Історія України-Русі, Том 1

Святополк Володимирович Окаянний 1015-1019

За життя свого Володимир найбільш любив сина свого Бориса; держав його біля себе й хотів після смерти зробити його великим князем у Київі, але саме перед його смертью Бориса не було у Київі, бо Володимир послав його на Печенігів у степ. Святополк, знавши про сі заміри батька й про те, що Кияне теж прихильні до Бориса, - та почувши, що батько вмер, став задобрювати бояр та дружину й сів на престолі київському. Володимир, за життя, не любив Святополка за те, що він часто суперечив йому, а до того намірився був повстати на батька. На се підмовила була його жінка, донька польського короля Болеслава, та католицький єпископ Райнберн, що був при ній. Довідавшись про сі лихі заміри, Володимир посадив Святополка з жінкою і єпископа того у вязницю, і вони таки довгенько там сиділи. Ставши великим князем київським і боячись, щоб Кияне, як повернеться Борис до-дому, не перейшли на його руку, Святополк задумав убити брата. Для сього, коли Борис вертався до Київа й став табором на р. Альті (коло города Переяслава), він найняв у Вишгороді кілька чоловіка і ті душогуби підкралися до намету Борисового і там, саме тоді як він молився Богу, прокололи його списами. Коли убивці привезли його в Київ до Святополка, він ще дихав, але Святополк звелів дорізати брата. Скоїлося се на десятий день після смерти Володимира. Бориса поховали у Вишгороді.

Тоді Святополк, боячись за свій князівський престол, задумав убити й рідного по матері брата Борисового - Гліба, князя Муромського й зараз таки послав до нього гонців своїх, щоб він скоріще їхав до Київа, бо батько, мовляв, помирає. Гліб, почувши се, рушив в дорогу, прийшов до Дніпра (у місті Смоленску) і сів на човен. Тим часом Ярослав, одібравши звістку од сестри своєї Предслави про те, що батько їх помер, а Святополк вбив Бориса і сам сидить тепер за великого князя у Київі, послав сказати про се Глібові у Смоленску. Гірко заплакав Гліб, почувши таку новину, а тим часом надійшли до човна наймити Святополкови і вбили князя, а тіло його викинули на беріг поміж двома колодами. Вже не скоро, - як Ярослав зробився великим князем, то він звелів перевезти тіло Гліба у Вишгород і поховати поруч із Борисом. Борис і Гліб, як діти христіянської царівни (болгарині) та за те, що скінчили життя своє такою лютою смертью, почитуються за святих.

Третій брат, Святослав, що сидів у Деревлян, прочувши про те, що Святополк убив двох братів, злякався, щоб і його не спіткала така несподівана смерть і втік в Угорщину, але біля Карпатських гір нагнали його наймити Святополкови і вбили.

Святополк забрав Деревлянську землю й прилучив її назавжди до Київської. Узявшись на такі способи, Святополк незабаром мав в своїх руках добру половину батьківських земель: мав Київ і всю Сіверщину (Чернигів та Переяслав), мав землі Туровську, Деревлянську, східні волости на ріках Оці та Волзі, Смоленську землю, Володимирську волость (Волинь і Західні краї). Але більш не довелося йому збірати земель, бо проти нього виступив брат Ярослав Новгородський.

Ярослав, схотівши покласти край Святополковій роботі, зібрав 40 тисяч війська (був з ним і полк Варягів) - і року 1016 рушив на Київ. Проти його виступив Святополк з Киянами та ще покликав собі на поміч Печенігів. Зійшлися вони коло города Любеча, і довго, місяців зо два, чи й більше, обидва війська стояли по обидва боки Дніпра одне проти одного. Кияне насміхалися з Новгородців, взиваючи їх "теслями", та казали, що присилують їх собі хати ставити. Розлютовалися Новгородці, і вночі Ярослав звелів свойому військові повязати голови хустками, щоб поночі можна було розібрати, де свій, а де ворог, перейшов Дніпро й напав на Киян. Багато побив і потопив він їх у озері, - поблизу його була битва - а спільники їх, Печеніги, не змогли допомогти їм, бо стояли по той бік озера. Святополк утік до свого тестя Болеслава у Польщу, а Ярослав увійшов у Київ. Через два роки, у 1018 р. Болеслав Хоробрий із зятем своїм Святополком пішов на Київ, узявши на поміч військо з Німців та Угрів. Ярослав виступив проти його, і над Бугом, коло міста Волиня, вони стрілися. Болеслав перейшов перший річку, бо дуже розлютувався на одного з Ярославових ватажків, на імя Будий, що ставши на березі, гукав на його: "А ну лишень, ходи сюди: ми проштрикнемо тобі твоє товсте черево, то буде тобі легче" (Болеслав був такий гладкий, що ледве держався на коні). Кинувся він на Ярославове військо, розбив його, і Ярослав мусів тікати в Новгород. Болеслав пішов з зятем у Київ, побув там з місяць і доставши од зятя щедрі дари та набравши чимало здобичи й велике число українських невольників, подався до-дому. Найважніще те, що Святополк одступив йому украінсько-руські землі по лівому боці Буга, а за ними Галичину. Та не довго тішився Святополк, бо Ярослав, перечувши, що Болеслав покинув Київ, у 1020 році виступив на Святополка; стрілися вони на березі р. Альти, і Ярослав у-пень побив Святополка. - Святополк ледве втік, побіг на захід, до Берестя і десь там загинув. За всі свої діла Святополк у літописях здобув собі призвище: "Окаянний".