Історія держави і права зарубіжних країн

2.4. Роль римського права у світовій історії

1. Римське право вперше в історії виступило як цілісна, ретельно розроблена, власне правова система.

2. Римське право лише зі значними обмовками можна розглядати як рабовласницьке. Очевидно, що не рабство, а ринкові відносини і торговий обіг зумовили основний зміст римського права (як приватного права, що закріпляло інтереси індивіда, приватного власника), його високу юридичну техніку.

3. Сила приватної власності й побудованого на ній товарного обігу зламали застарілі правові форми. На їх місці створювалося нове й довершене в техніко-юридичному відношенні право, спроможне врегулювати найтонші ринкові відносини, задовольнити інші потреби суспільства. Саме римляни, спираючись на весь попередній світовий досвід, у тому числі й країн Сходу, вперше зробили індивідуальну приватну власність, а також інші майнові права й інтереси предметом майстерного і вельми довершеного юридичного регулювання. Саме в такому вигляді римське право стало універсальною правовою системою, норми якої застосовуються в різних історичних умовах незалежно від типу суспільства, якщо тільки в його основі лежить приватна власність і ринкове господарство.

4. Разом із римським правом в історію цивілізації ввійшла й римська юриспруденція, яка представляє величезну культурну цінність. На базі римської юриспруденції зародилася юридична професія, а з неї бере початок і спеціальна правова освіта.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці основних подій виникнення та розвитку античного права за запропонованою раніше формою.

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Поняття (визначення)

Терміни

Квіритське право

Anakrіsis, aтимія, децимвири, дигести, dike, graphe,

Преторське право

engiesis, epidikasa, epikleros, ехіни, інституції, іпотека,

Право народів

клепсидри, клер, композиція, конкубінат, контракт,

Манципація

конституції, конфіскація, нексум, пандекти, сервітути,

Бонітарна (преторська) власність Легісакційний процес

сикофанти, стипуляція, фідеікомисія,

Формулярний процес

Екстраординарний процес

Інквізиційний процес

Завдання 3. Використовуючи текст документа № 1, покажіть, як в Афінах приймалися рішення у суді.

Завдання 4. Використовуючи текст документа № 2, визначте види злочинів і покарань за афінським правом.

Завдання 5. Використовуючи текст документа № 3,

а) визначте статті, в яких містяться правові норми, що регулюють відносини, пов’язані:

· із правом власності;

· сімейно-шлюбні;

· злочину й покарання;

б) розкрийте особливості судового процесу:

· з цивільних справ;

· з кримінальних справ.

Завдання 6. Використовуючи текст документа № 3, визначте статті, які розкривають особливості правового положення різних категорій населення Стародавнього Риму.

Перевірте себе

Завдання 1. Продовжте думку:

1. Визнання законодавства, а не звичаю було характерною рисою розвитку права таких держав античності, як.....……………….....

2. Характерною рисою в регулюванні майнових відносин

— в Стародавніх Афінах було.....…….....

— в Стародавній Спарті було.....…….....

3. Низький рівень розвитку зобов’язальних відносин в Стародавній Спарті був обумовлений.....…………….....

4. Афінське право розрізняло зобов’язання з.....…….....

5. Особливість правового положення жінки в Стародавніх Афінах на відміну від Стародавньої Спарти полягала в тому, що.....

6. Особливістю в регулюванні відносин злочинів та покарання в Афінах і Спарті було те, що.....…….....

7. Афінське право розрізняло такі види злочинів:.....…….....

8. Демократизм судового процесу в Афінах виявлявся, передусім в тому, що....…………….....

9. В історії розвитку римського права дослідники виділяють такі періоди:.....…….....

10. Едикти, рескрипти, декрети, мандати — їх об’єднує те, що вони були.....……….....

11. Початок суто світському характеру римської юриспруденції було покладено.....……….....

12. В..... році в Стародавньому Римі юридична сила була визнана за творами п’яти юристів, а саме:.....……….....

13. Звід законів Юстиніана з’явився в.....році і являв собою.....

14. Основними правовими інститутами, які регулювали сімейно-шлюбні відносини в Стародавньому Римі, були:.....…………………….....

15.Основними видами злочинів за римським правом були:…….....

16.Відмінною рисою судочинства в Стародавньому Римі на самій ранній його стадії було те, що.....…….....

17.Особливістю організації судової системи й процесу Стародавнього Риму було те, що.....…….....

Завдання 3. Схарактеризуйте:

1. Спільні риси та особливості в процесі виникнення та розвитку права в Стародавніх Афінах та Спарті.

2. Діяльність римських юристів як джерело розвитку права в Стародавньому Римі.

3. Основні цивільно-правові інститути римського права в їх історичному розвитку.

4. Основні правові інститути, які регулювали відносини злочинів і покарань в Стародавньому Римі в їх історичному розвитку.

5. Характерні риси й особливості кримінального процесу в Стародавньому Римі.

Завдання 4. Порівняйте основні цивільно-правові інститути за афінським правом.

Завдання 5. Класифікуйте види злочинів за римським правом в їх історичному розвитку.

Завдання 6. Покажіть роль і значення римського права у світовій історії.

Готуйтеся до вивчення матеріалу 7-ої теми

Завдання 1. Повторіть навчальний матеріал шкільного підручника «Всесвітня історія» з питань періодизації епохи середньовіччя, особливостей політичного розвитку зарубіжних країн у цей період.

Завдання 2. Повторіть навчальний матеріал шкільного підручника «Всесвітня історія» в тій його частині, де висвітлюється процес виникнення та розвитку ранньофеодальної держави у Східноримській імперії (Візантії), стародавніх франків, англосаксів.

Джерела

Документ № 1

АРІСТОТЕЛЬ ПРО СУДОВИЙ ПРОЦЕС В АФІНАХ

(витяги)

У суді стоять дві амфори — одна бронзова, інша — дерев’яна. У ці амфори кладуть свої «камінчики» судді. Бронзова має вирішальне значення, дерев’яна не береться до уваги.

