Історія України в особах: Давньоруська держава

Примітки

1

Тут і далі авторські пояснення в тексті джерел подаються в дужках. Переклад p давньоруської мови належить авторові.

2

Нестор називає Аскольда й Діра завжди разом. Однак вчені гадають, що насправді вони не були співправителями. Аскольд княжив у 40–60-х рр., а Дір був його наступником до початку 80-х рр. IX ст.

3

Чернігівський князь Олег Святославич, лютий ворог Мономаха, головний призвідник усобиць кінця XI — початку XII ст., названий за це автором «Слова» Гориславичем (той, що здобув гірку славу).

4

Давні русичі вважали себе дітьми й онуками язичницького бога Сонця — Дажбога.

5

Тут і далі цитати зі «Слова о полку Ігоревім» подаються з поетичному переспіві М. Рильського.

6

Йдеться про купців, які ходили на південь Грецьким і Залозним торговельними гостинцями.

7

У Новгородському першому літописі молодшого ізводу. Ця розповідь північного джерела бере початок в XI ст.

8

У ранньосередньовічних східних джерелах Київ зветься Куявою та Куябою.

9

Візантійські джерела VI–VII ст. називали східних і південних слов’ян антами.

10

Всіх, хто не розмовляв їхньою мовою, в тому числі й слов’ян, візантійці називали варварами.

11

Арабів. Східні народи в середньовічному християнському світі розглядались як нащадки біблійних персонажів Ізмаїла, сина Авраама, та його рабині Агарі. Давньоруські книжники, у відповідності з вченою традицією свого часу, називають їх ізмаїлтянами, або агарянами.

12

Так руські автори називали бухту Золотий Ріг, води якої омивали мури Константинополя.

13

Один із кварталів Константинополя.

14

У цьому контексті: язичницьку.

15

Візантійці розмовляли грецькою мовою, тому Нестор та інші давньоруські книжники називали їх греками.

16

Горюча суміш, що під тиском викидалася з мідяних труб на велику відстань.

17

Літературознавці встановили, що «Повісті временних літ» передувало кілька літописів, складених у X сг. Всі вони не мали хронологічної сітки. Гадають, що її припасував до літопису Нестор чи його попередник, складач Печерського літопису 1095 р. ігумен Іван. Не маючи під рукою необхідних джерел, Нестор чи Іван розставляли роки на сторінках літопису приблизно, часто навмання.

18

Велика родина, що складалася з представників кількох поколінь.

19

Жителі візантійського міста Херсона у Криму, корсуняни по-давньоруському.

20

Північна діалектна форма вимови й написання слова «Псков».

21

Історики лосі сперечаються, як правила Ольга на Русі: чи була вона повновладною княгинею, чи регентом при неповнолітньому Святославі. Вважаю такі суперечки позбавленими сенсу, оскільки літопис свідчить, що аж до 964 р. Ользі належала вся повнота влади.

22

У цих словах можна побачити свідчення того, що створена Ольгою сітка вогнищ влади й збирання данини існувала ще й в часи Нестора, тобто на початку XII ст.

23

Головна тоді київська гавань при впадінні річки Почайни в Дніпро (в районі нинішнього річкового вокзалу).

24

Складова частина язичницького обряду поховання.

25

Йшлося про великого полководця античності Александра Македонського.

26

При охрещенні Володимир одержав ім’я Василій, отже, цей святий був християнським патроном нашого князя.

27

Його смерть, певно, залишиться історичною загадкою.

28

Нестор згадує синів першої дружини Володимира Святославича Рогнеди в такому порядку: Іаяслав, Мстислав, Ярослав і Всеволод. За «Повістю», у Володимира був від іншої дружини ще один син Мстислав, і той міг бути молодшим від Ярослава. Та сама поведінка Мстислава тмутараканського, претензії на Київ свідчать, що його династичні права на загальноруську владу були принаймні не меншими, ніж у Ярослава.

29

Агіографія — літературний жанр, що описує житія святих.

30

Так ісландські саги називають Русь.

31

У такій формі в сагах пишеться ім'я Ярослава Мудрого.

32

В Середземному й Егейському морях, островами на яких володіла Візантія.

33

Це не виключає одночасного відтворення «ряду» на пергамені.

34

Йдеться про більшу частину Північно-Східної Русі.

35

Йдеться про повстання в Києві 1068 р.

36

Приселков М. Д. История русского летописания XI–XV вв. Л., 1940.

37

Згідно з біблійною історією людства, всі східні народи, араби й тюрки зокрема, вважались синами Ізмаїла та його рабині Агарі. Тому-то, слідуючи високим традиціям біблеїтики, давньоруські книжники називають печенігів, торків, половців, а потім і татар ізмаїлтянами, або агарянами.

38

Із слів якого (а може, й ним самим) в Київському літописі описана ця історія.

39

Таких самих ізгоїв, як він сам.

40

41

Область між Дністром і Дунаєм, де збирався вільний люд, вигнаний з феодального суспільства. В очах князів і бояр Берладь була символом беззаконня й розбійництва.

42

Найбільша в той час образа посла, що означала оголошення війни.

43

Святослав Всеволодич був тоді ще й найстаршим у потомстві Ярослава Мудрого.

44

Над іншими князями.

45

Гадаю, зовсім не випадково літописець згадує Олега «Гориславича», сумно відомого дружбою з ханами і наведенням їх на Русь. Адже батька Ігоря — Святослава Ольговича він не згадав!

46

Мав християнське ім’я, отож був охрещеним.

47

Тими ворітьми їхали на захід, до «німецької», тобто до закордонної сторони.

48

Вага гривни срібла чи золота коливалась в той час між 160 і 204 г.

49

Мстиславич, тодішній великий князь київський.

50

Йдеться, мабуть, про Мстислава Удатного, тестя Романового с Данила, що був у 1219–1228 рр. галицьким князем.

51

Досі не розгадане вченими слово. Природно думати, що воно означає якийсь тюркський народ.

52

Ятрівка — дружина брата.

53

Це прізвисько звичайно перекладалося на українську мову як відважний, молодецький, на російську — удалой. Насправді воно означає: удачливий, щасливий.

54

Хтось на зразок міністра двору в пізніші часи, один з найвищих урядовців у давньоруських князівствах. До того ж Андрій був одним з найкращих воєвод князя Данила.

55

Той, що склав притчу.

56

Дядьком, або «кормильцом», звався вихователь княжича, звичайно вихідець із знатного і впливового боярського роду.

57

Тут: родичку. Роман був сином дочки польського князя Болеслава Кривоустого.

58

Це посередньо свідчить, що справа одразу дійшла до зіткнення галицько-волинського війська з австрійським.

59

Так називає Оттокара галицький письменник — мабуть, тому, що з часом той все-таки став австрійським герцогом.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст