Історія держави і права зарубіжних країн

4.3. Судовий процес

Характерною рисою судового процесу в країнах Стародавнього Сходу було те, що в судочинстві не проводилося відмінностей між цивільними і карними справами. У Єгипті, Вавилоні, Індії судова справа починалася з подачі позовної заяви і свідчення в суді позивача, потім відповідача, якого потерпілий, як правило, мав сам доставити в суд. Виключення робилося для особливо небезпечних злочинців, розшук і арешт яких були справою царських чиновників.

У Китаї справа могла починатися не тільки із заяви, але і з доносу в повітову управу або окружне управління. Донос, особливо стосовно крадіжки і вбивств, мав бути точно визначеним, неточність спричиняла за собою покарання. «Право» на донос залежало від соціального стану особи, її місця в системі кровнородинних зв’язків, за винятком доносу про злочин проти государя і держави. Жорстоко, на основі принципу «повернення обвинувачення», карався брехливий донощик. У цьому випадку донощикові загрожувала та ж кара, яка передбачалася особі за правдивий донос. Заборонялися під загрозою смертної кари доноси на батьків, діда, бабку й інших близьких родичів, крім вбивства батька, при якому донести можна було навіть на матір. Підлягали удавленню раби, що донесли на свого господаря, за винятком обвинувачення останнього в заколоті і зраді. Заборонялись анонимні доноси, засуджені за таким доносом звільнялися.

Докази суду в давньосхідних країнах, як правило, представляли самі позивач і відповідач. Важливим засобом доведення були показання свідків. В Індії існувало жорстке правило, коли свідок повинен бути рівним за соціальним статусом тій стороні в процесі, відносно якої він свідчить. Лише у разі тяжких злочинів (крадіжка, насильство та ін.) свідки не перевірялися дуже ретельно. І тільки при відсутності належних свідків дозволялося приймати свідчення дитини, старого, учня (відносно вчителя), родича, раба і жінок. Лжесвідчення вважалося злочином, що карається іноді штрафом, рівним десятикратній сумі позову, або вигнанням з країни.

Показання свідків було особливо надійним, якщо воно супроводжувалося клятвою. Кожний, хто приносив клятву, передбачав у ній те покарання, якого він повинен буде зазнати, якщо клятва виявиться помилковою. У Вавилоні клятва могла звільнити від переслідування людину, що «не затримала збіглого раба», пастуха, що не зберіг стадо через причини, які від нього не залежали, вирішити суперечку між орендарем і орендодавцем про стягнення збитків, зняти всі обвинувачення з жінки, на яку зведено наклеп чоловіком та ін. Відмова від клятви в суді означала втрату спірної речі або суми. Клятва давалася перед жерцями, клялися ім’ям царів, богів, святилищ.

З давніх часів застосовувався суд божий — ордалії, тобто «випробування вогнем, водою, отрутою, вагою». Так, у вавилонському та індійському праві неодноразово згадується випробування підозрюваного в річці. В Індії, оцінюючи показання свідків, суддя повинен був стежити за їх голосом, рухами, жестами тощо.

Майже в усіх давньосхідних державах важливу роль при вирішенні майнових справ відігравали такі докази як письмові документи. Відмінна особливість документу — його формалізм, що поєднувався з діловою стислістю. Щоб виключити можливість внесення будь-яких змін, на правовий документ ставилася печатка. З метою правильного його складання видавалися юридичні довідники, допомоги, в яких приводилися практичні приклади їх складання.

Судовий процес відбувався публічно, у формі змагання сторін — потерпілого, який виступав як обвинувач, і обвинувачуваного, тому він називався звинувально-змагальним.

Згодом з’являються елементи т. зв. розшукового процесу, коли держава починає відігравати все більш активну роль у виявленні та затриманні злочинців, їх звинуваченні в суді. У Китаї та Індії з цією метою використовувались спеціальні агенти, система кругової поруки тощо. Основним доказом стало визнання обвинувачуваного, а для цього застосовувались тортури. Циньське керівництво з розслідування карних злочинів свідчить про застосування тортур у судах у тому випадку, «якщо злочинець був викритий, але відмовлявся визнати себе винним, або якщо злочинець міняв своє свідчення в ході дізнання». Діяв принцип презумпції винності обвинувачуваного. Гарантією від зловмисного застосування тортур, биття палицями було покарання слідчого каторжними роботами за смерть обвинувачуваного під тортурами.

