Історія держави і права зарубіжних країн

2.4. Судовий процес

У першій половині середньовіччя при розгляді цивільних справ залишався порядок судочинства, який застосовувався в королівстві франків. Відмінною рисою його був формалізм — сторони і свідки зобов’язані були вимовляти установлені формули, найменша помилка могла спричинити за собою невдачу при розгляді справи. Такий порядок мав, проте, і позитивні сторони: процес відбувався гласно й усно.

З XIII ст. це судочинство поступалося місцем іншому, що складалося значною мірою під впливом канонічного і римського права. Судовий поєдинок як засіб доказу, було скасовано, замість нього використовували свідчення свідків і документи. Так виникала нова форма судочинства змішаного характеру. Підготовка до розгляду справи (допит свідків, огляди тощо) проводилася уповноваженим на те суддею, непублічно і письмово — у вигляді складання протоколів.

У карному процесі зберігалися деякі риси звинувачувального процесу. Потерпілий, або інший позивач, міг пред’явити карний позов, а обвинувачуваний — оскаржити і довести його неспроможність. Сторонам давалося право подавати документи і свідчення свідків, користуватися послугами юристів. Якщо обвинувачення не підтверджувалося, позивач мав «відшкодувати збиток, безчестя й оплатити судові витрати».

Але незабаром домінуюче положення почав займати слідчий (розшуковий) процес.

Характерними рисами слідчого процесу континентальних країн були:

· значна ініціатива судових органів у порушенні карного переслідування і розслідування справи (збирання доказів цими органами),

· негласність судочинства,

· писемність,

· обмеження процесуальних прав обвинувачуваного.

У Кароліні обвинувачення пред’являлося суддею від імені держави «з обов’язку служби». Слідство велося з ініціативи суду і не було обмежене термінами. Процес поділявся на три стадії: дізнання, загальне розслідування і спеціальне розслідування.

Дізнання полягало у встановленні факту вчинення злочину і підозрюваної в ньому особи.

Загальне розслідування складалося в стислому допиті заарештованого про обставини справи і мало на меті уточнити деякі дані про злочин.

Спеціальне розслідування, що засновувалося на теорії формальних доказів, являло собою докладний допит обвинувачуваного і свідків, збір доказів для остаточного викриття й осуди злочинця.

Визнання розглядалося першим і кращим доказом (regina probationum лат. цариця доказу). Свідчення двох свідків, якщо вони збігалися, розглядалися як повний доказ. Один свідок подавав тільки половину доказу, а виключно один побічний доказ взагалі не мав сили доказу. Обвинувачуваний не міг заперечувати свідчення свідків, якщо тільки йому не загрожувала страта. Якщо обвинувачуваний не признавався і не можна було виставити проти нього двох свідків, то і засудити його було неможливо.

Вже в XII ст. широко здійснювалися засоби фізичного впливу на підозрюваного, наприклад допит під катуванням. Кароліна, зокрема, докладно регламентувала умови застосування катування. Щоб докази були визнані достатніми для застосування допиту під катуванням, їх мали довести два «добрих» свідка.

Подібне офіційне узаконення катування в багатьох інших країнах Європи відбувалося шляхом або спеціального законодавства, або спеціальної практики. Далі всіх у цьому питанні пішла Австрія, що прийняла в 1768 р. замість «Кароліни» свій кримінальний кодекс «Терезіану». Вона не тільки узаконювала катування, але і містила ілюстрації, що роз’яснювали, як і якими засобами слід катувати. В «Терезіані» містилися найбільш витончені покарання, наприклад, перед стратою дозволялося вирізання ременів із людської шкіри. Не випадково, через 9 років, при «освіченому» королі Йосипові ІІ покарання були декілька пом’якшені.

Представники руху Просвітництва на чолі з Вольтером активно виступали проти катування в карному процесі, що знаходило широкий відгук у суспільній думці того часу.

Боротьба представників просвітництва проти катування увінчалася низкою повних перемог. «Філософи на троні» — «освічені монархи абсолютизму» провели реформи за скасування катування, і до кінця XVIIІ ст. воно зникло з карного процесу майже в усіх європейських країнах.

