Історія України-Русі, Том 1

Ярослав Володимирович Мудрий 1019-1054

Тепер київським князем став Ярослав. Знищивши Святополка, він став володарем більшої частини батьківської держави. Він мав у своїх руках усю полудневу її частину, українську-руську, разом з Туровом і Пинськом, але без західньої окраїни, що загарбав Болеслав, князь польський, та ще без східньої Тмутороканської обпасти, де сидів його брат Мстислав. За те до Ярослава належали ще волзькі волости - Ростов та Суздаль, на півночи - його власний Новгород, а може ще й Смоленск. Найбільш клопотавсь він проте, щоб західні окраїни вернути назад. Але йому заважали инші справи, як от наприклад війна з братом Мстиславом Тмутороканським. Се був князь одважний, войовничий, лицар-вояка - він нагадував діда свого Святослава. Одного разу він воювався з князем Касогів (Черкесів) - Редедею і, щоб скінчити війну, вони умовилися вийти на бій сам-на-сам. Редедя був дуже здоровий чоловік, але Мстислав подужав його і кинувши об землю, убив. З того часу Касоги платили йому данину і допомагали у війні. Такому князеві тісно було в далекому закутку, у Тмуторокані і він простягнув руку й собі на батьківську спадщину - пішов на Київ. Одначе Кияне не пустили його до себе, і Мстислав пішов за Дніпро, підбив собі Сіверянські землі, і остався у Чернигові. На другий рік Мстислав знову пробує щастя. Тоді Ярослав, бачучи, що сила в Мстислава велика, покликав собі на поміч Варягів. Коло Листвина (недалеко Чернигова) вони зійшлися. Настала темна, горобина ніч; знялася страшенна буря з вітром, блискавкою й дощем, і Мстислав напав на Ярослава. Він побив його військо до-щенту, а Ярослав утік у Новгород. Мстислав зараз послав за ним погоню й послів і наказав їм переказати йому так: "вертайся, брате, у Київ і сиди там, бо ти - наш старший брат; а я візьму собі ліву сторону Дніпра аж до моря". На тім брати й замирилися: правобережні землі осталися за Ярославом, а лівобережні - за Мстиславом. Після того аж до смерті Мстислава жили вони у великій злагоді.

Тепер Ярослав мав вільні руки, то й узявся до західніх окраїн. Року 1031 він із Мстиславом, після смерти польського короля Болеслава Хороброго, пішли на Поляків і забрали в них назад Галичину та Забужські землі, що був загарбав їх Болеслав Хоробрий. Польським князем тоді був Мєшко (Мечислав). Після його смерти став князювати Казимир, що держав рідну сестру Ярославову Добронігу-Марію. З ним Ярослав жив у добрій злагоді і допоміг йому зміцнити Польщу - на шкоду своїй державі пізніше.

У 1036 р. помер Мстислав бездітний, і Ярослав став єдиним князем на Руси-Україні. Ще у Пскові князював його брат Судислав, так Ярослав схопив його й засадив у вязницю, де той і сидів аж до смерти Ярослава; та ще оставсь у Полоцьку Брячислав, син Ізяславів, Ярославів небіж, але того Ярослав не займав, бо по заповіту Володимира князівство те було віддане у рід Рогніди; після смерти Брячислава там став князем його син - Всеслав.

Тепер Ярослав держав всю Руську державу, крім Полоцка; на заході він мав усе те, що й батько його Володимир, може навіть і більш - тільки Закарпатські землі ледве вже чи належали до Ярослава. На полудень, через те, що Печеніги підупали, Ярослав став будувати городи по р. Роси (Юрьїв на Роси) - отже просторонь між Стугною й Росью була залюднена. Збудовав він два городи й на півночи: Юрьїв (у Чудській землі) та Ярослав на р. Волзі.

За Ярослава Печеніги вже були підупали на силі й менш робили йому клопоту. В-останнє напали були вони на Київ року 1036. Під самим Київом, на рівному полі, Ярослав вкрай побив їх і розвіяв, і з того часу про них у літописях наших і чутки немає. На тім місці, де побив Ярослав останній раз Печенігів, він збудував велику церкву св. Софії, що стоїть у Київі й досі.

За Ярослава була останній раз війна з Греками. Ярослав послав на них свого сина Володимира з визначним київським боярином Вишатою. Буря порозбивала Володимирови байдаки й повикидала на беріг, але частина їх встигла утїкти в Дніпро; частина дружини з Вишатою пішла суходолом до Дунаю, простуючи до-дому, але Греки нагнали їх, побили й одних повбивали, а других забрали у неволю, а імператор грецький звелів повиколювати їм очі. Продержавши їх у неволі кілька літ, пустили аж тоді, як цар грецький Константин Мономах замирився з Ярославом і віддав свою родичку, царівну, за сина його Всеволода.