Судова справа вважалася закінченою після видачі суддею рішення, яке він не міг змінити. У Єгипті, наприклад, воно оголошувалося без мотивів. Суддя безмовно прикладав до лоба тієї сторони, на чию користь вирішена справа, зображення істини, яке він носив на шиї. Рішення суду про страту приводилося у виконання негайно і публічно.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці основних подій виникнення та розвитку права Стародавнього Сходу за запропонованою раніше формою.

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Поняття

(визначення)

Терміни

Звичаєве право

Державно-правовий інститут

Артхашастра, веди, дхармашастра, левират, мосін, н’яя, ордалія, сян, терхатум, химса.

Цивільно-правовий інститут

Кримінально-правовий інститут

Звинувально-змагальний процес

Розшуковий процес

Завдання 3. Використовуючи текст Законів Хаммурапі (документ № 1) і Законів Ману (документ № 2):

а) покажіть специфічність правового закріплення та регулювання:

· майнових відносин;

· сімейно-шлюбних відносин;

· злочинів та покарань.

б) класифікуйте статті за видами злочинів.

в) визначте статті, в яких знайшли відображення:

· соціальна структура Вавилону та Індії;

· поняття «необережне вбивство», «крайня необхідність», «необхідна оборона».

Перевірте себе

Завдання 1. Продовжте думку:

1. Загальними рисами давньосхідного права є.....

3. Особливостями права країн Стародавнього Сходу є:

а) в Єгипті.....

б) в Китаї.....

в) в Вавилоні.....

г) в Індії.....

д) у стародавніх євреїв.....

Завдання 2. Схарактеризуйте:

1. Різні погляди щодо походження права.

2. Джерела права країн Стародавнього Сходу.

3. Цивільно-правові інститути країн Стародавнього Сходу.

4. Кримінально-правові інститути країн Стародавнього Сходу.

5. Загальні риси та особливості судового процесу.

Завдання 3. Порівняйте:

1) види злочинів за Законами Хаммурапі і Ману;

2) види покарань за Законами Хаммурапі і Ману.

Готуйтеся до вивчення матеріалу 4-ої теми

Завдання. Повторіть матеріал шкільного курсу «Всесвітньої історії» (6 кл.) про країни Античного світу: Афіни, Спарта і Рим.

Джерела

Документ № 1

ЗАКОНИ ХАММУРАПІ, ЦАРЯ ВАВИЛОНУ

(витяги)

1. Якщо людина почне, присягаючись, звинувачувати іншу людину у вбивстві, а цього не докаже, то її треба вбити.

3. Якщо людина виступить у судовій справі свідком звинувачення, але не докаже цього, і якщо ця судова справа стосувалася життя, то цю людину треба вбити.

4. Якщо ж вона виступила свідком у судовій справі стосовно хліба або срібла, то вона повинна зазнати кари, що застосовується у такій судовій справі.

5. Якщо суддя буде розглядати судову справу, прийме рішення, виготовить документи з печаткою, а потім своє рішення змінить, то цього суддю треба викрити в зміні рішення і він повинен сплатити суму позову в цій судовій справі у 12-кратному розмірі, а також має бути на зібранні піднятий зі свого судового місця і не повинен повертатися і засідати із суддями у суді.

6. Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину треба вбити; а також того, хто прийме з рук крадене, треба вбити.

8. Якщо людина вкраде або вола, або вівцю, або осла, або свиню, або човна, то, коли це боже або палацеве, вона може віддати його у 30-кратному розмірі, а якщо воно належить мушкенуму, вона може відшкодувати у 10-кратному розмірі; якщо ж злодію нічим віддати, то його треба вбити.

12. Якщо продавець чужої речі пішов до долі (помер. — Л. Б, С. Б.), то покупець одержує у п’ятикратному розмірі позов, поданий у цій справі, із дому продавця.