В Англії карні обвинувачення могли бути висунуті трьома засобами: 1) у порядку приватного обвинувачення, 2) судовим переслідуванням за звинувачувальним актом і 3) т.зв. сумарним судочинством. Характер обвинувачення, його обставини визначалися тим, хто звинувачував. Обвинувачення у фелонії означало, що для злочинця можна зажадати конфіскації майна і страти. За менш значущі злочини накладалися штраф і ув’язнення. На практиці, проте, реально застосовувалися й інші різні покарання, що як би заміняли собою ті або інші, які передбачалися загальним правом. Особливо це стосувалося найбільш тяжких злочинів.

Приватне обвинувачення у фелонії продовжувало давню традицію приватного карного переслідування. До XV ст. такі обвинувачення були приватною справою, але потім стали ускладнюватися різними формальностями. Основним засобом спростування обвинувачення виступав судовий поєдинок.

Судове переслідування за звинувачувальним актом було найважливішим засобом захисту «громадського спокою»; тут висування обвинувачення і рішення справи проходило за участю присяжних. Заарештованого в підозрі передавали суду за рішенням Великого журі графства. Розгляд справи спочатку йшов із застосуванням ордалій — тортури залізом або окріпом. Найпростішим засобом виправдання була очисна присяга. Іноді ув’язненому дозволялося викликати у виправдання 12 соприсяжників, які заприсяглися б у його невинуватості. Відмова від цих засобів або формальні помилки в присязі означали негайний і повний осуд при обвинуваченні в зраді або місдімінорі. Мовчання також розцінювалося як повне визнання провини.

У 1215 р. церква заборонила застосування ордалій і участь у них священиків. Після цього кримінальні справи стали вирішуватися виключно за вердиктом присяжних Малого журі. Спочатку на рішення справи за участю присяжних була потрібна згода обвинувачуваного. Якщо він мовчав або відмовлявся, то обвинувачення у фелонії знімалося (і можна було зберегти якщо не своє життя, то майно сім’ї). Тому ввійшло в практику змушувати погоджуватися на суд присяжних: обвинувачуваному клали на груди залізні бруски — усе більше і більше, доки не помирав або не погоджувався. (Цю процедуру скасували тільки в 1772 р. — Л. Б., С. Б.) При тяжких обвинуваченнях становище обвинувачуваного було складним: він був позбавлений можливості свідчити по своїй справі, майже не користувався допомогою адвоката. Присяжні притягалися до відповідальності, якщо королівський суддя вважав їхній вердикт «неправильним».

У порядку сумарного виробництва розглядалися незначні обвинувачення й в основному у земських судах, а також мировими суддями. З XVI ст. такий одноосібний процес став переважаючим.

* * *

Середньовіччя — це історичний період, коли у межах національних держав, які утворювалися, поступово формувалися основи майбутніх національних правових систем. Цей тривалий процес завершився у більшості країн вже у наступну, нову історичну епоху — епоху громадянського суспільства. Але саме у середньовіччя визначалися контури і майбутніх значних світових правових систем (сімей права) — континентальної й англосаксонської, формувалися їх специфічні і несхожі правові інститути.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Поняття (визначення)

Терміни

Загальне право

Земське право

Інквізиційний процес

Канонічне право

«Кулачне право»

Ленне право

Магдебурзьке право

Міське право

Партикулярне право

Право справедливості

Розшуковий процес

Судовий прецедент

Глосатори, єпитимія, інквізиція; кутюми, майорат, місдимінор, регалія, субінфеодація, траст, тризн; цензіва, фелонія.

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці основних подій розвитку права феодальних країн Західної Європи за запропонованою раніше формою.

Завдання 3. Підготуйте на вибір тематичні повідомлення обсягом 5—8 сторінок:

· «Саксонське дзерцало» як джерело вивчення суспільного ладу Німеччини ХІІІ століття.

· «Кароліна — джерело кримінально-процесуального права Німеччини»;

· «Криваве законодавство»;

· «Кароліна» і «Терезіана» — як вищий прояв «кривавого законодавства» в континентальній Європі

· «Юриспруденція — як наука та професія в середньовіччя».

Завдання 4. Використовуючи текст «Саксонського дзерцала»:

· cхарактеризуйте правовий статус станів, що існували в Німеччині;

· складіть юридичний казус, відбивши особливості регулювання відносин, пов’язаних зі спадщиною;

· розкрийте особливості судового процесу по цивільним і кримінальним справам;

· визначте особливості германського ленного права;

· складіть юридичний казус, відбивши особливості регулювання васальних відносин.