«Камінчики» для голосування — мідні з трубкою у середині; одна половина їх просвердлена, інша — суцільна. Коли дебати сторін закінчені, то особи, яким припало за жеребкуванням стояти біля «камінчиків» для голосування, вручають кожному судді по два камінчики — просвердлений і суцільний, і обидві сторони, що виборюються у суді, повинні бачити це, щоб ніхто не міг одержати ні двох суцільних, ні двох просвердлених...

Перед тим, як судді почнуть голосувати, глашатай оголошує спочатку, чи не пропонують сторони, що є у тяжбі, оскаржити показання свідків. Справа у тому, що оскарження не допускається, коли судді почнуть подавати голоси. Потім він знову оголошує:

«Просвердлений камінчик — за того, що говорив першим, суцільний — за того, що говорив останнім». Після цього суддя бере «камінчик» із підставки світильника і, намагаючись просунути трубку «камінчика» так, щоб не показати тим, що у тяжбі, ні просвердленого, ні суцільного, опускає «камінчик», що підтверджує його вирок, у бронзову амфору, «камінчик», який не має такого значення, — у дерев’яну.

Документ № 2

ЗАКОНИ ДРАКОНТА (621 р. до н. е.)

(витяги)

...І якщо хто уб’є кого-небудь навмисно, то він повинен іти у вигнання; а судити повинні царі за звинуваченням у убивстві; або якщо хто стане звинувачувати кого-небудь, що він замислив вбивство, то ефети повинні розібрати. Помиритися можуть всі спільно, якщо буде батько або брат, або сини; інакше той, хто не погоджується, бере верх. Якщо таких родичів не буде, тоді можуть помиритися родичі аж до родичів другого ступеня і до двоюрідного брата, коли всі погодяться на примирення, але повинні при цьому принести клятву. Коли ж нікого з них не знайдеться, а вбивство вчинить людина навмисно і визнає комісія п’ятдесяти одного, саме ефети, що він убив навмисно, тоді десять членів фратрії, якщо побажають, повинні дозволити йому доступ у країну. Ці особи обираються комісією п’ятдесяти одного з благородних. І ті, що раніше вчинили вбивство, повинні підлягати цьому законові. Оголосити про судове переслідування тому, хто вчинив убивство, слід на майдані всім родом аж до родичів другого ступеня і двоюрідного брата; а переслідування вести спільно — і двоюрідним братам, і їх синам, і зятям, і тестям, і членам фратрії. Коли ж хто-небудь уб’є людиновбивцю або буде причиною вбивства, він має бути позбавлений права з’являтися на пограничному майдані і брати участь в змаганнях і святинях амфіктіонських, як той, хто вбив афінянина, і підлягає тим самим заборонам. А розглядати справу належить ефетам. Навпаки, дозволяється вбивати і арештовувати людиновбивців на їх власній землі, і це не повинно вважатися безчестям і потребувати спокути; у противному випадку винний мусить у подвійному розмірі сплатити за заподіяну шкоду..., якщо хто вб’є ненавмисно під час змагання або задавить на дорозі, або вб’є на війні, через непорозуміння.., так само підлягає звинуваченню у вбивстві, коли вб’є раба чи вільного.., якщо хто вб’є людину, яка насильно намагалася беззаконно забрати неживе чи живе майно, тут же вб’є в стані самооборони, це вбивство не підлягає карі... Якщо хто — чи буде це служила чи приватна особа — буде винний в ушкодженні або зміні цього закону, він підлягає позбавленню громадянської честі — і сам, і діти, і весь його достаток.

Документ № 3

ЗАКОНИ ХІІ ТАБЛИЦЬ

(витяги)

Таблиця І

1. Якщо викликають когось на судочинство, нехай іде. Якщо він не іде, нехай той, хто викликав, підтвердить свій виклик при свідках, а потім веде його насильно.

2. Якщо викликаний надумає відмовки для неявки або стане намагатися сховатися, нехай той, хто його викликав, накладе на нього руку.

3. Якщо причиною для неявки викликаного на судочинство буде його хвороба або старість, нехай той, хто викликав, дасть йому тварину для поїздки... візок, якщо не захоче, надавати не зобов’язаний.

4. Нехай поручником у судочинстві за того, що живе своїм господарством, буде тільки той, хто має господарство. За того громадянина, хто не має господарства, поручником буде той, хто бажає.

7. Якщо сторони не досягають угоди, нехай вони до полудня зійдуться для тяжби на форумі або на коміції (коміції — місце на форумі, де проходили народні збори, здійснювалось судочинство й виконувались вироки. — Л. Б, С. Б).

8. Після полудня магістрат затвердить вимогу тієї сторони, яка присутня на судочинстві.

9. Якщо на судочинстві присутні обидві сторони, нехай захід сонця буде крайнім терміном судочинства.

Таблиця ІІІ

1. Нехай будуть дані боржнику 30 пільгових днів після визнання ним боргу або після прийняття рішення.

2. Після закінчення вказаного терміну нехай позивач накладе руку на боржника. Нехай веде його на судочинство для виконання рішення.

3. Якщо боржник не виконав добровільно судового рішення і ніхто не звільнив його від відповідальності при судочинстві, нехай позивач поведе його до себе і накладе на нього колодки або кайдани вагою не менше, а, якщо захоче, то і більше 15 фунтів.

4. Під час перебування у заточенні боржник, якщо бажає, нехай харчується за свій власний рахунок. Якщо ж він не перебуває на своєму власному утриманні, то нехай той, хто тримає його у заточенні, дає йому один фунт борошна на день, а при бажанні може давати і більше.

5. Між тим, поки боржник перебував у заточенні, він мав право помиритися із позивачем, але якщо сторони не мирилися, то такі боржники залишались у заточенні 60 днів. Протягом цього терміну їх три рази підряд у базарні дні приводили до претора на коміції і оголошувалась присуджена з них сума грошей. На третій базарний день їх піддавали смертній карі, або вони поступали на продаж за кордон, за Тибр.

Таблиця ІV

2. Якщо батько три рази продасть сина, то нехай син буде вільним від влади батька.

3. Користуючись постановою ХІІ таблиць, наказав своїй дружині взяти її речі і, віднявши у неї ключ, вигнав її.