13. Якщо свідків цієї людини немає поблизу, то судді призначають їй термін до закінчення шостого місяця. Якщо на шостий місяць вона не приведе своїх свідків, то вона брехун, повинна зазнати кари, що накладається у такій судовій справі.

14. Якщо людина вкраде малолітнього сина людини, то її треба вбити.

15. Якщо людина виведе за міські ворота раба, або рабиню палацу, або мушкенума, або рабиню мушкенума, то її треба вбити.

16. Якщо людина сховає у своєму домі раба-втікача або рабиню, що належать палацу або мушкенуму, і не приведе їх на клич глашатая, то цього господаря будинку треба вбити.

17. Якщо людина спіймає у степу раба-втікача або рабиню і доставить його панові його, то пан раба повинен дати їй два сиклі (сикль — 8,4 г) срібла.

20. Якщо раб втече з рук того, хто його вловив, то ця людина повинна поклястися перед богом панові раба і буде вільною від відповідальності.

21. Якщо людина зробить пролом у домі, то перед цим проломом її треба вбити і зарити.

22. Якщо людина пограбує і буде схоплена, то її треба вбити.

23. Якщо грабіжника не буде схоплено, то пограбована людина повинна, клянучись, показати перед богом все, що у неї пропало, а громада і рабіанум (рабіанум староста громади. — Л. Б, С. Б), на землі і у межах яких здійснено грабунок, повинні відшкодувати їй, що у неї пропало.

25. Якщо у домі людини спалахне вогонь і людина, що прийшла гасити його, зверне свій погляд на пожитки господаря дому і візьме щось із пожитків господаря дому, то цю людину треба кинути у цей вогонь.

26. Якщо редум або баїрум (редум і баїрум — воїни, що відбували службу у царя і які одержували за це земельну ділянку та інше майно у користування. — Л. Б, С. Б.), якому наказано виступити у царський похід, не піде, або, найнявши найманця, пошле його замість себе, то цього редума або баїрума треба вбити; найнятий ним може забрати його дім.

28. Якщо редум або баїрум попаде в полон, перебуваючи на царській службі, а його син може відбувати повинність, то треба віддати йому поле і садок, і він буде відбувати повинність свого.батька.

31. Якщо ж він буде відсутнім тільки один рік і повернеться, то треба віддати йому його поле, садок і дім, і він сам буде відбувати свою повинність.

35. Якщо людина купить у редума великих або дрібних тварин, яких дав йому цар, то вона втрачає своє срібло.

40. Надітум (надітум — жриця. — Л. Б, С. Б.), тамкар (тамкар — торговець або лихвар, що знаходиться на службі у царя. — Л. Б, С. Б.) або зобов’язаний іншою повинністю можуть віддати своє поле, свій садок, свій дім за срібло. Покупець повинен відбувати повинність, пов’язану з полем, садом або з будівлею, які він купив.

42. Якщо людина орендує поле і не виростить на ньому хліб, то її треба викрити у тому, що вона не виконувала необхідної роботи у полі, і вона повинна віддати господарю поля хліб, як її сусіди.

43. Якщо вона не обробить поле і закине його, то вона повинна віддати господарю поля хліб, як ії сусіди, а поле, яке вона закинула, повинна виорати, заборонувати і повернути господарю поля.

46. Якщо вона не отримає орендної плати або віддасть поле за половинну чи третинну долю, то хліб у полі землероб і господар поля повинні ділити за домовленим співвідношенням часток.

52. Якщо землероб не виростить на полі хліб або кунжут, то це не повинно змінювати його договір.

60. Якщо людина дасть садівнику поле для насадження саду, а садівник посадить сад і буде вирощувати сад протягом чотирьох років, то на п’ятий рік господар саду і садівник ділять між собою порівно; господар саду має вибрати і взяти свою долю першим.

102. Якщо тамкар (крупний торговець) дасть позику шамаллуму (шамаллум — дрібний торговець, який одночасно виконує доручення тамкара — Л. Б., С. Б.) сріблом, а той зазнає збитків там, куди відправиться, то він повинен повернути тамкарові основну суму.

