Історія держави і права зарубіжних країн

3.2. Форма спартанської держави

На відміну від Афін Спарта увійшла в історію як зразок аристократичної військово-табірної держави, яка з метою придушення величезної маси підневільного населення (ілотів) штучно стримувала розвиток приватної власності і безуспішно намагалася зберегти рівність серед самих спартіатів. Це відбилося на формі спартанської держави взагалі і формі її правління зокрема.

За засобами формування державних органів Спарти (шляхом виборів) форму правління спартанської держави можна схарактеризувати як республіку, бо в цілому положення спадкових архагетів скоріше було почесним. На відміну від Афін, де реальна влада належала екклесії, апелла в Спарті скликалася рідко, і, як вже було сказано, вирішальної ролі в політичному житті не відігравала. Влада на перших порах належала двом царям — архагетам, а згодом — невеликій групі представників знатних сімей, що довічно перебували членами герусії, і п’яти ефорам, які, щоправда, обиралися народними зборами, але управляли без дієвого контролю, і по суті звітували перед своїми наступниками — представниками тих же знатних родів. Оскільки представники родової знаті — аристократія — володіли реальною виконавчою і законодавчою владою в спартанській республіці, то і державний режим, який там склався, з певною часткою умовності, можна було б назвати аристократичним.

У формі державного устрою спартанської держави спостерігаються такі ж риси, як у афінській, з тією лише різницею, що імперське спрямування Спарти виявилося набагато раніше. Це було зумовлено передусім очевидним військовим лідерством Спарти серед інших полісів півдня Еллади. В VI ст. до н. е. навколо Спарти склався Пелопоннеський союз кількох областей і полісів, який повів активну боротьбу за лідерство в Елладі. У кожному з міст союзу влада передавалася спеціальній раді з 10 аристократів, а Спарта ставила гармостів — намісників з військовими і фінансовими функціями. У самій метрополії — Спарті — взаємовідносини історичних інститутів влади дещо змінилися у бік переважання архагетів (вони стали очолювати ефорат) і герусії (яка отримала право вета на рішення зборів).

Як відомо, в Пелопоннеській війні (431—404 рр. до н. е.), у війні двох «республіканських імперій», в боротьбі двох державних режимів: афінського «демократичного» і спартанського «аристократично-воєнізованого», перемогу одержала, що в принципі закономірно, Спарта. Своєрідна державна форма, яка склалася в Афінах і Спарті у вигляді «республіканської імперії», вже в той час, і в подальшому (а з таким явищем ми зустрінемося в XIX—XX ст. — Л. Б., С. Б.), містила в собі протиріччя, які вимагали свого вирішення. Для того періоду історичного розвитку закономірним був шлях встановлення державної форми у вигляді «монархічної імперії», що і показав досвід (щоправда, недовговічний) імперії Олександра Македонського і (більш тривалий) Риму, простими провінціями якого стали в подальшому Спарта і Афіни.