Історія держави і права зарубіжних країн

4.2. Злочини і покарання

Злочини у давньосхідному праві

В розробці правових питань, пов’язаних із злочинами і покараннями, домінуюче положення займав Китай. Традиційне право Китаю розвивалося в основному як карне право, норми якого пронизували сферу і шлюбно-сімейних, і інших цивільних відносин. Поняття злочину пов’язувалося з виявом злочинної волі людини. Правопорушник розглядався як «низька людина». Його «низькість» визначалася тим, що він виступав носієм цієї згубної, злочинної волі, яка, залежно від характеру злочину, могла зруйнувати або весь світ, або порядок, гармонію в тій соціальній групі, до якої злочинець належав.

У ханьському Китаї, згідно з конфуціанським принципом «якщо воля добра, людина не порушує закон», стало складатися специфічне вчення про форму провини, враховуватися злочинна воля при визначенні міри покарання. Вимога врахування волі злочинця була закріплена законом в 120 р. до н. е. Відповідно до неї в китайському праві стали виділяти навмисні і ненавмисні злочини, злочини, здійснені з наміром і без такого, а також помилкові. Одне покарання наступало за умисний наклеп, інше, більш легке, за донос, що не підтвердився. Покарання за тілесне пошкодження залежало від того, було воно нанесено з «лиходійським наміром» або в бійці.

В цьому проявилася певна закономірність, яка пройшла через століття і майже тисячоліття. Ще задовго до того, в Законах Хаммурапі, інколи брався до уваги намір особи, яка вчинила злочин. Так, необережне вбивство під час бійки каралося не стратою, а штрафом. В індійському праві розрізнялись злочини навмисні, випадкові та вчинені через незнання. Були відомі поняття крайньої необхідності та необхідної оборони. Людина, яка обороняла себе, жінку або брахмана і убила того, хто нападав на них, не чинила злочину.

Концепція «злочинної волі» в Китаї визначала і зміст таких інститутів, як співучасть і груповий злочин. Ще на рубежі нової ери склалася особлива норма, згідно з якою ватажком у злочинній групі вважалася особа, що безпосередньо замислила злочин, спланувала його. Злочин визнавався груповим, якщо його було здійснено за попередньою змовою, в іншому випадку учасники злочинної групи відповідали кожний окремо. Виділення ватажка, ідейного натхненника злочину, вина якого вважалася особливо тяжкою в порівнянні з іншими учасниками злочинної групи, було кроком уперед.

Перелік злочинів і провин, заслуговувавших покарання, був величезним. Наприклад, у кодексі Му-вана (період Чжоу) нараховується 3000 провинностей, за які призначалося те чи інше покарання19.

Серед них, перш за все, можна виокремити т.зв. злочини проти держави: змова, заколот, видача державної таємниці і т. д. В Китаї за часів династії Цинь за найменше висловлення де-небудь незадоволення імператором все навколишнє населення знищувалося. Той, хто ганьбив існуючі порядки і посилався на давнину, карався смертю разом з усім родом.

В Індії тяжке покарання було передбачене за незаконне носіння зброї з «ворожими» намірами, самий високий штраф накладався за ганьбу своєї країни або села. Якщо непокора наказу глави села каралася штрафом, то можна уявити, як тяжко каралася непокора наказу царя.

До цієї групи злочинів також належали т.зв. посадові злочини, до яких, наприклад, в Індії відносилися: хабарництво службовців царя, їх зловживання, складання помилкових наказів та ін. У Китаї ще в давнину була введена та стала традиційною відповідальність вищестоячих і нижчестоячих товаришів чиновника, що здійснив помилку або провину по службі. В III ст. до н. е. введено і відповідальність чиновників, які знали про вину свого колеги і не донесли на нього.

Суворо каралися і ті, які чинили релігійні злочини. У євреїв найтяжчим злочином вважалося пряме порушення заповідей. До таких були віднесені: створення богів-кумирів, лихослів’я на адресу родичів, порушення польової межі, мінливий суд, перелюбство з рідними, твариноложество і гріховні сексуальні дії, таємне вбивство і наймане вбивство. Всі ці види злочинних дій (конкретні злочини могли бути більш різноманітними) однозначно каралися смертю.