104. Якщо тамкар дасть шамаллуму хліб, вовну, масло або інший якийсь товар для продажу, то шамаллум повинен порахувати срібло і віддати тамкарові. Шамаллум має одержати документ з печаткою про срібло, яке він віддає тамкарові.

105. Якщо шамаллум буде неуважним і не візьме документ з печаткою про срібло, яке він віддав тамкарові, то срібло, на яке немає документа з печаткою, не додається до рахунку.

117. Якщо людина має на собі борг і віддасть за срібло або віддасть у боргову кабалу свою дружину, свого сина або свою дочку, то вони повинні служити у будинку їх покупця або лихваря три роки; на четвертий рік треба відпустити їх на свободу.

124. Якщо людина віддасть людині на зберігання срібло, золото або щось інше при свідках, а та відмовиться перед нею, то цю людину треба викрити, і вона повинна повернути все, від чого відмовлялась, у подвійному розмірі.

128. Якщо чоловік візьме жінку без письмового договору, то ця жінка не дружина.

129. Якщо дружина буде захоплена такою, що лежить з іншим чоловіком, то треба їх зв’язати і кинути у воду. Якщо господар жінки збереже життя своїй дружині, то і цар збереже життя своєму рабу.

130. Якщо чоловік зґвалтує жінку, яка не пізнала чоловіка і живе у будинку свого батька, і ляже на її лоно, а його схоплять, то цього чоловіка треба вбити; ця жінка звільняється від відповідальності.

131. Якщо дружину звинуватить під клятвою її чоловік, а лежачою з іншим чоловіком вона не була захоплена, то вона має поклястися богом і може повернутися у свій дім.

134. Якщо чоловіка буде полонено і в його домі відсутні засоби для харчування, то його дружина може ввійти в дім іншого; ця жінка не винна.

135. Якщо чоловіка буде полонено і в його домі відсутні засоби для харчування, і тому його дружина ввійде в дім іншого та родить дітей, а потім її чоловік повернеться й досягне своєї громади, то ця жінка повинна вернутися до свого першого чоловіка; діти йдуть за своїми батьками.

138. Якщо чоловік кидає свою першу дружину, яка не народила йому дітей, то він повинен віддати їй срібло в обсязі її викупу, а також відшкодувати їй посаг, який вона принесла з дому її батька, і може кинути її.

141. Якщо дружина, яка живе у будинку чоловіка, захоче піти і стане розтринькувати, розоряти свій дім, ганьбити свого чоловіка, то її треба викрити, і якщо чоловік вирішить кинути її, він може кинути її; він може їй у дорогу не давати ніякої плати. Якщо її чоловік вирішить не кидати її, то він може взяти шлюб з іншою жінкою, а та жінка повинна жити у домі свого чоловіка як рабиня.

144. Якщо чоловік візьме шлюб із безплідною жінкою, ця безплідна жінка дасть своєму чоловікові рабиню і створить таким чином дітей, а цей чоловік захоче взяти наложницю, то цього не треба дозволяти цьому чоловікові, він не може взяти наложницю.

146. Якщо чоловік візьме шлюб із безплідною жінкою, вона дасть своєму чоловікові рабиню і та народить дітей, а потім ця рабиня стане рівнятись до своєї господині, то оскільки вона народила дітей, її господиня не може віддати її за срібло; вона може накласти на неї знак рабства і зарахувати до решти рабинь.

150. Якщо чоловік подарує своїй дружині поле, сад, будинок або рухоме майно і видасть їй документ з печаткою, то після смерті її чоловіка її діти не можуть вимагати від неї нічого через суд; мати може віддати те, що буде після неї, своєму синові, якого любить; братові вона не повинна віддавати.

153. Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю дружину треба посадити на кілок.

159. Якщо чоловік, який приніс шлюбний дарунок у дім свого тестя, віддав викуп, зверне свій погляд на іншу жінку і скаже своєму тестеві: «Я не візьму твоєї дочки», — то батько дівчини може забрати все, що йому було принесено.

168. Якщо батько захоче вигнати свого сина і скаже суддям: «Я виганяю свого сина», то судді мають вивчити його справу, і якщо син не здійснив тяжкого гріха, достатнього для позбавлення його спадщини, то батько не може позбавити його спадщини.