Завдання 5. Використовуючи текст «Кароліни»,:

· назвіть загальні поняття кримінального права, що знайшли відображення в документі;

· класифікуйте злочини, які були відомі в Німеччині;

· назвіть види покарань, які застосовувались в Німеччині у середні віки;

· визначте особливості судового процесу в Німеччині.

Перевірте себе

Завдання 1. Продовжте думку:

1. Історичне значення прийняття Великої Хартії вольностей у.....році. в.....(країні) полягає в тому, що…………….....………………..….….

2. Значення Великого Березневого ордонансу.....року. у…….…..(країні) полягає в тому, що.....

3. Значення Золотої Булли Карла Великого.....року у……………(країні)…..... полягає в тім, що...…….....

4. Право регалії — це………………………………………..…..……………...

5. Розподіл Франції на «країну писаного права» і «країну неписаного права» обумовлено.....…….....

6. Першими приватними кодифікаціями звичаєвого права в країнах Західної Європи були.....…….....…

7. Особливістю перших феодальних кодифікацій було.....…….....

8. «Імперське право» — це....., воно існувало в.....….....….....….....….....

9. Ієрархічна структура феодальної власності на землю характеризувалась.....…….....

10. Норми, що регулювали шлюбно-сімейні відносини в феодальній Європі, знаходились під впливом.....……….....

11. Особливістю кримінального права та кримінального процесу часів абсолютизму у Західній Європі було.....…….....

12. Загальні поняття кримінального процесу, які знайшли відображення в «Кароліні» — це.....………………………Навести приклади з її тексту.

13. Рецепція римського права як джерела феодального права, в країнах Західної Європи обумовлена наступними причинами:.....…….....

14. Позитивне значення канонічного права як джерела феодального права для країн Західної Європи обумовлено тим, що.....…….....

15. Найбільшого поширення в середньовічній Європі дістало право таких німецьких міст як:.....…………….

16. Значущість норм канонічного права в західноєвропейських країнах визначалась наступними чинниками:.....…….....

17. Характерною рисою судово-правової системи Англії був її.....……....

18. В умовах розвинутого феодалізму основними і найбільш поширеними правами на землю були....., які поділялися на:.....……....

19. Сутність принципу майорату полягає в тому, що.....…….....

20. За французьким феодальним правом злочини розподілялись на:….....

21. За англійським феодальним правом злочини розподілялись на:……....

22. За німецьким феодальним правом злочини розподілялись на:.....……

Завдання 2. Схарактеризуйте:

1. Основні джерела звичаєвого права в феодальних країнах Західної Європи.

2. Міське, канонічне право, рецепцію римського права як нові джерела феодального права доби середньовіччя, поясніть обумовленість їх появи.

3. Королівське законодавство в країнах Західної Європи періоду середньовіччя.

4. Особливості джерел права феодальної Англії.

5. Державно-правові інститути за феодальним правом країн Західної Європи.

6. Форми земельної власності за феодальним правом країн Західної Європи.

7. Особливості регулювання зобов’язальних відносин за феодальним правом країн Західної Європи.

8.Особливості регулювання сімейно-шлюбних відносин за феодальним правом країн Західної Європи.

9. Основні види злочинів за феодальним правом країн Західної Європи.

10. Основні види покарань, визначити їх характер.

11. Судовий процес в феодальній Європі

Готуйтеся до вивчення матеріалу 10-ої теми

Завдання. Повторіть навчальний матеріал шкільного підручника «Всесвітня історія» в тій його частині, де висвітлюється процес становлення та розвитку таких феодальних держав Сходу як: Китай, Японія, Арабський халіфат, Туреччина.

Джерела

Документ № 1

САКСОНСЬКЕ ДЗЕРЦАЛО

(витяги)

«ЗЕМСЬКЕ ПРАВО»

КНИГА І

Стаття 5

3. Якщо син за життя батька візьме дружину рівного народження і наживе з нею синів, а потім помре раніше свого батька, не будучи ще відокремленим, то його сини беруть участь у спадщині свого діда нарівні з братами їх батька. Але усі вони отримують лише долю однієї особи. Не може бути такого стосовно дітей дочки, щоб вони одержали однакову частку, що й дочка із спадщини діда або баби.

Стаття 6

2. Хто приймає спадщину, той повинен у відповідності із законом платити борги у межах вартості рухомого майна; борг, що випливає із крадіжки, розбою або гри, він не зобов’язаний покривати, так само, і якийсь інший борг, у якому він не отримав зустрічної вигоди або не був поручником...

