Історія держави і права зарубіжних країн

Тема 8. Феодальна держава в країнах Західної Європи

На рубежі першого й другого тисячоліть феодалізм вступив у новий етап свого розвитку, який відрізнявся:

· пануванням крупної земельної власності, незначною роллю міського ремісництва, торгівлі й товарно-грошових відносин при збереженні натурального господарства;

· наявністю натурального господарства, при якому були відсутні міцні економічні зв’язки;

· заміною народного ополчення феодальним, що призвело до посилення окремих феодалів, які ставали багатіше ніж королі і таким чином послаблювали королівську владу;

· повним злиттям дружинної знаті й феодалів-землевласників;

· перетворенням королів на перших серед рівних;

· існуванням колективних органів феодальної олігархії: королівських курій або рад, з’їздів феодалів, княжих з’їздів та ін.

Зв’язок по вертикалі від короля до простого лицаря забезпечувався ієрархією власності й політичної влади, встановленням васальної залежності менш знатних феодалів від більш знатних, наявністю системи сюзеренітету-васалітету. Побудовані на цьому принципі особливі договірні відносини стали єдиним засобом організації й підтримки державної влади в умовах феодальної роздробленості.

§1. Сеньйоріальна (ленна) монархія

У IX—XIII ст. західноєвропейська держава, яка відрізнялася крайнім ступенем економічної й політичної децентралізації, перетворюється у безліч держав-маєтків і приймає форму сеньйоріальної (ленної) монархії.

1.1. Сеньйоріальна монархія у Франції

У IX—XII ст. в умовах політичної децентралізації, яка призвела до глибокої територіальної роздробленості, королівська влада втратила своє минуле значення, французький король розглядався феодалами як «перший серед рівних». Його влада фактично поширювалася лише на територію його домену, але й там королю доводилось вести боротьбу з непокірливими васалами. Поза межами королівського домену влада належала крупним землевласникам (герцогам Бургундії й Нормандії, графам Фландрії, Тулузи, Шампані й ін.). Політична влада в державі, яка фактично розподілялась між королем і феодалами різного рівня, пов’язаними сеньйоріально-васальними відносинами, набула приватноправового характеру.

Становлення сеньйоріальної монархії у Франції (IX—XI ст.) означало спад центральної державної влади, підрив внутрішньої єдності країни, ослаблення її зовнішньопо-літичного положення. Все це визначило здебільшого структуру й правомочності окремих органів влади.

У IX—Х ст. У Франції, коли королівська влада була особливо слабкою, король обирався верхівкою світських і духовних феодалів, хоча і з дотриманням династичного принципу. При перших Капетингах виборність короля зберігалася, але майбутній спадкоємець правлячого короля обирався ще за життя останнього. У XII ст. затвердився порядок передачі трону в спадщину.

Спочатку функції королівської влади були вкрай обмеженими, хоча формально за королем зберігалися деякі традиційні привілеї. Він вважався главою французького війська, законодавцем, здійснював суд. Але при перших Капетингах королівське законодавство (видання капітулярієв) фактично припинилося. Інші королівські повноваження також існували лише в теорії. На короля покладалися обов’язки «захисту королівства й церкви», а також «підтримки миру» у країні, але він не мав реальної влади для їхнього здійснення. Судову владу король мав тільки в межах свого домену.

«Виконавча» влада зберегла палацево-вотчинні риси періоду Франкської монархії. Палацеві управителі були водночас й міністеріалами, котрі завідували справами домену. Вони призначалися королем і були відповідальними тільки перед ним.

Єдиним загальнодержавним органом, що мав можливість впливати на стан справ у більшій частині країни, була Велика рада або Королівська курія. Це був з’їзд найзнатніших феодалів країни, що епізодично збирався під головуванням короля. Тут розглядалися, а в ряді випадків вирішувалися, найважливіші питання внутрішньої й зовнішньої політики, що найчастіше королю нав’язувалися васалами.

На даному етапі розвитку середньовічного суспільства у Франції ця форма правління найбільш точно відбивала існуючу соціальну політичну реальність. В умовах економічної й політичної децентралізації окремі феодали більш ефективно здійснювали державні функції, ніж це робила королівська влада.

Проте політична роздробленість не могла зупинити поступового розвитку суспільства у Франції. Коли в XII—XIII ст. почали визрівати нові економічні потреби, пов’язані з розвитком міст і товарно-грошового господарства, політична децентралізація поступово долалася, поступаючись місцем протилежній тенденції — неухильному посиленню королівської влади. У XIII ст., особливо після низки реформ, проведених Людовиком IX, центр політичної влади в сеньйоріальній монархії поступово перемістився до короля, який вже реально починав виступати як сюзерен усіх феодалів у Франції.

На відміну від Франції, де послідовна зміна форм правління придбала досить чіткі, класичні риси, в інших країнах Західної Європи сеньйоріальна (ленна) і наступні форми правління мали свої специфічні риси.