Історія України-Русі, Том 1

Ярослав Володимирович Осмомисл 1153-1187

Ярослав Володимирович, що прозивали його за його розум Осмомислом, високо підняв Галицьке князівство. За нього Галицька держава простягалася од гір Карпатських, по річках Сяну, Дністру та Пруту, де тепер Буковина, аж до Дунайських гирл.

Ось як малює його силу незвісний письменник XII в. у свойому творі "Слово о полку Ігоревім": "Галицький Осмомисле-Ярославе! високо ти сидиш на своїм золотокованім столі, підперши Угорські гори своїми зелізними полками, заступивши королеви (угорському) дорогу, зачинивши Дунаю ворота, радячи суди до Дунаю! Гроза твоя по землях тече! Ти відчиняєш ворота київські; стріляєш з батьківського золотого стола салтанів по далеких землях!"

Ярослав, по смерти батька, завзято далі воював із Ізяславом II, Великим князем київським, і тільки після смерти його замирився з сином його Мстиславом. Незабаром після того довелося йому воювати з Іваном Берладником. Іван сей домагався батьківщини й упрохав Ізяслава Давидовича, щоб той йому допоміг. Помагали йому й деякі Галичане і инші охочі, що зібрав він коло себе, - прозивалися вони "берладники" (волоцюги). Багато клопоту було з ним Ярославові, аж поки Берладник той не вмер у 1161 році (кажуть, що його отруїли Греки у городі Солуні, куди він утік після смерти Ізяслава).

З Угорщиною та Польщею Ярослав був у згоді. Все було гаразд - тільки не гаразд було у нього з справами домашніми.

У Галичині - як вже згадувалося - вбилися в силу бояре, а за часів Ярослава вони забрали у Галичині таку силу, що князеві було дуже скрутно.

Ось що вони вчинили із своїм князем. Ярослав не любив своєї жінки Ольги (доньки Юрия Довгорукого) і узяв собі за жінку якусь Настасию Чагрову, боярську доньку і од неї мав сина Олега, княгиня ж Ольга із сином своїм Володимиром і прихильними до неї боярами утікла в Польщу. Тоді инші бояре, лихі на князя за те, що бояре Чагровичі мали тепер велику силу у Ярослава, ухвалили напосістися на нього; самого князя схопили, Настасию живою спалили на вогнищі, рідню її повбивали, сина її Олега заслали на заслання, а княгиню вернули додому й присилували князя жити з нею. Але Ярослав не переставав любити свою Настасию навіть тоді, як вона померла, і Ольга знову мусіла тікати до своєї родини у Володимир Суздальський, і там через літ 10 померла, постригшися в черниці.

Ярослав помер у 1187 році. Умираючи, він поставив князем у Галичі Олега, сина од Настасиї, а Володимирові дав Перемишль. Бояре не перечили йому, а як тільки князь помер і поховали його у Галичі, в церкві пресв. Богородиці, бояре зараз вигнали Олега і князем своїм настановили Володимира.