Історія держави і права зарубіжних країн

ПІДМОДУЛЬ 1.2.

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН CЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Тема 7. Ранньофеодальна держава і право в країнах Європи

§1. Основні риси феодалізму

В середині першого тисячоліття світ вступив у новий період епохи станово-кастового суспільства — період Середніх віків. Історично його початок пов’язують з падінням Римської імперії, яка у політичному й культурному відношенні була свого роду кульмінацією античного суспільства. Кінець середньовіччя приходиться на різні часи: ХVІ—ХVІІІ ст. — для країн Заходу, друга половина ХІХ — поч. ХХ ст. — для країн Сходу. Основною рисою цього періоду став феодалізм — новий соціально-економічний, політико-правовий і духовний стан суспільства, який прийшов на зміну рабовласництву.

Термін «феодалізм» вперше з’явився у французькій літературі періоду Великої буржуазної революції 1789—1794 років. Він походить від французького feodalite, який в свою чергу пов’язаний з середньовічним німецьким feudum, що означав «майно» (земельне володіння). Право власності на землю визначало нову соціально-класову структуру суспільства, основними класами якого стали феодали й селяни.

Всі феодали, залежно від своєї економічної й політичної могутності, розділялися за рангами. Як правило, на верхньому щаблі феодальної ієрархічної градації стояв король, який був верховним власником усієї землі в королівстві й наділяв нею феодалів вищого рангу. Від них одержували і «тримали землю» феодали нижчих рангів.

Поза цією ієрархією стояли селяни вчорашні раби й общинники. Позбавлені власності на землю, вони володіли деякими засобами виробництва, працювали на землі феодала і за це віддавали йому частину прибутку, т.зв. земельну ренту. Відомі три її форми, що умовно відповідають трьом періодам розвитку феодалізму: раннього, середнього й пізнього.

Перша форма — це відробіткова рента. При цьому селянин знаходився під прямим наглядом і примусом власника або його представника, він жив у безпосередній близькості від нього й відпрацьовував визначену кількість днів у тиждень на його землі.

Друга форма продуктова рента, коли селяни самі розпоряджалися своїм часом, вирощували врожай і розплачувалися з хазяїном продуктами.

Третя форма грошова рента. При такій формі відносини між селянами і земельним власником базувалися на договірній основі, причому перші перетворювалися або в орендарів землі, або у власників, або в незаможних батраків, що наймалися за гроші.

Економічною основою феодальної держави стала феодальна власність на знаряддя і засоби виробництва і частково власність на селянина. Основна характерна ознака права цього періоду — це його кріпацький характер, тобто прикріплення до землі основного виробника — селянства, яке складало більшість населення. Селянин міг працювати визначену кількість днів на себе на тій ділянці, що виділяв йому поміщик, інший час він працював на хазяїна. Їхнє положення мало чим відрізнялося від положення рабів у рабовласницькій державі, але все ж кріпак не вважався повною й безпосередньою власністю поміщика. Певною мірою він належав собі, і кріпосне право, при більш широкій можливості розвитку обміну, торгових відносин усе більше і більше розкладалося, розширюючи можливості для звільнення селянства.

Феодалізм в Європі пройшов у своєму розвитку декілька періодів. Його зміст на різноманітних етапах визначав і тип державності, властивий цьому проміжку часу.

Феодальна держава на ранньому етапі прийняла форму ранньофеодальної і сеньйоріальної (ленної) монархії.

У період станового оформлення феодального суспільства вона набула виду станової монархії або особливих самоврядних республік, проте, дуже далеких навіть від обмеженої античної демократії.

І на останньому етапі було встановлено абсолютну монархію, яка стала перехідним етапом до більш досконалих державних форм Нової епохи.

Виникнення ранньофеодальних держав, їх сутність і форми обумовлені двома шляхами виникнення феодалізму:

1) зародження й розвиток феодалізму на базі застарілих суспільних відносин, рабовласницьких державі (Китай, Індія, Рим), які існували вже не одне тисячоліття;

2) виникнення феодалізму на базі родоплемінних відносин у різних племен (слов’ян, арабів, японців, франків, англосаксів тощо).

З європейських держав, які утворилися першим шляхом, слід зазначити Візантію, другим — держави франків й англосаксів. В історико-правовій літературі традиційно викладається спочатку матеріал, що стосується західноєвропейських країн, а потім Візантії. Не заперечуючи в цілому проти такого підходу, що обґрунтовано з погляду значимості політико-правових інститутів, які з’явилися у середньовічній Західній Європі, для майбутньої Європи в цілому, ми все ж почнемо викладення матеріалу з Візантії. На це є дві причини: по-перше, історія держави і права Візантії безпосередньо пов’язана з Стародавнім Римом, по суті вона є логічним продовженням його історії; по-друге, Візантія, а точніше Ромейська імперія, суттєво вплинула на формування державно-правових інститутів у слов’ян, в тому числі й української групи.