Історія держави і права зарубіжних країн

§2. Спільні риси та особливості права давньосхідних країн

З часу свого виникнення право тісно пов’язано з історією суспільства, відображає спільні риси й особливості його соціального, економічного, політичного і духовного розвитку.

2.1. Спільне у праві давньосхідних країн

Структура станово-кастових суспільств, яким було і давньосхідне суспільство, прямо і відкрито закріплювалася правом, а держава, що впливала на формування змісту права, виражала і захищала інтереси привілейованих станів або каст. Тому серед найважливіших загальних рис права давньосхідних країн слід назвати:

По-перше, те що воно було багатоступеневим внаслідок особливої ієрархічної структури, де розрізнювалися вищі, менш високі за соціально-правовим становищем, нижчі, непривілейовані, нарешті, безправні стани, кожен з яких мав особливий правовий статус. Право того часу відкрито закріплювало соціальну нерівність, що виявлялося передусім у приниженому становищі рабів. Незалежно від того, чи міг раб мати сім’ю або володіти в інтересах господаря тим або іншим майном, на Сході він виступав як річ і у такому статусі розглядався чинним правом.

По-друге, основним принципом реалізації давньосхідного права була законопослушність (законопокірність), тобто відповідність поведінки кожного члена суспільства статусу свого стану, дотримання заборон, беззастережне виконання наказів влади. Опорою законопокірності часто були традиції, релігійно-етичні норми, але право станового суспільства завжди було зобов’язуючим наказом, даним зверху: правителем, його чиновниками, церквою, господарем — тими, хто був наділений владою.

По-третє, право Стародавнього Сходу нерозривно пов’язано з релігією і релігійною мораллю. Правова норма тут, за рідкісним винятком, мала релігійне обґрунтування. Правопорушення — це одночасне порушення норми релігії і моралі.

По-четверте, основним джерелом права давньосхідних держав протягом віків залишалися звичаї, які, будучи продуктом громадської творчості, протягом тривалого часу не записувалися, а зберігалися в усній традиції і пам’яті одноплемінників. Це знайшло відображення у тому, що майже у всіх пам’ятках давньосхідного права можна знайти посилання на древніх мудреців — священних авторитетів, які охороняли звичаї. Норми права спиралися на сталі зразки поведінки, що склалися в минулому, орієнтувалися на них. Звичай, що наповнюється новим соціальним змістом, санкціонований державою, залишався основним джерелом права і тоді, коли з’явилися письмові документи.

По-п’яте, писане право країн Стародавнього Сходу було ще незавершеним. Перші пам’ятки права в основному закріплювали найбільш поширені звичаї, сталу судову практику. З цим пов’язані їх неповнота, нерозробленість ряду інститутів і норм, їх казуїстичний характер, бо правова норма фіксувалася не в абстрактній формі, а у вигляді конкретного випадку. У правових системах, що формувалися в давньосхідних суспільствах, які повільно еволюціонували, знайшли відображення норми старого родового ладу, наприклад, передбачення колективної відповідальності членів сім’ї або навіть усіх членів сусідської общини за вчинки, скоєні одним з них, кровної помсти, самосуду, таліону. Поява майнових, станових, професійних і інших відмінностей призвели до прямого перекручення в нормах давньосхідного права ідеї первіснообщинного ладу про рівність (еквівалентність). Ці норми виходили з того, що ціна крові знатного, багатого вища за ціну крові бідного, незнатного.

По-шосте, спільні традиційні риси давньосхідного права значною мірою визначалися тривалим існуванням у країнах Стародавнього Сходу таких соціальних форм, як община, велика патріархальна сім’я. У всіх нормах давньосхідного шлюбно-сімейного і спадкового права простежуються, наприклад, такі традиційні риси, як кокірливе, принижене становище жінок, дітей в патріархальній сім’ї, нерівність спадкових прав жінок і чоловіків тощо.

По-сьоме, в давньосхідному праві відсутнє ще уявлення про галузі права, про чіткі відмінності злочинів від приватних правопорушень. На перший погляд, правові документи Стародавнього Сходу викладені не тільки безсистемно, але і без будь-якої внутрішньої логіки. Але внутрішня логіка викладу норм у цих правових пам’ятках присутня. Вона визначається або релігійними концепціями про тяжкість, гріховність тієї або іншої поведінки людини в Вавилоні і в Китаї або релігійною концепцією світобудови, станово-варнового розподілу в Індії.

Говорячи про загальні елементи правових систем країн Стародавнього Сходу, не можна не побачити і специфічних рис їх правових принципів, інститутів і норм, пов’язаних з особливостями духовної культури, релігії, тієї або іншої системи цінностей.