Таблиця V

1. Предки наші стверджували, що навіть повнолітні жінки внаслідок притаманної їм легкодумності повинні перебувати під опікою... Виняток робився тільки для дівчат — весталок, яких стародавні римляни із поваги до їх жрецького сану звільняли від опікунства. Так було постановлено Законом ХІІ таблиць.

2. Законом ХІІ таблиць було визначено, що rеs mаncipi (rеs mаncipi — майнові об’єкти на території Італії — земля, раби, тварини і так звані сільські сервітути — Л. Б, С. Б), що належать жінці, яка перебувала під опікою агнатів (родичів), не підлягали давності за винятком лише того випадку, коли сама жінка передавала ці речі із згоди опікуна.

3. Як хто розпорядиться на випадок своєї смерті щодо свого домашнього майна або стосовно опіки над підвладними йому особами, так нехай те і буде непорушним.

7б. У відповідності до закону ХІІ таблиць марнотратнику заборонялось управління майном, яке йому належало. Закон ХІІ таблиць наказує божевільному і марнотратнику, на майно яких накладено заборону, знаходитись під наглядом їх агнатів.

9б. У відповідності до закону ХІІ таблиць борги померлого безпосередньо розподіляються (між його спадкоємцями — Л. Б, С. Б.) відповідно до одержаних часток спадщини.

Таблиця VI

1. Якщо хто-небудь укладе угоду самозакладу або відчуження речі у присутності п’яти свідків і вагаря, то нехай слова, які виголошуються при цьому, вважаються непорушними.

3. Давність володіння щодо земельної ділянки встановлювалась два роки, щодо усіх інших речей — один рік.

4. Законом ХІІ таблиць було визнано, що жінка, яка не бажала встановлення над собою влади чоловіка фактом давнього з нею співжиття, повинна щорічно відлучатися з дому на три ночі і таким чином переривати річну давність володіння нею.

. Закон ХІІ таблиць затвердив відчуження речі через угоду, яка укладалась у присутності п’яти свідків і вагаря, а також через відмову від права власності на цю річ при судовому розгляді перед претором.

8. Закон ХІІ таблиць не дозволяв ні віднімати, ні вимагати як свою власність украдені колоди і жердини, застосовані для будівництва або для посадки винограднику, але надавав при цьому позов у подвійному розмірі вартості матеріалів проти того, хто звинувачувався у використанні їх.

Таблиця VII

1. Обхід, тобто незабудоване місце навколо будівлі, має бути шириною два з половиною фути.

2....якщо впродовж сусідньої ділянки копається рів, то не можна було переступати межі, якщо ставити паркан, то треба відступати від сусідньої ділянки на один фут, якщо будинок для житла, то відступати два фути, якщо копають яму або могилу, відступити настільки, наскільки глибоко викопана яма, якщо колодязь — відступити на шість футів, якщо саджають оливку або шовковицю — відступити від сусідньої ділянки на дев’ять футів, а решту дерев — на п’ять футів.

5. У відповідності до постанови ХІІ таблиць, коли виникає спір про межу, то ми проводимо розмежування за участю трьох посередників.

6. За законом ХІІ таблиць ширина дороги по прямому напрямку визначалась у вісім футів, а на поворотах — у 16 футів.

9б. Якщо дерево із сусідньої ділянки схилилось на твою ділянку, то, у відповідності із законом ХІІ таблиць, можеш вимагати прийняти його.

10. Законом ХІІ таблиць дозволялось збирати жолуді, що падають із сусідньої ділянки.

12. Якщо спадкодавець заповідав: «Відпускаю раба на волю за умови, що він заплатить моєму спадкоємцеві 10 000 сестерцій», — та хоча б раб був відчужений від спадкоємця, він все ж має одержати свободу, заплативши покупцеві вказану суму.

Таблиця VIII

1б. ХІІ таблиць ввели смертну кару за невелику кількість злочинних діянь і в тому числі необхідним її застосуванням у тому випадку, коли хто-небудь складе або буде співати пісню, у якій зводиться наклеп на когось або ганьбить когось.

2. Якщо здійснить поранення і не помириться з потерпілим, то нехай і йому самому буде спричинено те ж саме.

3. Якщо рукою або ломакою зламає кістку вільній людині, то нехай заплатить штраф у розмірі 300 асів, якщо рабові — 150 асів.

4. Якщо образить, нехай штраф буде 25.

6. Якщо хтось поскаржиться, що домашня тварина спричинила збитки, то закон ХII таблиць наказував або видати потерпілому тварину, що спричинила збитки, або відшкодувати завдані збитки.

9. У відповідності до ХІІ таблиць смертним гріхом для дорослого було потравити або скосити вночі врожай із обробленого плугом поля. ХІІ таблиць воліли таку приречену богині Церері особу скарати на смерть. Неповнолітнього, винного у такому злочині, за рішенням претора або карали мечами, або присуджували відшкодувати спричинену шкоду у подвійному розмірі.

11. У ХІІ таблицях було визначено, щоб за намір рубання дерев винний платив по 25 асів за кожне дерево.

12. Якщо злодій крав уночі і був убитий на місці, то нехай його вбивство буде вважатися правомірним.

14. Децемвіри приписували вільним людям, яких було впіймано в крадіжці на гарячому те, що вони підлягали тілесному покаранню і повинні були видаватись головою тому, у кого здійснена крадіжка, рабів же карали кнутом й скидали зі скелі, а стосовно неповнолітніх було встановлено: або підлягали, на розгляд претора, тілесному покаранню або отриманню з них відшкодування збитків.

15а. За законом ХІІ таблиць було встановлено штраф у розмірі потрійної вартості речей у тому випадку, коли річ виявлялась у когось при формальному обшукові або коли вона була принесена до сховача і знайдена у нього.

15б. Закон ХІІ таблиць визначає, щоб при проведенні обшуку, той, хто шукає, не мав ніякого одягу, окрім полотняної пов’язки, і тримав у руках чашу.

18а. Вперше ХІІ таблицями було встановлено, щоб ніхто не брав більше одного відсотка на місяць, тоді, як до цього бралось за бажанням заможних.

18б. Предки наші мали звичай і поклали у законах присуджувати злодія до сплати подвійної вартості вкраденої речі, лихваря до стягнення у чотирьохкратному розмірі одержаних відсотків.

