Історія України-Русі, Том 1

Чернігівщина й Переяславщина

Колишню Сіверщину Ярослав розділив на двоє: на півночи князівство Чернигівське, а з полудневої Сіверщини зробив Переяславське князівство. Чернигівщина, од часів Ярослава, була уділом Святослава Ярославича, й рід сей так глибоко закоренився там, що ще у XV-XVI віках задержались там дрібні княжі роди з коліна Святослава. Чернигівська земля була привязана до Святославичів, Ольговичів та Давидовичів (все одного коліна). В XII віці було вже там три волости: Чернигівська, Новгородсіверська та Посемє (по річці, що вливається в Десну). Згодом зявилися ще дрібніші волости: Рильск, Путивль, Курськ, Трубчевськ.

Переяславське князівство веде початок од Ярослава. Тоді воно займало поважне місце: було третє з ряду (перше - Київ, друге - Чернигів); але одколи Мономах засів у Київі, Переяслав став прищіпкою до Ккїва; князі там не засижувались: деякі сиділи по кілька тижнів, а було й так, що по кілька годин. В Переяславській землі од того не було доброго ладу, і громада надумала завести своїх власних князів, щоб сиділи у них постоянно. А щоб забезпечити себе од претензій київських Мстиславичів та Чернигівських Ольговичів, вони покликали до себе князя з чужого коліна, не українського - Суздальського Юрия (Довгорукого), та сина його Гліба. Суздальські князі держалися в Переяславі аж до упадку князівства підчас татарської руїни.

Переяславське князівство більш од усіх инших терпіло од наскоків ворожих орд усяких - Печенігів, Торків, Половців: з заходу і з полудня був голий степ - дуже на руку усяким хижим ордам. Тим то се князівство було оборонною границею з степом на краю заселених руських земель; тому то в наших джерелах до Переяславщини вперше приложене славне пізнійше імя "України". Оповідаючи про смерть Володимира Глібовича, київська літопись каже, що за ним дуже жалкувала Україна: "о немже Украйна много постона". Далі се наймення переходить й на Київщину, що теж як і Переяславщина, літ 400-500 була пограниччям з Степом; а з Київщини та Переяславщини, в XVII та XVIII в., коли се пограниччя зробилось осередком українського життя, розійшлося наймення "Україна" й по инших кутках, де тільки жив український народ, і стало другим іменем полудневої Руси.