169. Якщо він здійснив стосовно батька тяжкий гріх, достатній для позбавлення його спадщини, то вони повинні на перший раз простити його; якщо ж він здійснив тяжкий гріх вдруге, то батько може позбавити свого сина спадщини.

170. Якщо чоловікові його дружина народить дітей і його рабиня також народить йому дітей і батько за свого життя скаже дітям, яких народила йому рабиня: «Мої діти», — зарахує їх до дітей дружини, то після того, як батько піде до дот, діти дружини і діти рабині повинні ділити між собою надбання батьківського дому порівну; спадкоємець, син дружини, при розподілі має вибрати і взяти свою частку першим.

175. Якщо раб палацу, або раб мушкенума візьме шлюб із вільною і вона народить йому дітей, то господар раба не може претендувати на те, щоб дітей повернути у рабство.

192. Якщо усиновлений євнухом або усиновлений зікрум (жрицею. — Л. Б, С. Б.) скаже своєму батькові, що виростив його, або матері, яка виростила його: «Ти не мій батько» або «Ти не моя мати», то йому треба відрізати язик.

195. Якщо син вдарить свого батька, то йому треба відрізати пальці.

196. Якщо людина пошкодить око іншій людині, то треба пошкодити її око.

197. Якщо вона зламає кістку людині, то треба зламати іїй кістку.

198. Якщо вона пошкодить око мушкенума або зламає кістку мушкенума, то вона повинна відважити одну міну срібла.

199. Якщо вона пошкодить око рабові людини або зламає кістку рабові людини, то вона повинна відважити половину його купівельної ціни.

200. Якщо людина виб’є зуба людині, рівній собі, то треба вибити їй зуба.

201. Якщо вона виб’є зуба у мушкенума, то вона повинна відважити 1/3 міни срібла.

202. Якщо людина вдарить по щоці вищого за становищем, ніж вона сама, то треба на зборах вдарити її 60 разів канчуком із волової шкіри.

203. Якщо хтось із людей вдарить по щоці когось іншого із людей, хто рівня йому, то він повинен відважити йому одну міну срібла.

204. Якщо мушкенум вдарить по щоці мушкенума, то він повинен відважити десять сиклів срібла.

205. Якщо раб людини вдарить по щоці когось із людей, то треба відрізати йому вухо.

206. Якщо людина вдарить людину під час бійки і поранить її, то ця людина повинна поклястись: «Я вдарив його випадково», а також заплатити лікарю (за лікування).

207. Якщо та помре від побоїв, то вона повинна поклястись, і якщо покійник — хтось із людей, вона повинна відважити 1/2 міни срібла.

208. Якщо покійник — хтось із мушкенумів, то вона повинна відважити 1/3 міни срібла.

209. Якщо хтось із людей вдарить дочку людини і спричинить викинення її плоду, то він повинен заплатити за її плід 10 сиклів срібла.

210. Якщо ця жінка помре, то треба вбити його дочку.

211. Якщо він спричинить побоями дочці мушкенума викинення її плоду, то він повинен відважити 5 сиклів срібла.

212. Якщо ця жінка помре, то він повинен відважити 1/2 міни срібла.

213. Якщо він вдарить рабиню людини і спричинить викинення її плоду, то він мусить відважити два сиклі срібла.

214. Якщо ця рабиня помре, то він повинен відважити 1/3 міни срібла.

215. Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і вилікує цю людину або зніме більмо людини бронзовим ножем і вилікує око людини, то він повинен одержати 10 сиклів срібла.

216. Якщо хворий хтось із мушкенумів, то він має одержати п’ять сиклів срібла.

217. Якщо хворий — раб людини, то господар раба повинен віддати лікареві два сиклі срібла.

218. Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і спричинить цій людині смерть або зніме більмо людини бронзовим ножем і пошкодить око людини, то йому треба відрізати пальці.

219. Якщо лікар зробить тяжкий надріз бронзовим ножем рабові мушкенума і спричинить йому смерть, то він повинен відшкодувати раба за раба.

222. Якщо хворий хтось із мушкенумів, то він повинен віддати три сиклі срібла.

223. Якщо хворий — раб людини, то господар раба повинен віддати лікареві два сиклі срібла.

