Історія України-Русі, Том 1

Володимир ІІ-ий Ярославич 1187-1198

Володимир Ярославич, хоч його й посадили на князівський стіл бояре, не хотів слухати їхніх порад, і бояре стали з ним ворогувати. Знов, як за Ярослава, вони встряють в хатнє життя князя. По смерти своєї жінки Володимир узяв собі за жінку якусь попадю і од неї мав двох синів. Бояре ніби-то обурилися сим, і зажадали від князя, щоб він видав їм попадю на смерть. Але Володимир так любив її, що покинув навіть князівство і з нею та двома синами од неї утік до угорського короля, а Галичане покликали до себе князювати Волинського князя Романа Мстиславича, і він прийшов до них. Тим часом угорський король вирушив на Галич, щоб вернути Володимирові його князівський стіл, але побачивши, що серед Галичан безладдя, він замість того, щоб посадити Володимира, арештував його і засадив в Угорщині в вежу, а за князя поставив в Галичи сина свого Андрія.

Та не довго Володимир сидів у вежи: того ж таки року він утік і подався до польського короля Казимира Справедливого, що дав йому помочи. Володимир знову вернув собі Галич, вигнавши звідтіль Андрія. В тім йому допомагали сами Галичане, бо їм добре далися в знаки чужинці, і вони з превеликою радістю зустріли Володимира. А Володимирові на велику користь склалося те лихо, що він перебув, бо тепер став він князювати, як слід, і Галичина на якийсь час одпочила, аж до самої його смерти у 1198 чи 1199 році. Помер він бездітний (про дітей його від попаді нічого не чути), і на ньому кінчається княжіння Ростиславового роду у Галичині, а разом з тим кінчається й життя Галичини, як осібного князівства. Далі Галичина стає частиною великої Галицько-волинської держави, та про се мова буде далі.

***

Угорська Русь

Руська людність за Карпатами, як вже згадувалося, зявилась ще в VII-VIII вв. В Х віці сі краї належали до Київської держави, але вже в середині XI в. підгорнули їх угорські королі. В XII віці Закарпатську Русь поділено на "комітати" (столиці); Спішський, Шаришський, Землинський, Ужський, Бережський. Головою кожного комітату був "наджупан": вони й судять, і дають порядок усьому, скликають людей на війну, збирають данину (третину беруть собі за службу, а решта - до королівського скарбу). Уже з тих часів (XII в.) серед руської людности було доволі Мадярів (Угорців) і Німців. Увесь час, з XI ст. Угорська Русь оставалася під угорським королем, бо хоч і були проби в XIII ст. прилучити її до Галицько-волинської держави, але нічого з них не вийшло.

Степ і Тмутороканське князівство.

В Х столітті, як вже згадувалося, Руські оселі доходили аж до Азовського моря. Коли в кінці Х і на початку XI в. кочовники одіпхнули Руську людність на північ, в Тмуторокані (на устю Кубани, на Томанському півострові) Русь держалася далі, і навіть волость ся уважалася дуже важною, бо посажено тут одного з старших синів Володимира - Мстислава (того, що побив Касогів і поборов князя їхнього Редедю). Пізніш, в 1060 р. там сидів Ростислав Володимирович (Галицький князь). Взагалі в XI в. Тмуторокань була пристановищем для князів-ізгоів: вони сюди тікали, як пізніш тікали деякі невдоволені на Запорожську Січ. Але з кінцем XI в. вже не чути про Тмуторокань - десь в половині чи в кінці XII в. загорнула її під себе Візантія.

Крім Тмуторокані багато Русинів було з давніх-давен в Криму. На Подоню в XI-XII вв. руські оселі задержались тільки по-де-куди, як от міста Біловежа, Шарукань. На нижньому Дніпрі (на устю Дніпра) було важне місто - Олешє (тепер Алешки): сюди привозили з Київа товари, а звідси вивозили в ріжні краї рибу. Належало воно до київських князів почавши з XI в. На нижньому Дунаї те-ж бачимо руські осади та волости. В Берладі (тепер Вирлата, на лівім притоку Дунаю), здається княжив Іван Ростиславич, прозваний Берладником. Коло нього було 6.000 Берладників - на пів військо, на пів промислова людність, зовсім як пізніші козаки. В Берладь втікали князі-ізгої так само, як раніш в Тмуторокань. Нарешті до Руської держави належали не тільки переддунайські, але й деякі задунайські городи.

Так ми переглянули коротенько усі українські землі в XI-XII століттях.

***

Згадавши про те, як підупала Київська держава та утворились осібні українські провінції (землі), перейдемо до Галицько-волинської держави, що склалася на початку ХІІІ в. і ціле століття заступала велику й славну недавно Київську державу.