з ченців і знову зробився Київським князем і вкупі з Ольговичами Чернигівськими пішов на Галич, а вдова Романова кинулась за поміччю до угорського короля Андрія. Андрій допоміг їй і не дав Рюрикови заволодіти Галичем. Та бояре (принаймні ворожа Романови партія) не хотіли Романа і його синів і таки вигнали вдову з дітьми та покликали Ігоровичів, онуків Ярослава Осмомисла. Старший з них, Володимир Ігорович, сів у Галичу, Роман Ігоревич - у Звенигороді, а третього, Святослава Ігоровича, брати посадили у Володимирі-Волинському. Не довго князювали вони: через пять літ, у 1211 році. Угри та Поляки, що обіцяли небіжчикови Романови оступатися за його сиріт, прогнали їх. Ігоровичі попали до рук Угрів, а бояре випросили їх собі й учинили нечувану річ: повісили Романа та Святослава, а князем собі настановили (теж небувала річ!) боярина Володислава Кормильчича. Проти сього виступив угорський король Андрій, що вважав Галичину підлеглою собі і, змовившись з польським князем Лєшком, зробив заручини пятилітнього сина свого Коломана з двохлітньою дочкою Лешка Соломією і настановили вони Коломана князем Галицьким, а од його імя правив у Галичині угорський воєвода Бенедикт. Папа Римський прислав молодому подружжі королівську корону, з такою умовою, щоб галицький народ привернути до римсько-католицької віри. Се не подобалося Галицьким людям, а до того ще й Андрій угорський посварився з Лєшком.