Стаття 14

1. Хоча за ленним правом (ленрехтом) пан (сеньйор) передає лен батька тільки одному синові, але цього немає за земським правом, щоб він (син) один його одержав, хіба тільки він надасть своїм братам те, що їм належить у ленному майні.

Стаття 16

1. Ніхто не може набути іншого права, крім того, яке йому властиве за народженням. Якщо він, проте, відмовляється перед судом від свого права і претендує на інше право, яке він не може обґрунтувати, він втрачає обидва права. Виключення становить кріпак, відпущений на свободу; той набуває права вільногопоселенця.

2. Якщо дитина народжена вільною і законною, то вона зберігає права батька. Якщо ж батько або мати — міністеріали пана, то дитина набуває права згідно народження.

Стаття 31

1. Чоловік і дружина не мають роздільного майна за їх життя. Якщо ж дружина помирає за життя чоловіка, то після неї не переходить у спадщину до найближчих (її) родичів ні рухоме майно, окрім жіночої частки, ні земельна власність, якщо вона її має. Дружина не може без згоди чоловіка відчужувати що-небудь із й майна так, щоб він цим зазнав збитків (у своїх) правах.

2. Якщо чоловік бере дружину, то він бере у свої володіння все її майно на правах законного опікунства. Тому дружина не може давати чоловікові ніякого дарунку ні з її земельної власності, ні з її рухомого майна, оскільки тим самим вона віднімає це майно у своїх законних спадкоємців після своєї смерті; чоловік не може набути ніякого іншого права володіння майном дружини, окрім того, яке він набуває із самого початку в силу його права на опікунство.

Стаття 35

1. Усі скарби, що знаходяться у землі глибше, ніж оре плуг, належать королівській владі.

Стаття 46

Дівчата і жінки повинні мати опікуна при всякому позові тому, що не можна заперечити свідками того, що вони на суді говорять або роблять.

КНИГА II

Стаття 13

1. Тепер послухайте про злочини і яка за них кара чекає. Злодія треба повісити. Якщо ж у селі трапиться крадіжка вдень ціною менше трьох шилінгів, то за це сільський староста у той же день може піддати тілесному покаранню (побиттю і стриженню волосся) або (дати) відкупитись трьома шилінгами. Потім той вважається обезчещеним і позбавленим прав.

3. Таке ж покарання застосовується за неправильні міри і неправильні ваги, за обман у торгівлі, якщо розкривається.

4. Усіх таємних вбивць і тих, які викрадуть або плуг, пограбують або млин, або церкву, або цвинтар, а також зрадників і таємних (нічних) паліїв, або тих, які виконують чуже доручення у своїх корисних цілях, — їх усіх треба колесувати.

5. Хто вб’є кого-небудь або (протизаконне) візьме під сторожу, або пограбує, або підпалить, окрім таємних (нічних) підпалів, або зґвалтує дівчину або жінку, або порушить мир, або буде захоплений у порушенні подружньої вірності, тим треба відрубати голову.

6. Хто ховає крадене або пограбоване, або надає цьому допомогу, і якщо він буде викритий у цьому, його треба покарати як тих.

8. Суддя, який не карає за злочин, сам підлягає такому ж покаранню, як мав бути покараний злочинець. Ніхто не зобов’язаний відвідувати судове засідання такого судді і брати участь з ним у суді, оскільки він сам знехтував правосуддям.

Стаття 16

1. Кожен повинен ручатися за свого пана, якому він зобов’язаний вірністю...

2. Хто скалічить або поранить іншого і буде у цьому викритий, тому відрубають руку. За злочин (у здійсненні якого) кого-небудь викрили поєдинком, його позбавляють життя.

5. За рот, ніс і око, язик, вуха і чоловічі статеві органи; за руки і ноги, якщо комусь покалічать і треба буде відшкодувати це, то повинні заплатити йому половину вергельда.

6. Кожен палець (руки) і палець ноги має особливе відшкодування належну йому десяту частину вергельда.

Стаття 32

3. Якщо слуга втече від свого пана самовільно, то він має панові заплатити стільки ж, скільки йому пан обіцяв; а те, що йому було заплачено він повинен повернути у подвійному (розмірі).

Стаття 39

1. Хто зерно краде уночі, той відповідає шибеницею. Якщо ж він краде у день, то відповідає шиєю (цьому відрубують голову).

