Історія держави і права зарубіжних країн

Тема 4. Виникнення держави в країнах античної цивілізації. Основи їх суспільного ладу

§1. Виникнення держави в античному світі

Історія цивілізації з властивою їй державно-правовою організацією людського життя починається, як вже було показано, зі Стародавнього Сходу. Її новий і більш високий рівень розвитку пов’язаний з античним (греко-римським) суспільством, яке сформувалося на півдні Європи в басейні Середземного моря.

1.1. Передумови виникнення держави на півдні Європи

Свого апогею і найбільшого динамізму антична цивілізація досягла в період з I тис. до н. е. до поч. I тис. нашої ери. Саме до цього часу відносяться вражаючі успіхи греків і римлян у всіх сферах людської діяльності, в тому числі і в політико-правовій. Саме античності людство зобов’язане багатьма шедеврами літератури і мистецтва, досягненнями науки і філософії, унікальними зразками демократичної державності.

Греко-римський світ склався не на пустому місці, не ізольовано, не за типом «закритого суспільства». Ранні осередки цивілізації і перші протодержави виникли в середземноморському басейні ще в III—II тис. до н. е., причому не без помітного впливу східного світу. У подальшому, особливо в період «великої колонізації» (VIII—VII ст. до н. е.), із заснуванням цілого ряду грецьких поселень (міст) на азіатському узбережжі, взаємодія двох цивілізацій стала ще більш тісною і глибокою. Грецькі міста в Малій Азії Мілет, Ефес і ін. стали відкритими воротами, через які здійснювалися торгові, культурні й інші зв’язки тогочасного Сходу і Заходу. Всезростаючі політичні контакти греків, а пізніше римлян, зі східними країнами дозволяли їм використовувати і переосмислювати чужий, заморський державно-правовий досвід, шукати свої більш раціоналістичні підходи до законотворення і політики.

Створення перших протодержав, а потім і більш великих державних утворень на півдні Балканського півострова і на островах Егейського моря в III—II тис. до н. е. було результатом завоювання греками-ахейцями автохтонного (корінного) населення цього регіону (пеласгів, минойців). Завоювання призвело до перемішування і до схрещування різних культур, мов і народів, що породило високу крито-мікенську цивілізацію, представлену цілим рядом держав, що приходили в занепад або підносилися (Кносське, Мікенське царства).

Монархічний характер цих держав, наявність великого державно-храмового господарства і земельної общини свідчили про їх схожість з типовими східними монархіями. Крито-мікенські традиції ще довго позначалися на подальшій державності греків-ахейців, для якої була характерна наявність общинного укладу, пов’язаного з царським палацом, що виконував функції верховного господарського організатора.

Однією з найважливіших особливостей в утворенні держави в Стародавній Греції було те, що сам цей процес внаслідок постійної міграції і переміщення племен йшов хвилеподібно, уривчато. Так, вторгнення в XII ст. до н. е. в Грецію з півночі дорійських племен відкинуло назад весь природний хід становлення державності. «Темні віки», що пішли за дорійським вторгненням (XII ст. до н. е. — перша половина VIII ст. до н. е.), а потім і архаїчний період знову повернули еллінів до племінної державності і протодержав.

Особливості процесу становлення державності в античному світі (як і в країнах Сходу) багато в чому зумовлювалися природно-географічними чинниками:

а) Греція, наприклад, була гірською країною, де було мало родючих і придатних для вирощування зернових культур земель, особливо таких, які вимагали б, як на Сході, проведення колективних іригаційних робіт;

б) в античному світі не могла набути поширення і зберегтися земельна община східного типу, проте тут склалися сприятливі умови для розвитку ремесла, зокрема металообробки. Вже в III тис. до н. е. греки широко використовували бронзу, а в I тис. до н. е. знаряддя із заліза. Це сприяло індивідуалізації праці та підвищенню її ефективності. Широкий розвиток обмінних, а потім і торгових відносин, особливо морської торгівлі, сприяв швидкому становленню ринкового господарства і зростанню приватної власності. Соціальна диференціація, що посилювалася, стала причиною гострої політичної боротьби, внаслідок якої перехід від примітивних держав до високо розвиненої державності проходив стрімкіше, і з більш значущими соціальними наслідками, ніж це мало місце в інших країнах стародавнього світу;

в) природні умови вплинули на організацію державної влади в Греції і в іншому відношенні. Гірські хребти і затоки, які розтинали морське узбережжя, де проживала значна частина греків, виявилися істотною перешкодою для політичного об’єднання країни і тим більше робили неможливим і непотрібним централізоване управління.

Таким чином, самі природні бар’єри зумовили виникнення численних, порівняно невеликих за розміром, і досить ізольованих один від одного міст-держав — полісів. Полісна система була однією з самих значних, унікальних рис державності, характерних не тільки для Греції, але і для усього античного світу.

З точки зору своєї внутрішньої організації античний поліс являв собою закриту державу, поза якою залишалися не тільки раби, але і чужаки-іноземці, навіть вихідці з інших грецьких полісів. Для самих же громадян поліс був свого роду політичним мікрокосмом зі своїми священними для даного міста формами політичного устрою, традиціями, звичаями, правом тощо. Значні відмінності в економічному житті, в гостроті політичної боротьби, в самій історичній спадщині були причиною великої різноманітності внутрішнього устрою міст-держав.

До VI—V ст. до н. е. на перший план серед декількох сотень давньогрецьких полісів висунулися два найбільш великих і сильних у військовому відношенні міста — держави: Афіни і Спарта. Під знаком антагонізму цих двох полісів розгорталася вся подальша історія державності Стародавньої Греції.