Історія держави і права зарубіжних країн

2.2. Невільні категорії населення

До цієї категорії входили раби. Соціальний статус раба в античних державах відрізнявся від статусу раба в давньосхідних суспільствах. На самій ранній стадії рабство і тут зберігає свій патріархальний характер, але надалі експлуатація рабської праці різко інтенсифікується і вона стає, як і праця дрібних виробників, основою економічного життя. Нарівні з такими характерними для країн Давнього Сходу джерелами рабства, як війна і боргова кабала (перетворення боржників в рабів) в античних країнах, особливо в Римі, джерелом «живого товару» стають провінції і колонії. Так, у ІІ—І ст. до н. е. римлянами в рабство було звернено біля 500 000, у той час як римських громадян нараховувалося біля 400 00022. Таке ж співвідношення спостерігалося і в інших античних державах.

Розрізнялися державні раби і раби приватних осіб. Державні раби мали своє господарство, могли придбати власність і тому нерідко знаходилися в кращих умовах, ніж раби приватних осіб. З державних рабів в Афінах, наприклад, була складена поліцейська варта, що охороняла порядок у народних зборах, судах, громадських місцях, а також вербувалися в’язничні служителі, виконавці судових вироків, писарі. Рабська праця широко застосовувалася не тільки для домашніх послуг, у сільському господарстві, але і в промисловості. Раби працювали в майстернях, що виготовляли продукцію для продажу на ринку, нерідко для вивозу за кордон, на рудниках, каменоломнях, у самих різних галузях народного господарства.

Однак незалежно від того, яке місце займав раб у виробництві, він був власністю свого господаря і розглядався як частина майна. Його могли продавати, купувати, могли безкарно вбивати. Таке становище природно породжувало відповідні протиріччя в рабовласницькому суспільстві.

По-перше, рабовласницький лад породив протилежність між розумовою і фізичною працею. Рабовласники все більше перекладали на рабів тяготи фізичної роботи і зрештою відмовилися від продуктивної діяльності. Відрив розумової праці від фізичної, перетворення розумової діяльності в монополію пануючих класів нанесли величезний збиток інтелектуальному розвитку людства.

По-друге, відділення ремесла від землеробства і скотарства породило протилежність між містом і селом. Активізація ремесла, розширення, передусім, торгівлі, позитивно вплинуло на розвиток міста. Але в той же час це призвело до розорення села, бо посилювалася експлуатація селянства і дрібних виробників, які обкладалися великими податками. Обезземелені селяни і розорені дрібні ремісники утворили численну верству жебраків — люмпен-пролетарів, наближених за своїм становищем до рабів.

По-третє, рабська форма праці і рабовласницька форма власності породили суперечність між рабами і рабовласниками — основне протиріччя рабовласницької епохи.

Подальший економічний розвиток все більше показував невигідність рабської праці. Ніякий наглядач і ніякі покарання не могли замінити економічного стимулу. Позбавлений необхідного, вороже ставлячись до свого господаря, раб робив тільки те, до чого його безпосередньо примушували, і робив так, щоб уникнути батога. Будь яке нове знаряддя виявлялося в його руках недовговічним.

22 История государства и права зарубежных стран / Под ред. Н. А. Крашенинниковой и О. О. Жидкова. — М., 1996. — Ч. 1. — С. 128.

Розуміючи це, рабовласники періоду Римської імперії стали шукати більш ефективні форми експлуатації рабської праці. Такими стали пекулій і колонат.

Пекулій — частина майна господаря (земельна ділянка, реміснича майстерня тощо), яку він надавав рабу для самостійного господарювання і отримання частини прибутку від нього. Пекулій дозволяв господарю більш ефективно використовувати своє майно для отримання прибутку і зацікавлював раба в результатах своєї праці.

Колонат — своєрідна система оренди землі з боку осіб (що іменувалися колонами), які попали в економічну залежність від землевласників. Колони були не рабами, ними ставали збіднілі вільні, звільнені і раби. У колона було особисте майно, він міг укладати договори і одружуватися. Він стає в сільському виробництві такою ж помітною, а згодом і більш помітною фігурою, як і вільний селянин і раб. Ряди колонів згодом поповнювали не тільки вільні і звільнені, але і «варвари», що селилися в прикордонних областях Римської держави. Колонат з договору оренди, що укладався на певний термін (5 років), внаслідок неминучої заборгованості колонів ставав довічним, а потім і спадковим. Аналогічний процес спостерігався в містах, де ремісники спадково прикріплялися до професії і включалися в ремісничі колегії.