19. За річ, дану на зберігання, робиться позов у подвійному розмірі вартості цієї речі.

23. Викритий у неправдивому свідченні скидався з Тарпейської скелі.

246. За ХІІ таблицями, за таємне знищення врожаю наступала смертна кара... тяжча, ніж за вбивство людини.

26. У ХІІ таблицях наказувалось, щоб ніхто не влаштовував у місті нічних зібрань.

Таблиця ІХ

3. Невже ти будеш вважати суворим постанову закону, що карає смертною карою суддю або посередника, які були призначені для судового розгляду справи і були викриті у тому, що прийняли грошову винагороду у цій справі?

5. Закон ХІІ таблиць велить карати смертною карою того, хто підбурює ворога римського народу до нападу на римську державу, або того, хто видає ворогові римського громадянина.

6. Постанови ХІІ таблиць забороняли позбавляти життя без суду будь-яку людину.

Таблиця Х

1. Хай мерця не ховають і не спалюють у місті.

2. Хай на похоронах жінки щік не дряпають і не голосять за померлими.

Таблиця ХІ

1. Децемвіри другого призову, додавши дві таблиці лицеприємних законів, між іншим, санкціонували нелюдським законом заборону шлюбів між плебеями і патриціями.

2. Децемвіри, які додали дві таблиці, пропонували народові затвердити виправлення календаря.

Таблиця ХІІ

1. Законом було введено захоплення речі з метою забезпечення боргу, і за законом ХІІ таблиць це було дозволено проти того, хто придбав тварину для принесення жертви, не заплатив за неї купівельної ціни, а також проти того, хто не дасть винагороди за здану йому в найом тяглову тварину, з тією умовою, щоб плата за користування була використана ним на жертовний обід.

5. У ХІІ таблицях була постанова про те, що надалі всяке рішення народних зборів повинно мати силу закону.

Примітка:

Документи № 1, 3 використані з: Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — С. 30—31, 31—36.

Документ № 2 використаний з: 2) Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. І. — С. 75—76.

Готуйтеся до проміжного контролю Тести для самоконтролю

1. Метою вивчення історії держави і права зарубіжних країн як науки є:

1) виявлення історичних закономірностей розвитку державно-правових інститутів і явищ, що розвиваються в хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі (зарубіжні країни);

2) пізнання, пояснення причин історичних змін у політичному устрої і праві в зарубіжних країнах;

3) формування нових знань про виникнення і розвиток держави і права в зарубіжних країнах.

2. Предметом вивчення науки історії держави і права зарубіжних країн є:

1) історичні процеси становлення та розвитку цивілізовано організованого суспільства;

2) конкретні процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів і явищ, що розвиваються та проявляються в певному географічному просторі (зарубіжні країни) та в хронологічній послідовності;

3) сукупність наукових знань про історію держави і права в зарубіжних країнах.

3. Засновниками історичної школи права вважаються:

1) Кельзен, Штаммлер;

2) Гуго, Савіньї, Пухта;

3) Локк, Руссо, Монтеск’є.

4. Представниками соціологічної школи права були:

1) Ф. Гізо, О. Т’єррі, Ж. Мішлє;

2) Ф. Лассаль, П. Лафарг, К. Каутський;

3) М. Гуго, К. Ейхгорн.

5. М. Ф. Володимирський-Буданов і О. Ф. Кістяківський були представниками:

1) марксистського напрямку у вітчизняній науці історії держави та права;

2) історико-соціологічної течії історичної школи права в Україні;

3) сучасної школи істориків держави і права в Україні.

6. Суспільно-економічна формація — це:

1) період переходу людства від споживчої економіки до виробляючої;

2) історичний період розвитку культури, релігії, притаманний цивілізовано організованому суспільству;

3) історично визначений щабель у розвитку людського суспільства, що характеризується єдністю продуктивних сил і виробничих відносин, які визначають сутність надбудовних структур, якими є, зокрема, держава і право.

7. Цивілізація — це:

1) відносно замкнутий і локальний стан суспільства, що відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних і інших ознак, з яких незмінними залишаються релігія і форми її організації, територія;

2) соціокультурна система, яка включає у себе соціально-економічні умови життя суспільства, рівень економічної та політичної свободи особистості;

3) єдиний процес прогресивного розвитку людства, в якому виділяються певні стадії розвитку.

8. ІV тис. до н. е. — сер. І тис. н. е. — це період:

1) стародавньої історії;

2) існування первісного суспільства в історії людства;

3) існування рабовласницької держави та права.

9. Сер. І тис. н. е. — ХVІІ—ХVІІІ ст. — це період:

1) історії середніх віків;

2) розквіту громадянського суспільства;

3) існування феодальної держави.

10. ХVІІ—ХVІІІ ст. — поч. ХХ ст. — це період:

1) існування станово-кастового суспільства;

2) виникнення буржуазної держави;

3) нової історії.

11. Держава — це:

1) соціокультурна система, яка включає у себе соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні, релігійні основи, рівень гармонії людини і природи, рівень свободи особистості — економічної, політичної, соціальної та духовної;

2) політико-правова організація суспільства, яка поширює свою суверенну владу на займану територію, діє в інтересах усього суспільства чи окремої його частини, володіє монополією на законотворчість, правосуддя, легальний примус;

3) впорядкована на основі права система всіх політичних явищ, які функціонують і взаємодіють (або протидіють) в суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації й функціонування політичної влади.

12. Авілум — це:

1) вільне населення Стародавнього Єгипту;

2) вища категорія вільного населення Стародавнього Вавилону;

3) раби у Стародавній Індії.

13. Аккадці це:

1) древні жителі Шумер;

2) засновники Шумеро-Аккадського царства;

3) раби в Стародавньому Китаї.

14. Амореї — це:

1) кочові племена Міжріччя;

2) раби в Стародавньому Вавилоні;

3) давньоєврейські кочові племена.

15. Брахмани — це:

1) царські служилі люди в Стародавньому Вавилоні;

2) священнослужителі, жерці в Стародавній Індії;

3) найпривілейованіша варна в Стародавній Індії.