Схожим на давньоєврейське право в цій частині, було давньоіндійське право. Так, до великих гріхів Закони Ману відносять такі діяння, які спричиняли за собою ритуальну нечистоту винного і необхідність тяжкого спокутування, зокрема, вбивство брахмана, пияцтво, крадіжка, перелюбство з дружиною гуру (вчителя), а також співтовариство з таким грішником. Їх наслідком було покарання аж до позбавлення всієї власності і вигнання з країни. Відповідне покарання покладалося за таке діяння, як ганьба богів і святинь тощо.

19 Див.: Всеобщая история государства и права / Под ред. К. И. Батыра. — М., 1999. — С. 57.

Знає давньосхідне право і злочини проти особи. Закріплені в Законах Хаммурапі такого роду злочини: навмисне або ненавмисне вбивство (вбивство дружиною чоловіка, невдала операція лікаря, що спричинила смерть хворого, доведення до смерті голодом боржника в будинку кредитора тощо), тілесні пошкодження, образа словом і дією, помилкові обвинувачення, наклеп тощо є характерними для всіх країн Сходу.

В Індії самим тяжким злочином вважалося вбивство брахмана, тілесні пошкодження розглядалися в контексті образи дією, до їх числа відносилися, наприклад, дотик, замахування, удар.

Одним з великих гріхів і тяжких злочинів було перелюбство. В Законах Ману норми про перелюбство йдуть услід за вбивством. Всі, винні в перелюбстві (якому дається дуже широке тлумачення, що включає, зокрема, таємну бесіду з чужою дружиною, послужливість, загравання з нею, дотик до її одягу і прикрас тощо. — Л. Б., С. Б.), підлягають страті. Відмінностей між перелюбством і зґвалтуванням (позбавлення честі дівчини проти її волі) не проводилося. Цей злочин спричиняв тілесне покарання, відрізання пальців, якщо злочинець був не рівний за становищем з потерпілим. Рівний за становищем звільнявся високим штрафом. Невірну дружину, «знахабнілу внаслідок знатності родичів», Закони Ману рекомендували зацьковувати собаками, а її коханця спалювати на розжареному залізному ложі. Карався чоловік за злочинне співжиття з вільною жінкою, при цьому враховувалося її соціальний стан і чи охоронялася вона. Якщо шудра мав співжиття з жінкою з вищої варни, він підлягав кастрації.

Наступну групу складали злочини проти власності. Злодії і покупці краденого у приватних осіб, за Законами Хаммурапі, суворо каралися, але особливо охоронялася власність палацу або храму. До майнових злочинів, крім крадіжки і грабежу, відносилися зняття з раба його знаків рабства, шахрайство тамкара відносно позикодавця, пошкодження і знищення чужого майна, зокрема, затоплення через недбайливість чужого поля водою зі свого арику або дамби, потрава поля худобою тощо. У давньоіндійському праві майнові злочини: крадіжка, грабіж розглядалися як однопорядкові явища із злочинами проти особи, наклепом, перелюбством, бо майно в правосвідомості стародавнього індуса було немов би продовженням особистості, нерозривно пов’язане з нею. Також були відомі злочини проти сім’ї, сімейних устоїв. Суворо каралися: вбивство батька, матері, чоловіка, їх поранення або образа. За Законами Хаммурапі — це кровозмішення, невірність дружини, її розпусна поведінка, зґвалтування, викрадення і підміна, втеча жінки від чоловіка, приховування втікача, увезення заміжньої жінки тощо. У Китаї, відповідно до канонів конфуціанської моралі, виділялися такі злочини, як неповага до батька, до старших у сім’ї. У Вавилоні сину, який ударив батька, слід було відрубати руку.

В окрему групу можна виділити воєнні злочини. У тому ж Китаї суворо карався воїн, що не виявив мужності, перейшов на бік ворога, порушив військову дисципліну і т. д.

В Індії були злочини, направлені проти самої системи варн. Жорстокого покарання зазнавав шудра, який видавав себе за брахмана, людина нижчої варни, яка насмілювалась зайняти місце поруч з представником вищої варни.

Покарання у давньосхідному праві

Покаранню у Стародавньому Сході надавалось особливе значення. В Індії воно розглядалось як основний засіб управління. «Де покарання процвітає, — сказано в Законах Ману, — там піддані не обурюються».