Але це вже були форми експлуатації періоду занепаду рабовласницького ладу. Господарство ж періоду його розквіту будувалося на відносинах панування і підкорення. Швидке зношення робочої сили рабів і їх масова загибель внаслідок нещадної експлуатації не турбувала рабовласників, оскільки «знаряддя праці, що розмовляло» легко і швидко могло бути замінено новим.

Це забезпечувало відносну дешевизну робочої сили. Як вже було відзначено вище, кількість рабів у багатьох містах Греції і Риму перевищувала кількість вільного населення. Виникає питання: яким чином відносно нечисленний клас рабовласників міг використовувати величезну масу рабів і тримати їх у покорі? Це досягалося за допомогою створення такої системи державних органів, яка могла виконувати функції рабовласницької держави.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці основних подій виникнення та розвитку античних держав за запропонованою раніше формою.

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Поняття (визначення)

Терміни

Поліс Остракізм Пекулій Колонат

Архонти, ареопаг, архагети, ахейці, базилевс, евпатриди, етруски, геліея, геомори, гіпоймени, деміурги, демос, дорійці, зевгити, ілоти, курія, латини, метеки, нобілі, остраконе, патриції, перегрини, періеки, плебс, плебеї, пролетарі, рекс, ретра, сабіни, сенат, сісахфія, сіссітії, спартіати, триби, фети, центурії.

Завдання 3. Використовуючи текст документа № 1, доведіть, що в Спарті мало місце штучне стримування процесів майнової диференціації у суспільстві.

Завдання 4. Використовуючи текст документа № 2, підтвердьте, що реформи Солона мали компромісний характер.

Завдання 5. Використовуючи текст документа № 2, заповніть таблицю: «Розподіл населення Афін за реформами Солона».

Розподіл громадян (розряди)

Політичні права

Завдання 6. Використовуючи текст документа № 3, покажіть що реформи Клісфена остаточно зруйнували родовий лад в Афінах.

Завдання 7. Використовуючи текст документа № 4, заповніть таблицю: «Розподіл населення Риму за реформами Сервія Туллія».

Розподіл громадян (розряди)

Кількість центурій

Політичні права

Перевірте себе

Завдання 1. Продовжте думку:

1. Особливість процесу становлення державності в античному світі полягає у тому, що.....

2. Держава Стародавня Спарта виникає в..... ст. шляхом.....

3. Передумовами для об’єднання племен Аттики під єдиною владою стали:.....

4. Особливість виникнення Стародавнього Риму як держави полягає в тому, що.....

5. Спільне в реформах Солона в.....(країна) і Сервія Туллія в..... (країна...) полягає в тому, що.....

6. Своєрідність соціально-класової структури античного суспільства на відміну від давньосхідного полягає в тому, що.....

Завдання 2. Схарактеризуйте:

1. Процес виникнення античних держав.

2. Роль суб’єктивного чинника у становленні державності в античному світі.

3. Спільні риси та особливості суспільного ладу античних країн.

Готуйтеся до вивчення матеріалу 5-ої теми

Завдання. Повторіть матеріал шкільного підручника з «Основ правознавства» (9 кл.), а саме, що таке: республіка, різновиди республіканської форми правління.

Джерела

Документ № 1

ПЛУТАРХ ПРО РЕФОРМИ ЛІКУРГА

(витяги)

Про законодавця Лікурга не можна повідомити нічого строго достовірного... про його закони і про устрій, який він дав державі, існують суперечливі оповіді...

Із чисельних нововведень Лікурга першим і найголовнішим була Рада старійшин. У поєднанні з... царською владою, маючи з нею рівне право голосу у вирішенні найважливіших справ, ця Рада стала запорукою добробуту і розсудливості... Двадцять вісім старійшин тепер постійно підтримували царів, чинячи опір демократії, але одночасно й допомагали народові берегти батьківщину від тиранії.

...Нікому із звичайних громадян не дозволялось проголошувати свою думку, і народ, збираючись, лише затверджував або відхиляв те, що запропонують старійшини і царі.

Але після натовп шляхом вилучення і додавання став викривляти і ламати затверджені рішення, і тоді царі Полідор і Теопомп зробили до ретри (ретра — усний договір, закон) такий припис: «Якщо народ постановить помилково, старійшинам і царям розпустити», — тобто рішення прийнятим не вважати, а піти і розпустити народ з тої причини, що він викривляє і переінакшує краще і найкорисніше.