Стаття 53

Те, що чиншовик будує на чужій землі, з якої він платить чинш, те він може знести, якщо він звідси ще, а також (це може зробити) його спадкоємець після його смерті, окрім паркана спереду і ззаду будинку і повітки для гною; це має викупити пан за оцінкою селян. Якщо він цього не зробить, то він (чиншовик) забирає це з іншими (речами).

Стаття 58

2. Тепер слухайте, коли що віддається. У день св. Варфоломія (24 серпня) віддають різного роду чинш і повинності. У день св. Вальбурга (11 травня) піддасться десятина з ягнят. У свято Успеній (Богородиці 15 серпня) десятина з гусей. У день св. Іоанна (Хрестителя — 24 червня) — різного роду десятина з м’яса, де щорічно десятини викупляються грішми. Там, де вони не викупляються, там термін внеску наступає тоді, коли тварина отелитися. У день св. Маргарити (13 липня) — усі десятини з хлібів; з усього, що раніше заскирдовано, десятина віддається уже тоді. У день св. Урбана (26 травня) віддається десятина з виноградників і садів. З чийогось посіву, який він проведе своїм плугом, десятина платиться з того моменту, як пройшла борона, із саду — із того, як його посадили і розчистили. Чинш з млинів, із мит, із монет, із виноградників платиться тоді, коли наступає день, призначений для його плати.

Стаття 59

1. Якщо пан хоче зігнати свого чиншовика із своєї маєтності, якщо він тільки не уродженець цього маєтку, він має йому оголосити (про це) на Стрітення (2 лютого). Точно так само поступає чиншовик, якщо він хоче покинути землю.

КНИГА III

Стаття 32

2. Якщо хто-небудь стверджує, що він вільний, а інший стверджує, що це його кріпак, оскільки він себе віддав йому, то той може це заперечити присягою, якщо тільки це не було зроблено перед судом.

7. Якщо хто-небудь віддає себе перед судом у кріпацтво, то його спадкоємець має право проти цього законно заперечувати і повернути його у вільне (становище).

8. Якщо, проте, пан утримує його до його смерті, то він отримає його спадщину і його дітей, якщо вони належать йому і якщо він прижив (цих дітей) після віддачі себе (панові).

Стаття 61

1. Кожні вісімнадцять тижнів має граф призначати засідання свого суду... У встановленому правом місці, де повинні бути шультгейс (суддя — Л. Б, С. Б.) і шеффени, і судовий пристав.

2. Ніхто не може бути шультгейсом, якщо він невільний і якщо він не народився у цій країні, де перебуває суд.

«ЛЕННЕ ПРАВО»

Глава І

4. Клірики і жінки, селяни і купці, і позбавлені прав, і позашлюбні, і всі не лицарського звання з боку батька і діда — усі вони не мають ленного права.

8. Ленник має своєму панові присягнути у тому, що він йому буде вірним і буде другом. Отже, ленник є стосовно свого пана зобов’язаним, оскільки він його людина і від нього держить лен.

9. Ленник повинен відбувати королівску службу, оголошену рішенням пана у присутності двох його людей за шість тижнів до походу. Служба повинна проходити у межах німецької землі, що входить до складу Римської імперії.

16. Ленник повинен також служити своєму панові тим, що він бере участь у рішенні ленного суду, коли це потрібно панові, до півдня і у судові дні.

24. Батько передає у спадщину синові володіння так само, як і лен: тому син не зобов’язаний просити пана, щоб він дав йому лен батька.

39. Земельна ділянка може належати декільком панам таким чином, щоб один мав від іншого, проте так, щоб ця ділянка перебувала у (реальному) володінні одного.

40. Якщо хто-небудь отримує чинш із земельної ділянки, то вважається, що вона перебуває у його володінні.

45. Після смерті батька син має протягом року і шести тижнів визнати перед паном із складеними руками свою васальну (залежність) по батьківському лену.

67. Прибуток від лену неповнолітніх має отримувати пан, до тих пір, поки вони не досягнуть 12-річного віку.

94. Ніхто не може бути позбавлений володіння, якщо тільки воно не буде від нього відняте у судовому порядку.