Покарання відрізнялися жорстокістю, їх основною метою часто було залякування. Наприклад, широко застосовувалася кара на смерть. У Законах Хаммурапіі вона згадується більш ніж у 30 випадках. Закони Ману, Кодекс Му-вана проводять відмінність між простою стратою (відрубування голови) і кваліфікованою. У Вавилоні, Індії, Китаї злочинців спалювали, топили, саджали на палю, закопували живцем у землю, розрізали на частини. Найсуворіші покарання були властиві Китаю, де смерть передбачалася в 200 випадках. В Індії ця міра покарання могла бути замінена в ряді випадків сплатою вищого штрафу — 1000 пан (середній штраф 500 пан, нижчий 250 пан), що ставило в нерівне правовое становище бідного і багатого злочинця. До брахманів смертна кара не застосовувалася, до неї прирівнювалася своєрідна цивільна смерть, пов’язана з публічним оголенням, тавруванням, вигнанням з варни і країни. У Китаї також дозволялося відкупитись від кари на смерть.

Часто зустрічались покарання, які передбачали каліцтво: відрубування ноги, руки, відрізання носа, язика тощо. В Індії від такого покарання можна було відкупитися, сплативши певну торбу грошей. В іньському Китаї застосовувалося биття палицями, відрізання носа, підсмаження на вогні, відрубування руки, ноги, виколювання очей. В Уложенні Му-вана було виділено п’ять основних покарань, три «ісін» (відрізання носа) — за 1000 різних провинностей; «фей син» (відрізання ніг) — за 500 провинностей; «чужин» (кастрація для чоловіків і перетворення в рабинь-затворниць жінок) — за 300 провинностей. Крім перерахованих, у кодексі ще вказані биття палицями, удари батагом, відрізання вух тощо.

Практикувалося також таврування злочинців. Ще шаньсько-іньському Китаю, наприклад, була відома особлива система символічних покарань («сян»), коли відрізання ноги замінювалося фарбуванням тушшю коліна, смертна страта — носінням полотняної сорочки та інші. Суспільство тим самим намагалося перевиховувати злочинця, виставляючи його на загальне засудження і презирство. Пережитки символічних покарань зустрічалися і в період Чжоу, де за 1000 різного роду провинностей застосовувалося покарання «мо-сін» (клеймо тушшю на обличчі).

Покаранням також було обернення в рабство, конфіскація майна, заслання. У Китаї засуджених відправляли на важкі роботи в рудники, на будівництво різних споруд.

Часто карали не тільки винного, але і його родичів. У глибоку давнину винищувався весь рід злочинця. У циньському Китаї за державні злочини страчували не тільки злочинця, але і три покоління його родичів по лінії батька, матері і дружин. Страті таких злочинців передували всі інші покарання, спочатку татуювання, а потім забиття палицями. Тим злочинцям, хто наводив наклеп, лихословив, ображав, проклинав імператора, відрізали язика.

Розповсюдженим видом покарання були грошові штрафи. Дуже часто зустрічалося відшкодування збитків. В Єгипті крадіжка храмового майна каралася штрафом у розмірі сторазової вартості краденого. В Індії кшатрій, вайш’я і шудра, що не мали можливості відразу сплатити увесь штраф, повинні були його відробити. Брахман мав право виплачувати його поступово.

Тривалий час у давньосхідному праві зберігались пережитки родового ладу. Так, у Законах Хаммурапі передбачалася можливість самосуду. Злодія, якого піймали під час пожежі, наказувалося кинути у вогонь. Зберігався принцип колективної відповідальності общини. Якщо на її території траплялося пограбування і грабіжника не було встановлено, то відповідальність покладалась на общину в цілому. Багато статей Законів Хаммурапі побудовано на принципі таліону — «око за око, зуб за зуб». Китайські правителі протягом тривалого часу безуспішно боролися з цим пережитком.

У всіх правових збірниках виразно проявився класовий характер покарання. В Індії покарання залежало від варни. За недозволені зносини з брахманкою кшатрій, наприклад, карався штрафом, вайш’я — конфіскацією майна, а шудру чекала кара на смерть. У Законах Хаммурапі покарання визначалося кастовою приналежністю сторін. Якщо авілум виколе око авілуму, то вступав у дію принцип таліону, коли таке ушкодження заподіяне мушкенуму, винний сплачував штраф. У Китаї значні пільги було надано чиновництву. За невелику провину чиновника понижували в ранзі, за більш серйозну — позбавляли посади, і тільки за такий злочин, як зрада, його чекала смертна кара.