Історія держави і права зарубіжних країн

2.3. Судові органи

Пережитки родоплемінного ладу, що існували в спартанському суспільстві, відбилися і на судоустрої держави. Як і в давньосхідних державах, судова влада перепліталася з адміністративно-політичною і здійснювалася одними і тими ж органами. Архагети виконували судові функції з питань усиновлення або видання заміж спадкоємиці, що мало значення при розподілі земельних ділянок.

Здійснення правосуддя по карних справах вважалося функцією герусії, однак фактично воно було захоплене ефорами. З одного боку, вони порушували карне переслідування проти посадових осіб і навіть царів, а з іншого — самі керували розглядом цих справ в герусії. Приватних осіб кожний ефор міг судити і карати одноосібно.

Для розгляду найтяжчих політичних злочинів: замах на захоплення тиранічної влади, військова поразка й інші злочини проти держави, об’єднувалися всі три органи державної влади. Якщо герусія, апелла і ефори не приходили до єдиної думки, то зверталися до волі богів, яку запитували через оракула. Це по суті означало, що рішення справи знову таки переходило в руки ефорів.

Схожою на спартанську була і судова влада в Римі. У період утворення держави злочини проти Римської держави розглядалися царем. У першу половину періоду республіки порушення карного переслідування і судочинство по карних справах здійснювалися спочатку консулами, а потім преторами. Апеляція в центуріатні коміції на смертний вирок, винесений магістратом, спричиняла за собою новий розбір даної справи. Але центуріатні коміції могли або відмінити вирок магістрату, або затвердити його. Змінювати вирок вони права не мали.

У деяких випадках судовим органом ставав сенат, головним чином у справах про повстання і заколоти, організовані проти Риму союзними йому народами.

Суд над членами сім’ї — агнатами — проводився домовладикою. Розправа над рабами чинилася їх господарями, але нерідко покарання рабів здійснювалися особливими служителями поліції безпеки, що знаходилися в розпорядженні трьох магістратів. При придушенні повстань рабів масові страти ставали справою солдат або спеціальних поліцейських служителів.

Розгляд цивільних справ доручався суддям, обраним сторонами за участю магістрату з числа сенаторів. Деякі судді, що вирішували справи як посередники (розділ, розмежування), називалися арбітрами. Справи з питань торгівлі на ринках розбиралися едилами. Спори між римлянами і іноземцями розглядалися преторами у справах перегринів. У муніципіях судочинство знаходилося у веденні префектів.

Цивільні справи, як і раніше, розглядалися приватними суддями, які призначалися претором за угодою сторін. Якщо такої угоди не було, то призначення судді проводилося або на розсуд претора, або жеребкуванням. Іноді для розгляду цивільних справ призначалися колегії з кількох приватних суддів (трьох, п’яти). Існували також спеціальні судові колегії децемвірів і центумвірів (з 10 і 105 суддів). Децемвіри вирішували спори про громадянство, а центумвіри про спадщину.

В Афінах у порівнянні зі Спартою і Римом було зроблено значний крок уперед в судоустрої. При збереженні незначних архаїчних форм, афінський суд представляв собою самостійний орган державної влади, структура якого характеризувалася певною системністю.

Вершиною цієї системи була геліея — вищий судовий орган, що нараховував до 6000 осіб (по 600 чоловік від кожної з 10 територіальних філ — Л. Б., С. Б). Члени геліеї обиралися жеребкуванням на один рік з громадян, що досягли 30 років. У її складі функціонували 10 колегій, в кожній з яких було по 500 діючих суддів і 100 запасних. З метою запобігання можливим зловживанням колегіям було невідомо, коли їх закличуть до виконання обов’язків. Це вирішувалося жеребкуванням у день суду.

Геліея виконувала роль:

своєрідного конституційного суду, володіючи важливим правом відхиляти законопроекти, прийняті народними зборами;

суду першої інстанції у справах про державні злочини і про зловживання посадових осіб;

апеляційної інстанції у справах, розглянутих іншими судами.

Деякі судові функції виконував ареопаг. Під головуванням архонта-базилевса він розглядав справи про навмисне вбивство. За дорученням народних зборів ареопаг міг провести розслідування справ про державні злочини. Але коли мова йшла про особливо тяжкий злочин, роль суду виконували народні збори.

Справи про ненавмисні вбивства розглядалися судом ефетів; розбій, крадіжка й інші майнові злочини — колегією одинадцяти.

Цивільно-правові спори про майно були у веденні третейського суду диететів і (по дрібних справах) колегії сорока. За часів Перікла виникли суди по демах.

Таким чином, можна зробити висновок, що механізм античних держав істотно відрізнявся від механізму давньосхідних держав. Більше того, вироблені тоді принципи його побудови і діяльності з деякою поправкою на час не втратили свого значення і сьогодні. Це:

а) принцип представництва інтересів громадян у всіх ланках державного апарату; б) принцип розподілу влади;

в) принцип гласності і відкритості в діяльності державного апарату;

г) принцип демократизму у формуванні і діяльності державних органів. Але в цьому плані не слід забувати, що антична держава — це держава обраних і тому саме вони брали участь у цьому процесі.