Історія держави і права зарубіжних країн

2.2. Особливе у праві давньосхідних країн

Характерною особливістю права Стародавнього Єгипту — країни «поголовного рабства», засилля адміністративно-командного царського апарату, з його доведеними до абсолюту контрольно-регулюючими функціями, є те, що не було створено навіть умов для загальних уявлень про правоздатність, правовий статус особи.

Найважливішою особливістю давньоєгипетського права є обґрунтування його правових норм. Основи права при фараонові, що займав положення богоподібного самодержця, ґрунтувалися на його, фараона, особистій волі. Але в той же час правові норми тієї епохи виправдовувалися тим, що існував загальний принцип: обвинувачення і контробвинувачення мали бути рівноцінними. Тут має місце характерне для багатьох правових систем прагнення мотивувати правові норми відповідно до етичної норми, в основу якої було покладено принцип рівності (т.зв. «принцип еквівалентності»), який виражався у формі вимоги справедливості і законності. У стародавніх єгипетських правових джерелах є чітко виражені формулювання, наприклад, принципу ретельної перевірки відповідності позовів, що взаємно висуваються. Даний принцип був представлений в символічній формі у вигляді двох урівноважених чаш ваги. Таким чином, спочатку типово єгипетський символ пізніше (в античну епоху) сприймався як алегоричне зображення ідеї справедливості. І навіть сьогодні він, як і раніше, продовжує відігравати ту ж роль.

Особливим у праві єгиптян того часу є також те що:

а) їх т.зв. «карне право», в порівнянні з таким у ассирійців і вавілонян, відрізнялося м’якістю і тільки в обмеженій мірі вираженим принципом помсти таліону: життя за життя, око за око, зуб за зуб, принципом, який домінує в клинописних текстах сучасного йому близькосхідного права;

б) жінка, в переважній більшості випадків, володіла тими ж правовими можливостями, що і чоловік.

Для Стародавнього Вавилону характерна досить рання поява письмового законодавства, що було обумовлено особливими умовами становлення і розвитку держави; досить раннім розвитком товарно-грошових відносин, внутрішньої і зовнішньої торгівлі; меншою, ніж в інших країнах Стародавнього Сходу, залежністю від релігії.

У Стародавньому Китаї і релігія, і право спочатку відкидали ідею рівності людей, виходили з визнання відмінностей між членами китайського Китайське традиційне право це передусім карне право, що включало норми шлюбно-сімейного, цивільного права, порушення яких спричиняло кримінальне покарання.

На відміну від Китаю, де теологія як така не відігравала суттєвої ролі, давньоіндійська цивілізація мала яскраво виражений релігійний характер. Всі сторони життя в давньоіндійському суспільстві регулювалися суворо розробленими етико-релігійними нормами. Тому у давньоіндійському суспільстві особливу цінність мав вчений брахман, який виконував функції вихователя людей в дусі неухильного дотримання дхарми (правил поведінки релігійного індуса — Л. Б., С. Б.), варнових норм і ритуалу. Цим багато в чому пояснюється специфіка джерел права в Стародавній Індії, серед яких особливе місце займали брахманські повчальні твори — дхармашастри. В них знайшли відображення особливості традиційного права індусів, що пережило століття.

Особливий вплив на зміст староєврейського права зробили релігійні розпорядження іудаїзму з його прихильністю до ідеї богообраності ізраїльського народу, ідеалам підкорення соціальної поведінки священним заповітам. Орієнтація правозастосування на сімейні, значною мірою, общинні цінності, кінець кінцем зробила староєврейське право вузьконаціональним. Це забезпечило йому тривале життя і використання його в тих країнах, офіційні доктрини яких негативно відносилися до іудаїзму.