Історія України-Русі, Том 1

Волинь і Побуже. Червенські городи

Ще перед Володимиром Святим на землі пізнійшої Волині та Галичини був цілий ряд більш або менш давніх політичних центрів, як Перемишль, Волинь, Бужськ, Луцьк, Червенські городи. Володимир зібрав їх до купи й оддав синові свойому Борисові, що сидів у Володимирі. Десь коло року 1052 - Галичину відділено від Волині і оддано Ростиславові Володимировичеві. Але й пізніш Галичину не раз князі прилучають знову до Волині, аж поки на князівському з'їзді у Любчу (1097) не забрали Галичину Ростиславичі, що й не випускали її з рук більш 100 літ, до кінця XII в., коли скінчився їхний рід. Волинь тоді перейшла до рук Давида Ігоревича, але її незабаром знову забрали київські князі, і аж за Ярослава Святополковича (в половині XII в.) Волинь одірвалася од Київа й живе своїм осібним життям. Разом з тим вона ділиться на дві части: на Володимирське князівство (родини Мстислава) і Луцьке князівство (родини брата його Ярослава). З другого боку, тоді ж прилучено до Володимирського столу Берестейську землю, а при кінці XII в. до Луцької волости - Погорину (на границі Волині й Київщини). Володимирську волость Мстислав поділив між своїми синами на четверо: старший син Роман дістав Володимир, другий, Всеволод - Белз, третий Святослав - Червень, четвертий, Володимир - Берестя. Володимир і Святослав незабаром повмирали, так що Мстиславова волость поділилась на два князівства: Володимирське і Белзько-Червенське. Але трохи згодом Червенська й Дорогичинська волость (північна частина Берестейщини) одійшли до Галичини.

Луцька волость по смерти Ярослава Ізяславича теж була поділена на чотири части, поки у 1220 р. все Луцьке князівство не зібралося знов в руках Ярослава Інгваровича (правнука Ізяслава II Київського). Але не надовго: незабаром Луцьке князівство переходить в руки коліна Романа й злучується з Володимирським.

Волинські "свої“ князі, Мстиславичі, не дбали зовсім про Волинь, а все мріяли про Київ. Аж уже Роман і його син Данило не дуже вважають на Київ, а обертають усі сили на те, щоб здобути Галичину. І справді їм се пощастило зробити: вони міцно сполучили Волинь з Галичиною й заснували сильну державу, що стояла півтора століття й полишила чимало доброго для національного й культурного розвою українсько-руського народу.