Ярослав мислив зміцнити свій рід і звеличати його, а за для того він породнив своїх дітей з чужоземними володарями; так сина свого Всеволода, як вже згадувалося, одружив із царівною з роду імператора грецького Константина Мономаха; дочку Єлисавету оддав за норвежського короля Гаральда, другу дочку Анну - за французького короля Генриха І; рідна сестра його Преслава була за королем польським Казимиром, одна з дочок за угорським королем Андрієм, а два сини його держали німецьких князівен; сам же він мав жінку - доньку короля шведського. Усе се показує, що київська держава тогочасна вважалася за дуже неостанню серед инших європейських царств.

Правив державою своєю Ярослав так само як і його батько - через синів. Ще за життя свого Ярослав скликав усіх їх і так поділив поміж ними землі і городи: Ізяславові, як найстаршому, оддав він Київ з Туровом і Новгород з Псковом й наказав, щоб усі брати почитували та слухали його, як батька, і найменував його "великим князем"; Святославові оддав Чернигів з Муромом (землі Радимичів та Вятичів) і Тмуторокань, Всеволодові - Переяслав (південну Сіверщину) та Ростов з Білоозером, Ігореві - Волинь, а Вячеславові - Смоленск. Крім того був ще внук Ярослава - Ростислав (син Володимира Новгородського) і він одержав в уділ Галичину.

Ярослав наказував їм жити між собою у злагоді й любові, а старшому - не дозволяти, щоб брати кривдили один одного й наказав йому допомагати й боронити того, хто буде скривджений. Так почалися уділи (осібні князівства), що довели Україну до руїни і, як побачимо, оддали її до рук - уперед Татарів, а там Литви та Польщи.

20 лютого (февраля) 1054 р. у Вишгороді, на руках любимого сина свого Всеволода, помер Ярослав; йому було тоді 75 літ. Кияне дуже жалкували за ним, а митрополит і все київське духовенство стріли його аж за городом і поховали у Софійському соборі, у мармуровій домовині, що стоїть там і тепер.

По смерти Ярослава українська держава розвалилася, а проте багато всякого сліду - й доброго й лихого - осталося од неї на довгі віки. Осталася христіянська наука й віра, церква й духовенство, письменство, однакова книжна й церковна мова словянська по всіх наших землях; остався один княжий рід і з нього виходили довго потім князі по ріжних землях; осталося спільне імя руське; осталося однакове право й закони, однаковий лад у громаді, в управі, однакові власті; життя по ріжних українських землях виробилося однакове й заставляло людей почувати себе близькими одні до одних. Тим-то ся українська, Київська держава, хоч і загинула давно, але має велику вагу в нашій історії.

Чому ж та держава Київська, що була така велика за Володимира та Ярослава, раптом упала? Головних причин було дві. Перша - намножилося князів і кожен з них хотів мати якусь частину в своїй "батьківщині". Тепер вже трудно було зібрати до купи усі землі, як давніше, хоч дехто з моторніщих князів і пробував се зробити. Так от син Ярослава Всеволод знов назбірав був цілу купу земель, але вже не міг пригорнути ні Полоцька, ні Волині та Турова, ні Мурома та Тмуторокані. Пробував був зібрати землі й син Всеволодів Мономах та Мономахів син Мстислав, але не довелося їм мати в руках і половини земель держави Володимира Святого.

Друга причина, чому не можна було вже скласти великої держави, а навпаки - вона все більше розбивалася на шматки, та, що по самих землях люде, особливо бояре та всякі заможні, не раз лучче хотіли мати свого осібного князя, а ніж слухати київського або його воєводи. Такий свій князь звичайно більш слухав громади і дбав про неї, то й люде часто ставали за "свого" князя й помагали йому одборонитися від київського. В де-яких землях люде, громада на "вічу", повершають навіть князя, як от у Новгороді або Пскові, де князь не мав ніякої сили; в инших знов землях, як от в Галичині та в Чернигівщині, "віче" не мало сили, а ще в инших, як в Київі, воно має чималу силу, але все ж князь з дружиною дужчі.

По смерти Ярослава бачимо на Руси кілька уділів - осібних земель.

Найстарший уділ був Київський, де сидів Великий князь; зараз після його почитався уділ Новгородський, але він скоро одчахнувся од инших уділів, бо Новгородці стали громадою вибірати собі князів і, котрі їм були не до вподоби, тих прогонили й на їх місце кликали инших. За Новгородським йшов уділ Переяславський - він простягався од города Остра та верхівя р. Сули до поріччя Ворскли і Удів; далі йшли уділи: Чернигівський, Смоленський, Волинський і Галицький; Полоцький уділ по-старому зоставався в роді Рогніди.

Але вернемося до того, що діялося на Вкраїні-Руси по смерти Ярослава.