16. Вайш’ї — це:

1) третя варна в Стародавній Індії (хлібороби, ремісники);

2) кредитори, торговці в Стародавньому Вавилоні;

3) раби в Стародавньому Єгипті.

17. Варни — це:

1) особливі станові групи в Стародавній Індії;

2) чиновники у Стародавньому Єгипті,

3) вільні селяни-общинники в Стародавньому Китаї.

18. Кшатрії — це:

1) воїни-правителі в Стародавній Індії;

2) друга станова група (варна) вільного населення в Стародавній Індії;

3) вільні селяни-общинники в Стародавньому Китаї.

19. Мушкенуми — це:

1) царська служила людина нижчої категорії в Стародавньому Вавилоні;

2) священнослужителі, жерці в Стародавній Індії;

3) вищі царські службовці, які володіли великими службовими наділами, общинною землею в Стародавньому Китаї.

20. Раби в Стародавній Індії — це:

1) даси;

2) чандали;

3) шудри.

21. Об’єднання Верхнього і Нижнього Єгипту відбулося:

1) 1800 р. до н. е.;

2) 3200 р. до н. е.;

3) 1595 р. до н. е.;

22. 1792—1750 рр. до н. е. — це:

1) роки правління царя Хаммурапі в Стародавньому Вавилоні;

2) час царювання ХІ—ХІІ династій в Стародавньому Єгипті;

3) Магадсько-Маурійський період в історії стародавньої Індії;

23. Адміністрація ранньої держави була представлена:

1) органами управління родом, общиною, кланом;

2) общинним самоврядуванням;

3) центральною, обласною, общинною адміністраціями.

24. Значення географічного фактору в утворенні держав Стародавнього Сходу полягає у тому, що:

1) існували сприятливі кліматичні умови;

2) існувала потреба в сильній владі;

3) досить рано проявилася тенденція централізації державної влади.

25. Об’єднання, як домінуючий фактор, мало місце при виникненні таких держав Стародавнього Сходу, як:

1) Єгипет;

2) Вавилон;

3) Китай.

26. Фактор завоювання відіграв значну роль при виникненні держави в таких країнах Стародавнього Сходу як:

1) Китай;

2) Індія;

3) Єгипет.

27. Своєрідність соціально-класової структури давньосхідного суспільства полягає в тому, що:

1) воно було однорідним;

2) поділялось на два класи — рабів і рабовласників;

3) була відсутня чіткість соціально-класових меж.

28. Серед основних функцій давньосхідних держав можна виокремити:

1) організаційно-господарську, охорону рабовласницької власності, утримування в покорі рабів, оборони країни, захоплення чужих територій;

2) охорона рабовласницької власності, утримування в покорі рабів, захоплення чужих територій, захист прав населення;

3) управління економікою, ідеологічну, законодавчу, мирних контактів з зарубіжними країнами.

29. Військове відомство, фінансове відомство, відомство публічних робіт — це основні відомства:

1) країн Стародавньої Греції;

2) країн стародавнього Сходу;

3) феодальних країн Західної Європи.

30. Основою східної деспотії було:

1) чиновництво;

2) вільне населення давньосхідних країн;

3) збереження протягом тривалого часу поземельної общини і слабкий розвиток приватної власності на землю.

31. Особливість східної деспотії в Стародавній Індії і Стародавньому Вавилоні полягала в тім, що:

1) влада правителя була абсолютною;

2) влада правителя була обмеженою;

3) влада правителя мала божественне походження.

32. З давньосхідних країн республіки існували в:

1) Стародавньому Китаї; Стародавньому Єгипті;

2) Давньоєврейській державі; Стародавній Індії;

3) Месопотамії, Стародавній Індії.

33. Артхашастра, Веди, дхармашастра, Манавадхармашастра — джерела права:

1) Стародавнього Китаю;

2) Стародавнього Єгипту;

3) Стародавньої Індії.

34. Найдавнішими з відомих джерел права країн Стародавнього Сходу вважають:

1) Закони Урукагіни, Закони Хаммурапі;

2) Закони царя Бокхориса;

3) Закон про земельний податок в Стародавньому Китаї.

35. Загальними рисами давньосхідного права було:

1) багатоступеневість, законопослушність, зв’язок з релігією, звичаєвий, традиційний характер, незавершеність, відсутність поділу на галузі права;

2) законопослушність, зв’язок з релігією, кодифікованість, традиційний характер, незавершеність, відсутність поділу на галузі права;

3) високий рівень юридичної техніки, закріплення соціальної нерівності, кодифікованість, традиційний характер, відсутність поділу на галузі права;

36. Особливістю давньоіндійського права був його яскраво виражений:

1) караний характер;

2) релігійний характер;

3) світський характер.

37. Майно «ілку» за Законами царя Хаммурапі — це майно, яке надавалось:

1) воїну за службу;

2) священнослужителям;

3) орендарям державної землі.

38. Левірат це:

1) земельна власність священнослужителів у стародавніх євреїв;

2) палацева земельна власність в Стародавньому Вавилоні;

3) інститут давньоєврейського шлюбного права, за яким вдову мав взяти за дружину брат померлого або його старший родич.

39. Більш захищеною у правовому відношенні була жінка в:

1) Стародавньому Єгипті;

2) Стародавньому Вавилоні;

3) Стародавній Індії.

40. Терхатум — це викупна платня батькові дівчини, що брала шлюб в:

1) Стародавній Індії;

2) Стародавньому Вавилоні;

3) Стародавньому Єгипті.

41. Найбільш розвинутими кримінально-правовими інститутами в давньокитайському праві були:

1) злочини і покарання;

2) крайня необхідність та необхідна оборона;

3) ордалії.

42. Судовий процес в давньосхідних країнах був:

1) публічним;

2) закритим;

3) інквізиційним.

43. «Суд божий» в давньосхідному праві отримав назву:

1) химса;

2) ордалії;

3) н’яя.

44. Вплив природно-географічних чинників на становлення державності в країнах античної цивілізації проявився, зокрема, в тому, що держава тут виникла у вигляді:

1) номів;

2) полісів;

3) імперії.

