Історія України-Русі, Том 1

Володимир І або Володимирко Володарович 1125-1153

У 1144 р. Володимирко переніс свою столицю з Перемишля у город Галич. З того часу земля його починає зватись Галичина, або князівство Галицьке. Перед тим як раз повмірали Василькови сини, Юрий та Іван, бездітними, і Володимирко, підгорнувши під себе їх уділи,та вигнавши з Звенигорода Івана Ростиславича (прозивали його Берладником), став володарем великої держави, що простягалася від р. Сяну і р. Вислока аж до р. Дунаю, - уся Галичина опинилася в руках Володимирка.

Сей князь, слухаючись своєї дружини-бояр, що мали велику силу в Галичині і, як побачимо далі, орудували не тільки всіми справами, а навіть втручалися у хатнє життя самих князів своїх, перестав слухатися київського князя. Але сим він наробив те, що у 1144 році инші українсько-руські князі (волинський, чернигівський, переяславський, туровський - не кажучи про київського) послали проти нього свої полки в Галичину, щоб і вона й князь її чули на собі верховність Київа, так само як і инші українсько-руські землі. У сю князівську колотнечу устряли Поляки з королем своїм Володиславом ІІ, що помагав Всеволоду Володимировичеві київському, своєму своякови, та ще Угри з королем своїм Гейзою, і з того часу сі чужинці розласувалися на Галичину.

Володимирко, не подужавши спільної сили князів, замирився з ними й заплатив київському князю Всеволодові чимало: 1.400 гривен срібла. Не вподобалася ся річ вічу та боярам - не вподобалося їм те, що князь так самовладне править князівством, і як Володимирко поїхав з Галича на полювання до р. Тисьмениці, Галичане покликали до себе його небожа Івана Ростиславича Берладника. Повернувшись з полювання, три тижні облягав Володимирко Галич, поки здобув його, а тоді люто покарав тих бояр, що вчинили таке проти його. Іван утік до Київа.

Тим часом в Київі вмер Всеволод і почав князювати Ізяслав II, що зазіхав на Галичину. Тоді Володимирко удається до Юрия Довгорукого, ворога Ізяслава, і стає його спільником. Щоб ще міцніш була приязнь, женить сина свого Ярослава на доньці Юрия, Ользі. Коли Юрий Довгорукий розпочав війну проти Ізяслава ІІ-го, Володимирко встряв у їх бійку, але Ізяслав прогнав з України Юрия, а тоді пішов на Володимирка і під Перемишлем розбив його. Володимирко мусів замиритись з ним. Замирення сталося на тому, що Володимирко зрікається тих городів, що захопив у сій колотнечі й присягає, що буде союзником Ізяславові до смерти. Проте присяги теї він не додержав і городів не оддав. Тоді Ізяслав послав до нього посла, і той став дорікати йому, що він не додержав присяги. "Князю! - говорив він - ти цілував хрест брату свому Ізяславу, що все сповниш і будеш з ним в союзі, а тепер уже не додержуєш хрестного цілування?" А Володимир на те: "От міні той маленький хрестик!" і прогнав того посла од себе. За те - каже літописець - того ж таки дня, як князь ішов до вечерні, з ним стався грець (апоплексія), і він того ж дня, десь при кінці 1152 або на початку 1153 року, помер. Се був дуже меткий і розумний князь, що зручно йшов до могутности й слави, помагаючи собі лисячим хвостом там, де не міг узяти вовчим зубом. За його часів Галичина стала могутньою державою: він збудував її сили й славу, і передав її цілу синові Ярославови.