Історія України-Русі, Том 1

Святополк Ізяславич 1093-1113

Хоч не до мислі був Святополк Киянам, бо й вояка з його був немудрий і на розум був він не багатий, і чоловік дуже скупий, та поміркувавши, прийняли його за князя.

Тим часом Мономах у 1097 р. скликав у Любчу (під Київом) усіх князів на раду, бо дуже йому хотілося покласти кінець незгоді поміж князями, що все тільки сварилися та билися поміж собою. І положили вони на раді тій, що за-для того, щоб не було ніяких сварок, кожний з них мусить займати свою "батьківщину" і нею ділитися у своєму коліні. Поділилися вони землями так: Святополкові - Київ; Володимирові Мономахові - Переяславську та Ростовську землю; Давидові, Олегові та Ярославові Святославичам - Чернигівщину та Муромсько-рязанську волость; Давидові Ігоревичові - Володимир (Волинський); Володареві Ростиславичові - Перемишль; братові його Василькові - Теребовель. Поділивши так землі, вони положили на раді, щоб зараз таки усі князі привели свої дружини й одностайно стали на Половців та вигнали б їх з України. На тім і раду скінчили, на тім усі князі й хрест цілували.

По раді тій поїхали вони з Любча, та не вспіли доїхати й до своїх городів, як поміж ними почалася сварка: почав її Давид Волинський. Їдучи з Святополком київським, став він наговорювати йому, що ніби-то Володар, а особливо Василько Галицькі, надумали одняти од його, Святополка, Київський уділ. Святополк повірив і послухавши Давида, запросив до себе в гості Василька. А як той приїхав, звелів його звязати й оддати Давидові. Давид тоді покликав своїх конюхів, звязаного Василька поклали на віз і привезли у Звенигород -(недалеко од Київа). Тут слуга Святополків виколов йому ножем очі. Як привезли Василька у Володимир до Давида, то той посадовив його у осібну хату й до неї приставив сторожу. Володар, довідавшися про те, що зроблено з його братом Васильком, пішов на Давида й визволив брата свого, а потім брати у-двох ізнов помстилися над Давидом, попаливши його пограничні землі.

Тим часом Мономах доручив Святополкові йти на Давида й покарати його за те злочинство, що вчинив він із Васильком, а разом з тим і забрати собі Волинську волость од Давида. Так Святополк і зробив. Але за одним заходом хотів прилучити до Волині й Галичину, та тут йому не пощастило: на "Рожні полі" (на вододолі Серета й Буга) перестріли Святополка Володар і Василько й розбили його сильно. Але незабаром Давид знову засів у свойому Володимирі. Тоді Святополк звернувся до князів, щоб вони одібрали Волинь у Давида. Князі послухали.

У 1100 р. вони зїхались у Ветичах (під Кивом за Дніпром) на раду й присудили: одібрати од Давида Волинський уділ і покинути йому невеличкі городи: Острог, Божський, Дубен і Черторийськ; ними ото він і володів до смерти.

Так князі на сій раді знищили постанову, що сами були зробили в Любчу: щоб кожен князь держав свою батьківщину.

А Половці все шарпали та шарпали Україну з усіх боків. Князі ходили проти них, збіралися і по-троє, та нічого не могли зробити: Половці раз-у-раз розбивали їх дружини, грабували й пустошили їх землі, заганяли багато народу в неволю. Уже Святополк узяв собі за жінку дочку половецького хана (князя) Тугорхана, так і се мало помогло: вони часто нападали на самий Київ, ватажок їх Боняк пограбував був манастирі (між иншим і Печорський), повбивав ченців, забрав ікони та усяке добро, і ніхто з князів не став з ним до бою.

У 1103 р. Святополк та Мономах зібралися на раду під Київом (на Долобську) і положили весною рушити гуртом на Половців. Кияне пішли берегами по-над Дніпром, а Галичане припливли човнами з Дністра, а тоді піднялися вгору Дніпром, тим часом як з гори Дніпром спускалися піші дружини инших князів; всі вони зібрались на острові Хортиці (де згодом була Січ запорозька). Човнів була така сила, що як вони пливли, то з берега на беріг можна було перейти по човнах. Як зібралися усі дружини, то од Хортиці разом рушили на Половців, нагнали їх у степу і хоч їх була страшенна сила, тяжко їх побили, вбили дванадцятеро половецьких князів, забрали багато худоби, овець, верблюдів, коней та невольників і вернулися до-дому. Року 1111-го Володимир ізнов ходив на них, аж на Дін, і знов розбив їх і набрав багато усякого добра. Ся боротьба з Половцями дала Володимирові славу "доброго страдальця за Руську землю". І справді, він на цілих пів-століття припинив половецькі наскоки, і з того часу Половці йдуть у найми до руських князів.

У 1113 р. помер Святополк і його поховано в Київі, у Михайловському манастирі, що він сам вибудував. Кияне не любили його і скоро він вмер, зараз кинулися на його бояр, побили й пограбували їх, а тоді й Жидів, що за Святополка забрали були велику силу й процентами та ґешефтами доводили людей до руїни. До того ще, за Святополка, й сіль, що привозили з Галичини, стала страшенно дорога, бо Жиди, ділячись з князем заробітком, забрали се діло в свої руки й нагнали на ній таку ціну, якої раніш ніколи не було. Тим-то Кияне й обурилися на них та на инших князівських прибічників і геть добро їх поруйнували.