130. Те, що хто-небудь отримує не на основі васальних (відносин), не визнається леном, отже, якщо пан наділяє свого міністеріала, то це робить не на основі васалітету, а за правом (панського) двору. Ця передача — поза ленним правом, вона є передачею, пов’язаною ізпосадою,

Глава II

Про порядок судочинства

1. Пан (сеньйор) нехай прохає одного із своїх васалів у присутності двох інших васалів, чи судити йому за ленним правом свого васала у звинуваченні його, і у який термін і на якому місці він має нести проти нього судове переслідування.

2. Якщо прийнята постанова дозволяє судові дії, пан, починаючи з цього дня або у найближчі шість днів, викликає васала з’явитися протягом 14 днів до ленного суду у вказане село або курію, яка є в розпорядженні пана або яку тримає хто-небудь від нього.

11. Якщо ленник не хоче вислухати звинувачення його паном або про призначений день ленного (суду) у той час, коли він перебуває так близько від пана, що міг знати про це, то він не уникне (судового) штрафу.

35. Панові дозволено вирішувати скарги одного із своїх людей на іншого, чи перебуває один із них на його службі, чи обидва.

56. Курію, у якій судить пан, звинувачений не повинен залишати доти, поки пан не закінчить судити.

Документ № 2

КАРОЛІНА

(витяги)

І....Досі у деяких місцях дехто із дворян та інших осіб, які за посадою та з інших причин мають особисто вершити цей суд, ухилялись від участі в засіданнях подібних судів і вважали це безчестям для свого звання, а тому злодійство часто залишалось безкарним. Між тим, таке відправлення правосуддя не повинне і не може завдати ніякої шкоди їх честі, або їх званню, а, навпаки, слугує утвердженню правосуддя, покаранню злочинців і є честю для таких дворян і посадових осіб. Тому вони повинні особисто брати участь у цих кримінальних судах у якості суддів і судових засідателів кожного разу,... І мають діяти і вчиняти при цьому як належить у відповідності із нашим цим законом.

VIII. Якщо буде встановлено злочин, за який має бути застосована смертна кара, або будуть виявлені прямі докази цього, то треба вчинити допит з тортурами з метою повного вияснення, необхідного для встановлення істини, а також для підтвердження й признанням винного, як пояснено і наказано стосовно тих, хто буде притягнутий до суду позивачем.

XI. Якщо позивач звертається до влади або судді з проханням заточити кого-небудь до в’язниці у відповідності з кримінальним правом, то цей позивач повинен, перш за все, подати прямі докази і підозріння у вчиненні злочину, що тягне за собою кримінальне покарання, незалежно від того, прохає чи вимагає позивач заточити звинувачуваного до в’язниці під його відповідальність чи заточити його разом з обвинувачуваним. (Позивача беруть під сторожу до тих пір, поки він не внесе грошової застави. — Л. Б., С. Б.). Коли позивач виконає це, звинувачуваний має бути ув’язнений, і показання позивача мають бути точно записані, при цьому треба особливо наголосити, що в’язниці мають бути збудовані і облаштовані для утримання, а не для тяжкого і небезпечного покарання заарештованих. Коли є декілька заарештованих, їх треба відокремити один від одного, наскільки це можливо за тюремних умов, з тим, щоб вони не могли домовитися між собою про неправдиві свідчення або змовитися про те, як вони мають виправдовуватися за свої діяння.

XXXIX. Якщо кінні або піші кнехти, які звичайно валяються і пиячать у шинках не можуть довести, що чесна служба, ремесло або оброк, які вони мають, дозволяють їм робити такі витрати, мають вважатися підозрілими стосовно усяких лихих справ, особливо розбою. Треба мати на увазі, як це спеціально встановлено нашим і священної імперії законом про загальний земський мир, що таких хитрунів треба без жалю хапати, допитувати з пристрастю і суворо карати за їх злочини. Так само усі владні структури мають здійснювати ретельний нагляд за усіма підозрілими жебраками і волоцюгами.

LХVIII. Свідки, яких викриють у тому, що вони шляхом неправдивих і злочинних свідоцьких показань підвели або намагалися підвести невинуватого під кримінальні покарання, мають бути піддані тому покаранню, якого вони хотіли, щоб зазнав невинний.

СХL. Якщо на кого-небудь нападуть або накинуться зі смертельною зброєю або знаряддям або нанесуть йому удар і підданий насиллю не може шляхом втікання ухилитись від... небезпеки для свого життя, тіла, гідності і доброї слави, то він може безкарно захищати своє тіло і життя шляхом правомірної оборони. І якщо він при цьому позбавить життя того, хто нападає, він в тому не винний і не зобов’язаний також дочекатися зі своєю обороною доколи йому не буде нанесено удару, не дивлячись на писане право і звичай, які цьому протирічать.