226. Якщо перукар без відома господаря раба зголить рабський знак не свого раба, то цьому перукареві треба відрізати пальці.

229. Якщо будівельник збудує людині дім і зробить свою роботу неякісне, так, що збудований ним будинок завалиться і спричинить смерть господарю будинку, то цього будівельника треба вбити.

230. Якщо він спричинить смерть сину господаря будинку, то треба вбити сина цього будівельника.

231. Якщо він спричинить смерть рабові господаря будинку, то він повинен віддати господарю будинку раба за раба.

232. Якщо він знищить пожитки, то він повинен відшкодувати все, що він знищив; за те, що збудував будинок не якісно, так, що він завалився, повинен відбудувати будинок, що завалився, за свій рахунок.

278. Якщо людина купить раба або рабиню і до того, як виповниться місяць, він захворіє на падучу, то покупець може повернути його своєму продавцю, і цей покупець отримає срібло, яке він зважив.

279. Якщо людина купить раба або рабиню і на нього буде вчинений (віндікаційний) позов, то за позов відповідає тільки його продавець.

282. Якщо раб скаже своєму господарю: «Ти не мій господар», то той має викрити його як свого раба, і потім його господар може відрізати йому вухо.

Документ № 2

ЗАКОНИ МАНУ

(витяги)

Глава І

31. Задля процвітання світів він (мається на увазі божественна суть — Пуруші — Л. Б.,С. Б.) створив із своїх вуст, рук, стегон і ступнів відповідно брахмана, кшатрія, вайшія і шудру.

88. Навчання, вивчення Вед, жертвопринесення для себе і жертвопринесення для інших, подання і отримання милостині він встановив для брахманів.

89. Охорону підданих, подання милостині, жертвопринесення, вивчення Вед і несхильність до мирських утіх він вказав для кшатрія.

90. Пасіння тварин, а також подання милостині, жертвопринесення, вивчення Вед, торгівлю, лихварство і землеробство — для вайш’я.

91. Але тільки одне заняття Владика (Ману) вказав для шудри — смиренне служіння цим варнам.

96. Із живих, істот найкращими вважаються одухотворені, серед одухотворених — розумні, серед розумних — люди, серед людей — брахмани.

98. Лише народження брахмана — вічне здійснення дхарми (гідності, доброчинності. — Л. Б., С. Б.), адже він народжений для дхарми і визначений для ототожнення з Бхармою (Богом-Творцем).

100. Все, що існує у світі — власність брахмана; внаслідок зверхності народження тільки брахман має право на все це.

101. Брахман їсть тільки своє, носить — своє і дає — своє; адже інші люди існують завдяки милості брахмана.

Глава III

13. Для шудри призначена дружина шудрянка, для вайшія — шудрянка і своєї варни, для кшатрія — ті обидві і своєї варни, для брахмана — ті три, а також своєї варни.

Глава VII

8. Навіть якщо цар — дитина, він не повинен зневажатись, думаючи, що він тільки людина, оскільки він — велике божество з тілом людини.

65. Армія залежна від військового начальника, контроль над підданими — від армії, скарбниця і країна — від царя, мир і його протилежність — від посла.

95. Хто особисто захоплює колісницю, коня, слона, парасольку, гроші, зерно, тварин, жінок, все інше добро і недорого цінний метал — це його.

97. Нехай воїни віддадуть кращу частку царю — так сказано у Веді; не захоплене окремо повинно бути царем розподілене між всіма воїнами.

114. Підкору треба забез-печувати, розташувавши загін воїнів між двома селами, трьома, п’ятьма, а також сотнями сіл.

115. Треба призначити старосту для кожного села, керівника десяти сіл, керівника двадцяти і ста, а також керівника тисячі.

116. Сільський староста нехай сам повідомляє належним чином про злочини, вчинені у селі, керівнику десятьма селами, керівник десятьма — керівнику двадцятьма.

117. Керівник двадцятьма нехай все це повідомляє керівнику сотні, а керівник сотні сіл — особисто керівнику тисячі.

118. Те, що має бути дане царю жителями села щоденно: харчі, питво, паливо і т. ін. — нехай збирає сільський староста.