45. Найбільшими містами-державами Стародавньої Греції були:

1) Ур, Лагаш, Ніпур, Сиппар;

2) Афіни, Спарта;

3) Наблус, Ієрусалім.

46. Базилевс — виборний вождь в:

1) Стародавньому Римі;

2) Стародавніх Афінах;

3) Стародавній Спарті.

47. Відомими реформаторами в історії становлення держави Стародавніх Афін були:

1) Тезей, Лікург, Солон;

2) Тезей, Солон, Клісфена;

3) Сервій Тулій, Солон, Клісфен.

48. Об’єднання племен, що населяли Аттику, за реформами Тезея, отримало назву:

1) синойкізм;

2) сісахфія;

3) сесітія.

49. Основними категоріями вільного населення Стародавніх Афін за реформами Тезея були:

1) фети, зевгити, вершники, пентаксиомедимни;

2) евпатриди, геомори, деміурги;

3) пеласги, мінойці.

50. Органами публічного управління в Стародавніх Афінах були:

1) рада старійшин;

2) ареопаг;

3) базилевс.

51. Реформи Солона мали місце в:

1) Стародавній Спарті, 504 р. до н. е.

2) Стародавніх Афінах, 594 р. до н. е.

3) Стародавньому Римі, 509 р. до н. е.

52. Пентаксиомедимни, вершники, зевгити, фети — категорії вільного населення:

1) Стародавнього Риму;

2) Стародавньої Спарти;

3) Стародавніх Афін.

53. Історичне значення реформ Солона в Стародавніх Афінах полягає в тому, що вони:

1) посилили родову аристократію;

2) завдали удару по родовій організації влади і привілеях родоплемінної аристократії;

3) законсервували розклад родоплемінної організації.

54. Історичне значення реформ Солона в Стародавніх Афінах полягає в тому, що вони:

1) поклали початок становленню державності;

2) завершили тривалий час становлення держави в Стародавніх Афінах;

3) прискорили процес державотворення в Стародавніх Афінах.

55. Вищим судовим органом в Стародавніх Афінах був:

1) навкрарія;

2) геліея;

3) Рада п’ятисот.

56. Архагети, рада старійшин, народні збори — органи соціальної влади в:

1) Стародавніх Афінах;

2) Стародавньому Римі;

3) Стародавній Спарті.

57. Соціальний і політичний устрій Спарти VIII—VII ст. до н. е. був закріплений:

1) законами Клісфена;

2) ретрою Лікурга;

3) реформами Солона.

58. Римська община була утворена племенами:

1) ахейців і дорійців;

2) пеласгів і мінойців;

3) латинів, сабінів, етрусків.

59. Члени найстаріших римських родів називалися:

1) плебеями;

2) клієнтами;

3) патриціями.

60. Виборний вождь римської общини — це:

1) базилевс;

2) цар;

3) рекс.

61. Реформи Сервія Тулія поклали в основу общинної організації Риму:

1) демократичний і загальнолюдський принципи;

2) аристократичний;

3) майновий і територіальний.

62. Реформи Сервія Тулія в Стародавньому Римі:

1) поклали початок становленню державності;

2) завершили процес зламу основ родового ладу;

3) сприяли консолідації вільних, забезпечували їх панування над рабами.

63. 753—509 рр. до н. е.; 509—27 рр. до н. е.; 27 р. до н. е. — 476 р. н. е. — це періодизація історії:

1) Стародавніх Афін;

2) Стародавнього Єгипту;

3) Стародавнього Риму.

64. Розподіл Римської імперії на Західно-Римську та Східно-Римську стався:

1) 395 р. н. е.

2) 476 р. н. е.

3) 509 р. до н. е.

65. Метеки, періеки, плебеї — категорії:

1) вільного повноправного населення в античних країнах;

2) обмеженого в правах особисто вільного населення;

3) особисто і спадково залежних від повноправної людини.

66. Перегрини — це:

1) неповноправні жителі Стародавніх Афін;

2) державні раби в Стародавній Спарті;

3) жителі римських провінцій.

67. Ілоти — це:

1) державні раби в Стародавній Спарті;

2) неповноправне населення Стародавнього Риму;

3) особисто вільні, але обмежені в правах жителі Стародавніх Афін.

68. Пекулій — це:

1) частина майна господаря, яка надавалась рабу для самостійного господарювання в Стародавньому Римі;

2) майно, що знаходилось в приватній власності в Стародавніх Афінах;

3) земельна ділянка повноправного жителя Стародавньої Спарти.

69. Колонат — це:

1) майно, яке надавалося воїну за службу в Стародавньому Вавилоні;

2) система оренди землі економічно залежних осіб в Стародавньому Римі;

3) система заходів, спрямована на утримання в покорі рабів в Стародавній Спарті.

70. Народні збори в Стародавньому Римі — це:

1) сенат;

2) Рада чотирьохсот;

3) куріатні коміції, центуріатні коміції, трибутні коміції.

71. Держава Стародавня Спарта виникає шляхом:

1) захоплення чужих територій;

2) об’єднання племен;

3) відокремлення і набуття незалежності.

72. Особливість виникнення Стародавнього Риму як держави полягає в тому, що процес відбувався:

1) під впливом боротьби патриціїв і плебеїв;

2) внаслідок розкладу родоплемінних відносин;

3) захоплення чужих територій.

73. Спільним в реформах Солона і Сервія Туллія було те, що:

1) вони відбувалися в VІ ст. до н. е.;

2) поділили вільне населення за майновою ознакою;

3) здійснили територіальний розподіл населення.

74. Своєрідність соціально-правової структури античного суспільства на відміну від давньосхідного полягає в тому, що:

1) воно було соціально однорідним;

2) мало чіткий розподіл на вільних і рабів;

3) не мало чітких меж поділу на вільних і рабів.

75. Роль суб’єктивного (особистісного) чинника в становленні античної державності проявилася в:

1) особливостях кліматичних умов на цих територіях;

2) проведених реформах;

3) у використанні досвіду державотворення давньосхідних країн.

76. Менша, ніж у країнах Стародавнього Сходу, значимість організаційно-господарської функції античної держави була обумовлена:

1) більш високим рівнем розвитку рабовласницьких відносин;

2) природно-географічними чинниками;

3) більш пізнім часом виникнення тут державності.