...Перших старійшин Лікург призначив із тих, хто брав участь у його задумі. Потім він постановив замість померлих кожного разу обирати з-поміж громадян тих, хто досяг шестидесяти років, тих, які будуть визнані найдоблеснішими...

...Народ і в цьому випадку, так само як у інших, вирішував справу криком. Претендентів вводили не усіх відразу, а по черзі, у відповідності із жеребом, і вони мовчки проходили через збори. Обраним оголошувався той, кому кричали найдовше і найголосніше за інших...

...Лікург надав державному управлінню змішаного характеру, але наступники його, бачачи, що олігархія все ще надто сильна... надівають на неї, ніби вуздечку, владу ефорів — наглядачів

Створення посади ефорів сприяло не послабленню, а зміцненню держави: воно тільки на перший погляд було поступкою народові, а насправді ж — посилило аристократію.

...Відмовившись від надмірної влади, спартанські царі, разом з тим, позбавлялись ворожості і заздрощів…

Друге і найсміливіше із перетворень Лікурга — переділ землі:

...Лікург... умовив спартанців об’єднати усі землі, а потім розподілити їх знову і надалі зберігати майнову рівність... Він розподілив Лаконію між періеками, або, інакше кажучи, жителями околиць, на тридцять тисяч наділів, а землі, що входили до міста Спарти, на дев’ять тисяч, за кількістю сімей спартіатів... Кожен наділ був такого розміру, що давав сімдесят медимнів (медимн — 52,5 л) ячменю на одного чоловіка і дванадцять на жінку і відповідну кількість рідинних продуктів...

...Потім Лікург ліквідував у Спарті непотрібні і зайві ремесла..., щоб завдати розкошам і прагненню до наживи ще більшого вдару, Лікург провів третє і найкраще перетворення — встановив загальні обіди: громадяни збиралися разом і усі їли одну й ту ж саму їжу...

На обіди збиралось осіб п’ятнадцять, інколи більше чи менше. Кожен обідаючий приносив щомісячно медимн яшного борошна, вісім хоїв (хой — міра рідини, що дорівнює 3,283 л.) вина, п’ять мін (міна — одиниця ваги, від 440 до 600 г.) сиру, дві з половиною міни шовковиць і, нарешті, зовсім незначну суму грошей для купівлі м’яса і риби...

...Займатися ремеслами їм було суворо заборонено...

...Низькою і рабською вважали вони будь-яку ручну працю, будь-які турботи, пов’язані з наживою...

Документ № 2

ПЛУТАРХ ПРО РЕФОРМИ СОЛОНА

(витяги)

Оскільки нерівність між бідними і заможними стала тоді, так би мовити, безмежною, держава перебувала у надзвичайно небезпечному стані. Увесь простий народ був боржником заможних: обробляли землю, віддаючи заможним шосту частку врожаю,.. інші брали у заможних у борг гроші під заклад тіла, їх лихварі мали право віддати в

рабство, причому, одні залишалися рабами на батьківщині, інших продавали на чужину. Дехто змушений був продавати навіть власних дітей (ніякий закон не забороняв цього) і втікати з батьківщини через жорстокість лихварів. Проте, величезна більшість, і до того ж люди великої фізичної сили, збирались і умовляли один одного не залишатися байдужими глядачами, а обрати собі вожаком надійну людину і звільнити боржників, які пропустили строк плати, а землю переділити і повністю змінити державний лад.

Тоді найрозсудливіші люди в Афінах, бачачи, що Солон, — мабуть, єдина людина, за якою немає ніякої вини, яка не є спільником заможних у їх злочинах, і у той же час не пригнічена злиднями, як бідні, стали просити його взяти до своїх рук державні справи і ліквідувати протиріччя. Між іншим, Фаній Лесьбоський (письменник IV—III ст. до н. е.) розповідає, що сам Солон для врятування вітчизни вдався до обману обох сторін: бідним він таємно обіцяв розподіл землі, а людям заможним — забезпечення боргових зобов’язань.

Його обрали архонтом, одночасно і посередником, і законодавцем. Усі прийняли його із задоволенням: заможні — як людину заможну, а бідні — як чесну...

Першим актом його державної діяльності був закон, у відповідності з яким існуючі борги були скасовані і у майбутньому заборонялось давати гроші у борг «під заклад тіла»...

