Історія держави і права зарубіжних країн

1.3. Виникнення держави у Спарті

Іншим полісом, що значно вплинув на історію Стародавньої Греції, була Спарта. В основі виникнення держави в Спарті, яке відносять до VIII—VII ст. до н. е., лежали загальні закономірності розкладу первіснообщинного ладу. Але якщо в Афінах ці закономірності привели практично до майже повного відмирання родоплемінних відносин, то в Спарті процес виникнення держави відрізнявся суттєвими особливостями і супроводжувався збереженням значних залишків родової організації.

Головною особливістю історичного розвитку Спарти було втручання в становлення класового суспільства зовнішнього чинника насильницького характеру. Міграція племен на Балканському півострові, що почалася в XII ст. до н. е., супроводжувалася військовими зіткненнями між ними. Об’єднання завойовників — дорійських племен з місцевими ахейськими в долині Лаконії призвело до утворення спартанської общини і дозволило їй в VIII—VII ст. до н. е. розширити межі своїх володінь, поневолити населення завойованої сусідньої області Мессенії і поставити в залежність населення, що жило на периферії завойованої території.

Завоювання сприяло виникненню спільної власності завойовників на землю — основного в тих умовах засобу виробництва — і на рабів. Разом з нею відбулася і чітка класова диференціація — спартіати перетворилися в пануючий клас рабовласників, а підкорені жителі — в рабів або неповноправних громадян.

Організація соціальної влади у спартіатів була типовою для періоду розпаду первіснообщинного ладу: два родоплемінних вожді архагети (як результат об’єднання дорійських і ахейських племен), рада старійшин, народні збори. Оскільки чисельність підкореного населення приблизно в 20 разів перевищувала чисельність завойовників, об’єктивно виникла потреба в організації політичної влади, яка б забезпечила панування верхівки спартіатів над масою поневолених.

Цього ж вимагала необхідність єднання спартіатів, збереження деяких елементів родоплемінної спільності, а також аграрний характер господарства Спарти, відома ізоляція території країни, замкненої гірськими хребтами, що перешкоджало розвитку зовнішньої торгівлі і товарно-грошових відносин. Сукупність всіх цих обставин обумовила збереження значних елементів військової демократії і в умовах класового суспільства, що остаточно оформилося.

Соціальний і політичний устрій Спарти цього періоду було закріплено ретрою (договором), що приписується легендарному законодавцю Лікургу. Лікург, як історична особистість, ймовірно, не існував, час його реформ точно не встановлений. Вважається, що ретра відноситься до VIII — VII ст. до н. е., а остаточно «лікургів лад» склався до кінця VII — початку VI ст. до н. е. Ретра (можливо, їх було декілька) намагалася вирішити два основних завдання: а) забезпечити єдність спартіатів шляхом заборони майнового розшарування між ними; б) створити організацію їх спільного панування над завойованимнаселенням.

Монолітна соціальна структура пануючого класу, що перетворився в могутню військову організацію, сприяла швидкому піднесенню Спарти серед грецьких держав. До V ст. до н. е. вона встановила свою гегемонію майже над всім Пелопоннесом. Застій в соціально-економічному і політичному житті, духовне зубожіння зробили Спарту центром реакції в Греції. У цьому була її сила і в той же час її слабкість. У IV ст. до н. е. в спартанському суспільстві почалися незворотні процеси: відбувалася майнова диференціація, розвивалися товарно-грошові відносини, колишній аскетичний спартанський спосіб життя залишався в минулому. Масове розорення рядових спартіатів призвело до втрати ними земельних наділів і пов’язаних з ними повних прав. Єдність спартанської общини була зруйнована, її військова міць значно зменшилася — число повноправних спартіатів скоротилося, з’явилися найманці. Втрата в IV ст. до н. е. Мессенії, внаслідок македонського завоювання Греції, підірвала економічну основу Спартанської держави.

В III ст. до н. е. на вимогу спартіатів, що розорилися, робилися спроби відновити старі порядки, але вони зазнали краху. Остаточно ослаблена Спарта, що роздиралася внутрішньою боротьбою, як і всі грецькі держави, в середині II ст. до н. е. підпала під владу Рима.