Історія держави і права зарубіжних країн

§2. Державний механізм античних республік

2.1. Законодавчі органи

В усіх античних державах законодавчими органами виступали Народні Збори.

У системі влади Стародавніх Афін народні збори екклесія — були головним і вирішальним державним органом. Право участі в їх роботі мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятирічного віку, незалежно від їх майнового становища і роду занять.

Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі сторони життя Афін. Тут приймалися закони, вирішувалися питання війни і миру, обиралися посадові особи, обговорювався і затверджувався державний бюджет та ін. Крім того екклесія мала повноваження з охорони ухвалених нею законів. З цією метою створювалася спеціальна колегія номофілаків, що спостерігала за суворим виконанням владними органами всіх основних законів афінської держави. Все це говорить про ту значну роль, яку відігравали афінські народні збори в системі органів державної влади.

Цього не можна сказати про народні збори в Стародавній Спарті. Апелла (так вони називалися. — Л. Б. ,С. Б.) скликалася від випадку до випадку за рішенням посадових осіб. Брали участь у зборах спартіати, які досягли 30-річного віку і зберегли свої земельні ділянки. При надзвичайних обставинах скликалися надзвичайні збори, в яких брали участь представники найбільш знатних і впливових сімей. До їх компетенції входило: обрання посадових осіб, питання законодавства, війни і миру, союзу з іншими державами та ін., але всі рішення апелли знаходилися під контролем окремих органів виконавчої влади.

У Стародавньому Римі періоду республіки існували три види народних зборів — 1) центуріатні, 2) трибутні, 3) куріатні.

1) Головна роль належала центуріатним зборам, які забезпечували, завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень інтереси переважаючих аристократичних і багатих кіл рабовласників. У компетенцію центуріатних зборів входило прийняття законів, обрання вищих посадових осіб (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки про смертну кару.

2) Трибутні збори, залежно від складу жителів триб, що брали участь у них, ділилися на плебейські і патриціансько-плебейські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів та ін.) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. Плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а починаючи з III ст. до н. е., вони отримали право на прийняття законів, що призвело до зростання їх значення в політичному житті Риму. Але разом з тим, внаслідок збільшення на цей час кількості сільських триб до 35 (4 були міськими), жителям віддалених триб ставало важко прибувати на збори, що дозволило багатим римлянам значно посилити свої позиції у цих зборах.

3) Куріатні збори після реформ Сервія Туллія втратили колишнє значення. Вони лише формально вводили в посаду осіб, обраних іншими зборами, і, зрештою, були замінені зборами тридцяти представників курії — лікторами.

Народні збори в Римі скликалися за рішенням вищих посадових осіб, які могли і перервати їх роботу, і перенести її на інший день. Вони ж головували на зборах і оголошували питання, які підлягали розгляду. Учасники зборів не могли змінювати внесені пропозиції. Голосування по них було відкритим і тільки в кінці республіканського періоду було введено таємне голосування.

З вищесказаного можна зробити висновок, що найміцніше закріпилася в системі влади Афінська екклесія, інші ж знаходилися в певній залежності від виконавчої влади. Особливо виразно це простежується в Стародавній Спарті.