77. Посилення таких функцій держави, як оборона країни і мирний контакт з іншими народами, захоплення чужих територій, управління завойованими територіями найбільший прояв мали в таких античних країнах, як:

1) Стародавня Спарта;

2) Стародавній Рим;

3) Стародавні Афіни.

78. Екклесія — це:

1) вищий судовий орган в Стародавніх Афінах;

2) народні збори в Стародавніх Афінах;

3) рада старійшин в Стародавній Спарті.

79. Апелла — це:

1) рада старійшин в Стародавній Спарті;

2) народні збори в Стародавніх Афінах;

3) народні збори в Стародавній Спарті.

80. Функції виконавчої влади в Спарті виконували:

1) архагети, ефори, герусія;

2) магістрати;

3) рада п’ятисот.

81. Функції виконавчої влади в Стародавніх Афінах виконували:

1) буле, магістрати;

2) герусія, ефори;

3) екклесія.

82. Призначення магістратів на посади в Стародавніх Афінах здійснювалось на принципах:

1) виборності, терміновості, колегіальності, безоплатності і відповідальності;

2) виборності, терміновості, колегіальності, оплатності і відповідальності;

3) призначення, терміновості, колегіальності, оплатності і безконтрольності.

83. Призначення магістратів на посади в Стародавньому Римі здійснювалось на принципах:

1) виборності, терміновості, колегіальності, безоплатності і відповідальності;

2) виборності, терміновості, колегіальності, оплатності і відповідальності;

3) призначення, терміновості, колегіальності, оплатності і безконтрольності.

84. Відмінність механізму формування Ради 500 (буле) в Афінах від Сенату в Римі полягає в тому, що він формувався:

1) на принципах виборності;

2) шляхом призначення;

3) на принципах спадкоємності.

85. Відмінність механізму формування Сенату в Римі від Ради 500 (буле) в Афінах полягає в тому, що він формувався:

1) на принципах виборності;

2) шляхом призначення;

3) на принципах спадкоємності.

86. Докімасія — це:

1) позбавлення політичних прав громадян Стародавніх Афін;

2) передвиборча перевірка кандидатів на державні посади в Стародавніх Афінах;

3) вшанування громадян Риму за особливі військові заслуги.

87. Відмінними рисами в реалізації принципу колегіальності в роботі римських магістратів на відміну від афінських було те, що:

1) вони були рівними в своїх правах;

2) мали право самостійно ухвалювати рішення;

3) мали право відмінити рішення свого колеги (право інтерцесії).

88. Поліцейські функції в Стародавніх Афінах виконували:

1) афінські громадяни;

2) раби, метеки;

3) раби-токсоти.

89. Найбільш високого рівня організації набула судова система в:

1) Стародавній Спарті;

2) Стародавньому Римі;

3) Стародавніх Афінах.

90. Механізм античних держав:

1) будувався на тих же принципах, що і давньосхідних;

2) будувався на абсолютно нових принципах;

3) був поєднанням принципів побудови і діяльності як давньосхідних, так і абсолютно нових, невідомих до того часу в історії державності.

91. Форма правління афінської держави періоду розквіту характеризувалась як:

1) демократична республіка;

2) монархія;

3) принципат.

92. Форма правління держави Стародавня Спарта характеризувалась як:

1) монархія;

2) республіка аристократична;

3) військово-табірна держава.

93. Форма правління Стародавнього Риму V—ІІ ст. до н. е.:

1) аристократична республіка;

2) домінат;

3) монархія.

94. Становлення монархічної імперії в Стародавньому Римі відбувалося шляхом:

1) формування інституту військово-політичної диктатури;

2) розподілу Римської імперії на Західну та Східну;

3) зосередженням всієї повноти влади в руках імператора-принцепса.

95. Абсолютна монархія в Стародавньому Римі:

1) принципат;

2) колонат;

3) домінат.

96. Принцепс у Стародавньому Римі:

1) перший сенатор;

2) перший диктатор;

3) перший понтифік.

97. Закони Драконта в Афінах:

1) біля 621 р. до н. е.;

2) XVIII ст. до н. е.;

3) 451—450 рр. до н. е.

98. Основним джерелом права в Стародавніх Афінах було:

1) звичаєве право;

2) розпорядження магістратів;

3) закон.

99. Клер — це:

1) земельна ділянка на правах власності в Стародавньому Римі;

2) невідчужувана земельна ділянка в Стародавній Спарті;

3) общинна земельна власність.

100. Засобами забезпечення договірних зобов’язань за афінським правом після реформ Солона були:

1) особиста відповідальність боржника;

2) завдаток, поручительство третіх осіб, застава;

3) колективна відповідальність членів родини.

101. Іпотека — це:

1) форма приватної власності на нерухоме майно за афінським правом;

2) застава землі, за якою закладена земля залишалася у володінні й користуванні боржника, позбавленого права розпоряджатися нею за афінським правом;

3) компенсація за заподіяну шкоду, нанесену власникові нерухомого майна за римським правом.

102. Злочини за афінським правом поділялися на:

1) злочини проти держави і проти приватних інтересів;

2) на тяжкі і не тяжкі;

3) проти держави і релігії.

103. Атимія — це:

1) вид покарання за давньогрецьким правом, яке передбачало позбавлення деяких прав винного;

2) вид злочину за афінським правом;

3) вид покарання за афінським правом, яке передбачало продаж у рабство вільної людини.

104. Сикофанти — це:

1) професійні донощики в Стародавніх Афінах;

2) особи, що розглядали справи по суті в афінському суді;

3) законний представник потерпілого в афінському суді.

105. Юриспруденція як самостійна наука виникла в:

1) Стародавній Греції;

2) Стародавньому Вавилоні;

3) Стародавньому Римі.

106. Першими римськими юристами вважають:

1) жерців;

2) понтифіків;

3) преторів.

107. Перша з відомих письмова збірка законів в Стародавньому Римі з’явилася в:

1) 621 р. до. н. е.;

2) 450 р. до н. е.;

3) 534 р.

108. Основними джерелами давньоримського права в архаїчний період були:

1) правові звичаї;

2) законодавство римських царів, закони ХІІ таблиць;

3) кодекси.