Солон не вгодив ні тій, ні іншій стороні: заможних він розгнівив тим, що знищив боргові зобов’язання, а бідних — ще більше тим, що не здійснив переділу землі, на який вони сподівалися...

... Бажаючи залишити усі вищі посади за заможними, як було раніше, а до решти посад, до яких раніше простий люд не допускався, допустити і його, Солон ввів оцінку майна громадян. Так, тих, хто виробив у сукупності п’ятсот мір продуктів, як сухих, так і рідинних, він поставив першими і назвав їх «пентакосіомедимнами» (п’ятисотмірниками), другими поставив тих, хто міг утримувати коня або виробляти триста мір; цих називали «вершниками»; «зевгитами» (зевгит, той, хто володіє парою волів, коней) були названі люди третього цензу, у яких було двісті мір тих і інших продуктів, разом взятих. Всі решта називалися «фетами», їм він не дозволив займати якусь посаду; вони брали участь в управлінні лише через участь у народних зборах і могли бути суддями. Останнє здавалось спочатку незначним правом, але пізніше стало у достатній мірі важливим, тому що більшість важливих справ потрапляли до суддів. Більш того, на рішення по тих справах, які Солон передав посадовим особам, він дозволив також апелювати до суду.

Солон створив раду Ареопага із архонтів, які щорічно мінялися; він сам був його членом як колишній архонт. Але, бачачи, у народа нахабні задуми і зверхність, народжені знищенням боргів, він створив другу раду, обравши до неї по сто осіб від кожної із чотирьох філ. Їм він доручив попередньо, раніше народу, обговорювати справи і не дозволяти винесення жодної справи на народні збори без попереднього обговорення. А «верхній раді» (Ареопагу) він передав нагляд і охорону законів...

Документ № 3

АРІСТОТЕЛЬ ПРО РЕФОРМИ КЛІСФЕНА

(витяги)

... Він (Клісфен) почав з того, що розподілив усіх громадян між десятьма філами замість чотирьох. Він хотів змішати їх, щоб більша кількість людей одержала можливість брати участь у справах держави. Звідси й пішов вислів: «не рахуватися філами» — відповідь тим, хто хоче дослідити походження. Потім він створив Раду п’ятисот замість чотирьохсот, по п’ятдесят від кожної філи, а до того було по сто.

Окрім того, Клісфен поділив і країну по демах на тридцять часток: десять узяв із демів приміських, десять — із демів прибережної смуги, десять — із демів внутрішньої смуги. Найменувавши ці частки тритіями, у кожну філу він призначив за жеребом три тритії, так, щоб до складу кожної філи входили частини із всіх цих областей.

Далі, він змусив вважатися демотами жителів кожного із демів, щоб люди не відрізняли нових громадян, називаючи їх по батькові, а щоб публічно називали за назвою демів. Ось чому афіняни і називають себе за назвою демів. Створив він і посаду демархів, які мають ті ж обов’язки, що й колишні навкрари, оскільки деми він створив замість навкрарій. Стосовно назв, то деяким із демів він дав їх за містечками, деяким — за іменем засновників, оскільки вже не всі деми були зв’язані з місцевостями.

... У результаті цих змін державний лад став більш демократичним, ніж солонівський. Це і зрозуміло: Закони Солона знецінила тиранія, залишаючи їх без застосування; між тим, видаючи інші, нові закони, Клісфен мав на увазі інтереси народу. Разом з ними було видано і закон про остракізм.

Вперше на восьмому році після встановлення цього порядку, за архонта Гермокреонта, ввели для Ради п’ятисот присягу, яку проводять ще й тепер. Потім стали обирати по філах стратегів, по одному від кожної, керівником же усієї армії був полемарх.

Документ № 4

ТІТ ЛІВІЙ ПРО РЕФОРМИ СЕРВІЯ ТУЛЛІЯ

(витяги)

... Перекази серед нащадків називали Сервія засновником станового поділу держави, який визначив різницю у справах і становищі. Він встановив ценз, річ благочинну для держави, якій було суджено досягти такої величі: військові і громадські обов’язки були розподілені не поголовно, як раніше, а за майновим становищем; тоді введені були класи і центурії, і на основі цензу було здійснено розподіл, зручний для мирного і військового часу.