Про те, що необхідна оборона має бути доказаною

СХLI. Якщо хто-небудь при виявленні його діяння побажає скористатися посиланням на стан необхідної оборони, а звинувачувач не визнає цього, то на винного покладається обов’язок вищезазначеним чином достатньо довести перед судом необхідну оборону, на яку він посилається. Якщо він цього не доведе, то його буде визнано винним.

СХII. Ті, хто виготовляють фальшиві печатки, листи, документи, акти, кріпосні книги, подоходні і окладні книги або реєстри, мають бути у залежності від більшого або меншого значення злочину і розміру спричиненої шкоди, піддані тілесним покаранням або смертній карі.

СХХІV. Той, хто навмисне зрадить, мусить, у відповідності із звичаєм, бути скараний на смерть. Якщо це буде жінка, то її треба втопити...

СХХV. Викриті у навмисному підпалі мають бути скарані на смерть через спалення.

СХХVII. Якщо хто-небудь у країні, місті, володінні або області навмисне організує небезпечний бунт проти народу, проти влади і це буде викрито, то, у відповідності із тяжкістю і обставиною його злочину, його мають скарати на смерть через відрубування голови або ж мають висікти різками і вигнати з країни, краю, судової області, міста або місця, де він організував бунт. При цьому суддя і судові засідателі мають звернутися за належними вказівками, щоб не вчинити несправедливо і попередити подібні злонамірені заколоти.

СХХХIХ. Якщо хто-небудь, здійснюючи необхідну правомірну оборону для захисту свого тіла і життя, позбавить життя того, хто змусив його до цієї необхідної оборони, то він не буде у цьому ні перед ким винний.

СХLVI. Якщо хто-небудь, виконуючи дозволену роботу у визначеному для цього місці чи приміщенні, через необачність, випадково, проти своєї волі, позбавить життя кого-небудь, то він може бути виправданий, багатьох випадках, які, проте, неможливо повністю перерахувати.

СL. Є багато інших випадків позбавлення життя, які трапляються через причини, за які не наступає кари, оскільки такі причини законні і справедливі.

Наприклад, той, хто уб’є когось за статеві зносини з його дружиною або дочкою... Також той, хто уб’є когось для врятування життя, тіла або майна іншої особи, а також коли вбивають люди божевільні...

Тим паче, якщо буде вбитий той, кого наказано затримати, а він вчинить недозволений, небезпечний і підсудний опір.

Також той, хто уб’є кого-небудь, і кого виявить уночі за небезпечних обставин у своєму житлі...

Примітка:

Документи № 1—2 використані з: Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія для студентів юридичних вузів та факультетів.—К.: Вентурі, 1995. — С. 54—59, 60—62.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. — 2-изд. — М., 1998.

2. Бражников М. К вопросу об отражении средневекового менталитета в нормах обычного средневекового права // государство и право. — 2002. — № 10.

3. Галанза П. Н. Феодальное государство и право. — М., 1963.

4. Дембо А. И. Саксонское зерцало — выдающийся памятник истории германского феодального права // Саксонское зерцало: памятник, комментарий, исследования. — М., 1985.

5. Історія держави і права зарубіжних країн (Середні віки та ранній новий час): Навч. посібник / Б. Й. Тищик (ред.) — Л.: Світ, 2006.

6. «Каролина». Уголовно-судебное уложение Карла V. — Алма-Ата: Наука, 1967.

7. Киралфи А. Источники английского права // История права: Англия и Россия. — М., 1990.

8. Лисневский Э. В. История феодального государства и права Англии. — Ростов — н/Д, 1981.

9. Памятники истории Англии XI—XIII вв.: Пер. Д. М. Петрушевского. — М., 1986.

10. Салическая правда: Пер. Н. П. Грацианского. — М.,1950.

11. Средневековое городское право. XII—XIII вв. — Саратов, 1989.

12. Томсинов В. А. О сущности явления, называемого рецепцией римського права // Вестник Московского государственного университета. Серия «Право». — 1998. — № 4. — С. 3—17.

13. Черниловский З. М. История феодального государства и права. Учеб. пособие. — М., 1959.