109. Початок світській юриспруденції в Стародавньому Римі було покладено:

1) Павлом, Ульпіаном;

2) Клавдієм Флавієм;

3) Юліаном.

110. Едикти, рескрипти, декрети, мандати — це:

1) джерела давньоримського права класичного періоду;

2) конституції;

3) коментарі цивільного права.

111. Зміст діяльності римських юристів республіканського періоду характеризувався:

1) виключно тлумаченням правових норм;

2) активною судовою практикою;

3) роботою щодо систематизації права.

112. Тіберій Корунканій, Катон Старший, Марк Манілій, Квінт Муцій Сцевола, Публій Муцій Сцевола, Сервій Сульпіцій Руф:

1) римські царі;

2) римські юристи;

3) давньогрецькі юристи.

113. Дигести — це:

1) найбільш значні твори римських юристів з правових питань;

2) кодекси римського права;

3) коментарі римського права для суддів.

114. Інституції — це:

1) систематичне викладення римського права в навчальних цілях,

2) кодекси римського права;

3) коментарі римського права для суддів.

115. У 426 р. юридична сила була визнана за творами таких римських юристів як:

1) Капітон, Ларіон;

2) Альфен Вара; Сальвій Юліан;

3) Папініан, Павел, Ульпіан, Модестін, Гай.

116. Приватними збірками римського права кінця ІІІ ст. н. е. були:

1) кодекси Грегоріана, Гермогеніана;

2) кодекси Феодосія; Юстиніана;

3) інституції Гая.

117. Основним видом діяльності римських юристів посткласичного періоду було:

1) роботи з кодифікації римського права;

2) судова практика;

3) подальші наукові розробки.

118. Кодекс Юстиніана — результат роботи юристів під керівництвом:

1) Папініана;

2) Юстиніана;

3) Трибоніана.

119. Особливий, складний обряд, який передбачав суворе дотримання встановлених формальностей при продажу землі та будівель, рабів, робочої худоби — це:

1) манципація;

2) фіктивний судовий спір;

3) суперфіцій.

120. Пануючою правовою системою в найдавніший період історії римського права було:

1) квіритське право;

2) право перегринів;

3) право народів.

121. Сервітути, суперфіцій — це:

1) види права власності на землю у римському праві;

2) обмежене законом право користування чужими речами;

3) право на повне та виключне панування особи над речами.

122. Римському праву були відомі такі основні види права власності:

1) квіритське право, сервітути, провінційна власність;

2) квіритське (цивільне) право, преторська (бонітарна) власність, провінційна власність, власність перегринів;

3) цивільне право, суперфіцій, провінційна власність.

123. Найдавнішим видом договору в римському праві був:

1) нексум, стипуляція;

2) купівля-продаж, договір товариства, найму;

3) доручення, займу, застави.

124. Влада чоловіка над жінкою за римським право не виникала, коли:

1) шлюб укладався у вигляді фіктивної купівлі дружини;

2) шлюб укладався внаслідок фактичного спільного проживання чоловіка й дружини протягом року;

3) шлюб укладався внаслідок фактичного спільного проживання чоловіка й дружини протягом року, але при цьому дружина щорічно відлучалася з будинку чоловіка на 3 ночі.

125. Існування розподілу злочинів на публічні і приватні в римському праві притаманно для:

1) класичного періоду;

2) архаїчного періоду;

3) посткласичного періоду.

126. Легісакційний процес — це:

1) судовий процес з активною участю претора;

2) сукупність ритуальних і суворо дотриманих формальних дій, жестів і слів, які здійснювалися на суді сторонами й магістратом;

3) ведення судової справи виключно магістратом.

127. Легісакційний, формулярний, екстраординарний процеси — це:

1) форми судових процесів в Стародавніх Афінах;

2) форми судових процесів в Стародавньому Римі;

3) форми реалізації судової влади римськими імператорами періоду домінату.

128. Особливістю організації судової системи й процесу Стародавнього Риму було:

1) її яскраво виражений демократизм;

2) відокремлення судової влади від адміністративної;

3) поєднання адміністративної і судової влад.

ДОДАТКОВА ЛТЕРАТУРА

1. Аннерс Е. История европейского права: Пер. со швед. — М., 1996.

2. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. — М., 1989.

3. Громаков В. С. История рабовладельческого государства и права (Афины и Рим).— М., 1986.

4. Зюбанов О., Попов В. Далекое прошлое Рима и Афин: правовые основы глубинной старины. — Воронеж, 2000.

5. Институции Юстиниана / Ред. В. Томсинов. — М., 1998.

6. Калюжний Р. Імператор — син балканського селянина // Український правничий альманах. — К., 2002. — С. 190—194.

7. Косарев А. И. Римское право. — М., 1989.

8. Косарев А. И. Этапы рецепции Римского права // Советское государство и право, 1983. — № 7.

9. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. — М., 1972.

10. Неновски Н. Преемственность в праве (перевод с болгарского). — М., 1987.

11. Омельченко О. А. Основы римского права. — М., 1992.

12. Перетерский И. Дигесты Юстиниана: Очерки по истории становления и общая характеристика. — М., 1956.

13. Покровский И. А. История римского права. — СПб., 1998.

14. Савельев В. А. История римского частного права. — М., 1986.

15. Страхов М. М. Всесвітня історія держави і права: Вип. 1. Держава і право Стародавнього світу: Учбовий посібник. — Харків: УВС, 1994.

16. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навчальний посібник.— Т. 1. Історія держави і права країн Стародавнього Сходу і Стародавньої Греції. — Т. 2. Історія держави і права Стародавнього Риму Львів: СПОЛОМ, 1999.

17. Тищик Б. Й. Історія держави і права Стародавнього світу: Навч. посібник. — Л.: Світ, 2001.

18. Чельцов-Бебутов М. А. Курс уголовно-процессуального права, очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческом, феодальном и буржуазном государствах. — С.-Петербург, 1995.

19. Шишова К. Раннее законодательство и становление рабства в античной Греции. — Л., 1991.

20. Харитонов Є. О. Приватне право у Стародавньому Римі. — Одеса, 1996.