Із тих, хто мав 100 000 асів або більший ценз він утворив 80 центурій — по 40 центурій старших і молодших; громадяни, що входили до їх складу, були названі першим класом; старші були призначені для охорони міста, молодші — для ведення війни за містом. Зброю для захисту тіла визначено їм: шолом, круглий щит, поножі, панцир — все із бронзи; зброя наступальна — спис і меч. До цього класу було приєднано дві центурії ремісників, які відбували службу без зброї; на них було покладено спорудження військових машин.

Другий клас створено із тих, хто мав ценз від 100 до 75 тисяч асів, і з них створено 20 центурій старших і молодших. Зброю призначено: замість круглого щита — довгуватий, а все решта — те ж саме, окрім панциря.

Ценз третього класу визначено у 50 тисяч асів, з них створено стільки ж центурій і з тим же віковим поділом. У озброєнні також не зроблено ніяких змін, окрім того, що віднято поножі.

Ценз четвертого класу 25 тисяч; з нього створено стільки ж центурій; озброєння змінено: їм призначено тільки довгий спис і дротик.

П’ятий клас чисельніший: із нього створено 30 центурій; вони носили з собою лише пращі і пращні камені; до них були зараховані горнисти і трубачі, поділені на дві центурії; ценз цього класу був 11 тисяч.

Із решти населення, що мало менший ценз, створено було одну центурію, вільну від військової служби. Організувавши і розподіливши таким чином піхоту, він набрав 18 центурій вершників із найзаможніших громадян, які...перш за все запрошувались до подачі голосів, потім — 80 центурій першого класу; якщо там виникала різноголосиця, що траплялось нечасто, то треба було запрошувати і другий клас, і майже ніколи не спускалися так низько, щоб дійти до останніх.

... Розподіливши усе місто, усі його частини і заселені пагорби на чотири відділи, він назвав їх трибами, як я думаю, від слова tributum (податок), рівномірне стягнення якого у відповідності з цензом встановлено ним же; але ці триби не мають ніякого відношення до поділу на центурії і до їх кількості».

Примітка:

Документи № 1—4 використані з: Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — С. 18—19, 20—21, 22—23, 30—31.

ДОДАТКОВА ЛТЕРАТУРА

1. Андреев Ю. В. Раннегреческий полис. — Л., 1976.

2. Бирюков Ю. М. Государство и право Древнего Рима. — М., 1969.

3. Галанза П. Н. Государство и право Древнего Рима. — М., 1969.

4. Кареев Н. Государство-город античного мира. Изд. 3-е. — СПб., 1913.

5. Кечекьян С. Ф. Государство и права Древней Греции. — М., 1966.

6. Колобова К. М. Возникновение и развитие Афинского государств. — М., 1958.

7. Кошеленко А. Г. О некоторых проблемах становления и развития государственности в Древней Греции // От доклассовых обществ к раннеклассовым. — М., 1987.

8. Ливий Тит. История Рима от основания города: В 3-х т. — Т. I. — М., 1989; Т. 2. — М., 1992.

9. Маяк И. Рим первых царей. Генезис римского полиса. — М., 1963.

10. Немировский А. И. История раннего Рима и Италии. Возникновение классового общества и государства. — Воронеж, 1962.

11. Нечай Ф. М. Образование Римского государства. — Минск, 1972.

12. Перетерский И. О. Всеобщая история государства и права. — Ч. I. — Вып. 2 — Древний Рим. — М., 1954.

13. Разумовчч Н. Н. Политическая и правовая культура. Идеи и институты Древней Греции. — М.,1989.

14. Соловьев С. Раннегреческая тирания (к проблеме возникновения государства в Греции). — М., 1964.

15. Страхов М. М. Всесвітня історія держави і права: Вип. 1. Держава і право Стародавнього світу: Учбовий посібник. — Харьків: УВС, 1994.

16. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навчальний посібник.— Т. 1. Історія держави і права країн Стародавнього Сходу і Стародавньої Греції. — Т. 2. Історія держави і права Стародавнього Риму Львів: «СПОЛОМ», 1999.

17. Тищик Б. Й. Історія держави і права Стародавнього світу: Навч. посібник. — Л.: Світ, 2001.

18. Федоров К. Г. Афины — правовое государство античности. — Краснодар, 1991.

19. Фролоов Э. Д. Рождение греческого полиса // Становление и развитие раннеклассовых обществ. — Л., 1986.

20. Штаерман Е. М. К проблеме возникновения государства в Риме // Вестник древней истории. — 1989. — № 2.