Історія України-Русі, Том 1

Володимир Всеволодович 1113-1125

На другий день після смерти Святополка Кияне на вічі положили послати послів до Володимира Всеволодовича та просити, щоб він став за Великого князя: бо слава про нього йшла дуже хороша, та ще й раніш Кияне хотіли, щоб Мономах був у них за князя. Володимир і сим разом не згожувався, та таки послухав послів, прийшов і сів на великокняжому столі у Київі. Таким способом Кияне обійшли старших князів - Ярославичів, і на київському столі сідає сильнійше та здібнійше коліно Всеволода. Дуже любили Кияне Володимира, і справді він був добрий та розумний князь, любив правду, що-дня сам судив людей на своєму дворі. Він не давав волі старшим, дужим та багатим кривдити менших, слабших та бідних; так само не давав він, щоб князі сварилися та билися поміж собою.

Дбав він про те, як би збільшити свою державу. Під боком у нього, на Волині, сидів син Святополка - Ярослав. Він був незадоволений, що Мономах перевів з Новгорода у Білгород (під Київ) сина свого Мстислава, щоб Мстислав по смерти заняв зараз же Київ. Ярослав сам мав думку сісти на київському столі. Почалися сварки у Ярослава з Мономахом. Літописець говорить, що пішло все з того, що Ярослав посварився з жінкою своєю, онукою Володимира (донькою сина його Мстислава) і з сеї причини Володимир розпочав війну. Війна ся скоро скінчилася на тому, що по двохмісячній облозі города Володимира-Волинського, Ярослав скорився й ударив Володимирові чолом. Та не на довго замирилися вони. На другий день Ярослав прогнав од себе жінку свою і тим навіки порвав з Володимиром. Сподіваючись, що Володимир на нього нападеться, Ярослав кинувся за поміччю до свого свояка, угорського короля Стефана ІІ-го та до польського короля Болеслава Кривоустого, що держав його сестру Сбиславу. Поки Ярослав збірав своїх спільників, Володимир прилучив Волинь до Київа, і як Ярослав прийшов із Поляками, Уграми, Чехами та своєю дружиною, то мусів обложити свій город Володимир, де сидів його супротивник. Але ся облога, хоч і міцна, дорого коштувала Ярославові: коли він вертався якось од міста до табору, на Ярослава кинулись якісь два Ляхи і вбили його. Се було у 1123 році. Спільники Ярославови після того розійшлисяі і таким побитом Мономах одним заходом збувся й того, що простягав руку на Київ, і Волинь прилучив до себе. Тепер він був володарем більшої части земель Руської держави, і тільки князі Чернигівські - Святославичі, Галицькі - Ростиславичі та Полоцькі - Всеславичі не дались йому до рук. А слава про нього далеко розкотилася по чужих землях, і котрийсь із візантійських імператорів - оповідає легенда - для того, щоб виявити своє поважання до нього, та ще через те, що мати Володимирова була родичка імператорови Константинови Мономахови, прислав ніби-то Володимирові царські знаки й клейноди, що носив сей імператор - Володимирів дід по матері. Клейноди сі були: 1. вінець з кованого золота, з дорогим самоцвітним камінням і хрестом зверху, - вінець сей прозвали "шапкою Мономаха", 2. барми - се теж кований з золота, уцяцкований самоцвітним камінням, комір і 3. хрест з животворящого древа. З того Володимира й почали звати Мономахом. Кзязював він у Київі аж до самої смерти і зоставив дітям своїм заповіт, або поучення, де між иншим говорить: "більш над усе майте страх Божий, не лінуйтесь, не покладайтесь на бояр та воєвод, сами доглядайте за всим; шануйте старого чоловіка, як батька, а молодого - як брата; будьте праведними суддями, присяги не ламайте, гостей і послів вітайте - як не подарунками, то напитками та наїдками, бо вони по чужих землях несуть і добру й злу славу; не забувайте того, що знаєте, а чого не знаєте, того навчайтесь, - батько мій навчився був говорити пятьома мовами - за се буває шана од чужих земель".

На своєму віку Володимир зробив 83 великих походи, 19 разів укладав з Половцями згоду, полонив 300 їхніх князів.

Володимир Мономах помер у 1125 році на 73 році свого життя. Поховали його у церкві св. Софії.