120. За їх діями у селах, а також за приватними справами, нехай наглядає особисто сановник царя — вірний і невтомний.

121. У кожному місті треба призначити одного, який думає про всі справи, високоповажного за становищем, грізного на вигляд, що нагадує планету серед зірок.

133. Цар, навіть гинучи, нехай не бере подать із знавця Веди...

137. Нехай цар щорічно змушує простий люд, що живе у країні самостійним промислом, платити те, що називається податком.

138. Цар може змушувати виконувати роботу один день щомісяця ремісників усіх фахів і шудр, що живуть своєю працею.

Глава VІІІ

1. Цар, бажаючи розглянути судові справи, нехай з’являється підготовленим у суд разом з брахманами і досвідченими радниками.

9. Але, якщо цар не розглядає справи особисто, тоді необхідно призначити вченого брахмана для їх розгляду.

63. У судових справах мають допускатися свідки, гідні довіри, із усіх варн, що знають всю дхарму, яким чуже почуття жадібності.

68. Нехай свідчать стосовно жінок — жінки; стосовно двічінароджених — такі ж двічінароджені, чесні шудри; стосовно шудр, щодо низьконароджених — низьконароджені.

73. За різниці (у свідченнях) свідків цар має віддати перевагу (думці) більшості, за рівності — наділеним видатними якостями, при різниці між різними — брахманів.

114. Або треба змусити (звинуваченого) взяти вогонь, пірнути у воду або ж торкнутися голів дружини і синів кожного зокрема.

115. Той, кого палаючий вогонь не обпалює, кого вода, піднімає на поверхню і (з ким) незабаром не трапиться нещастя, має вважатись чистим у клятві.

Глава Х

268. Якщо брахман зневажливо поставився до кшатрія, на нього мають накласти штраф в 50 пан, вайш’я — 25, шудри — 12.

270. Народжений один раз, якщо він ображає двічі-народжених, то він заслуговує на відрізання язика, тому що він самого низького походження.

279. Той член, яким людина, нижча за своїм походженням, вдарить вищого, саме він у нього має бути відрізаним, такий припис Ману.

379. Брахман підлягає оголенню голови замість смертної кари, для інших же варн —

може бути застосована смертна кара.

381. На землі немає вчинка більш не відповідаючого дхармі, ніж вбивство брахмана, тому царю не слід навіть думати про його вбивство.

417. Брахман може впевнено привласнювати майно шудри, бо в нього немає ніякої власності, оскільки він той, майно якого забирається хазяїнові.

Примітка:

Документи № 1—2 використані з:

1) Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — С. 3—17;

2) Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. І. — С. 50.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Буткевич О. Международное право Древнего Египта // Государство и право. — 2000. — № 5.

2. Жидков О. А. История государства и права Древнего Востока. — М., 1963.

3. Волков И. Законы Вавилонского царя Хаммурапи. — М.,1914.

4. Крашенинникова Н. А. Индусское право: история и современность. — М.: МГУ, 1982.

5. Крашенинникова Н. История права Востока: Курс лекций. — М., 1994.

6. Лурьє И. М. Очерки древнеегипетского права. XVI—X вв.: Памятники и исследования. — М., 1960.

7. Рогожин А. И., Страхов Н. Н. История государства и права рабовладельческого Китая. — М., 1960.

8. Рабовладельческое и феодальное государство и право стран Азии и Африки / Под ред. А. И. Рогожина и Н. Н. Страхова. — Харьков, 1981.

9. Самозванцев А. М. Правовой текст драхмашастри. — М., 1991.

10. Страхов М. М. Всесвітня історія держави і права: Вип. 1. Держава і право Стародавнього світу: Учбовий посібник. — Харьків: УВС, 1994.

11. Тищик Б. Й. Історія держави і права Стародавнього світу: Навч. посібник. — Л.: Світ, 2001.

12. Хома Н. М. Історія держави та права зарубіжних країн. Част. 1 — Історія держави та права країн Стародавнього Сходу. — Львів, 2002.

13. Якобсон В. А. Некоторые проблемы исследования государства и права древнего Востока // Народи Азии и Африки. — 1984. — № 2, 3.