Історія держави і права зарубіжних країн

2.5 Військо

Постійна армія в Єгипті в період Давнього і Середнього царств обмежувалася особистою охороною фараона і загонами, призначеними для внутрішньодержавних цілей. На місцях у храмів і в розпорядженні державних складальників податей була своя постійно озброєна сила. У разі війни набиралося ополчення. Кожний ном виставляв встановлену кількість рекрутів; такий же обов’язок лежав на храмах і на великих землевласниках, на користь яких були встановлені повинності селян. Пізніше з’являлися загони «колісничних»; тобто воїнів, що билися на запряжених кіньми колісницях. Армія відображала таким чином майнову диференціацію, що існувала в суспільстві. Широкий розвиток у період Нового царства отримала в Єгипті система найманих військ.

Відмінною рисою Єгипетської держави був різко виражений військовий характер. Загарбницька політика, яку вели єгипетські фараони протягом декількох століть, наклала особливий відбиток на всю систему державного управління. Державний апарат пристосовувався до потреб військової політики. Військові командири наділялися функціями громадських чиновників.

У Вавилоні за часів Хаммурапі військо формувалося в основному з ополченців. Було і постійне військо з найманців і рабів. Воно складало особисту гвардію царя і несло поліцейську службу. При ньому було створено постійну армію з вільних воїнів редум» і «баірум»), яким надавалися ділянки землі за військову службу. Для обробки землі на час відсутності воїна, який знаходився у поході, йому давалася робоча сила. Закони Хаммурапі, прагнучи захистити воїнів від насильства начальників, останнім загрожували стратою у випадку, якщо вони зроблять спробу привласнити собі працю або майно воїна. Всі ці нововведення зміцнили армію, підвищили її боєздатність.

Армія в Індії, особливо в період існування імперії Маур’єв, була грізною силою для сусідніх країн. Керівництво армії покладалось на військову раду, що складалася з 30 чоловік, які об’єднувалися в шість колегій, на чолі кожної стояв старший офіцер — адхиакша. Крім колегій, що відали чотирма родами військ індійської армії — піхотою, кавалерією, слонами і колісницями, існували колегія по управлінню військовим флотом і колегія, що відала транспортними коштами армії. В Індії існувала розвинута система військового навчання.

Армія відіграла величезну роль і в Китаї, історія якого відома досить частими війнами і селянськими повстаннями. Війни вплинули безпосередньо на становлення китайської держави. Основу військової сили ранньокитайських держав складали воїни-напівпрофесіонали, що входили до армійських груп і розміщалися у військових поселеннях і таборах. Джерела повідомляють про 14 армій, що знаходилися в розпорядженні вана. Посади командуючих групою армій передавалися у спадщину. Воїнські повинності в імперії Цинь існували поряд з будівельними і гужовими. В армію брали чоловіків від 23 до 56 років, які повинні були пройти річну підготовку, нести гарнізонну службу протягом року і один місяць на рік служити в ополченні за місцем проживання. На охорону державних кордонів без вказівки термінів служби направлялися передусім чиновники, що провинилися, ті хто втратив свободу за борги, заручники, бродячі торговці і, тільки в останню чергу, вільні землеробці.

Поступово формувалася і постійна армія, що знаходилася на місці скарбниці. Вона складалася з охоронців імператора, частин, що охороняли столицю. Так, ловити бандитів і розбійників було обов’язком військового відомства. Начальник імператорської гвардії, охоронець вана, займав важливе місце при дворі.

Найвищого рівня розвитку армія досягла в Єгипті, Індії і Китаї, оскільки ці держави вели загарбницьку, завойовницьку політику. Але і в Вавилоні, за часів Хаммурапі, армія також досить зміцніла завдяки його спробам правового закріплення положення воїнів, їх майна, їх недоторканості. В Індії була досить розвиненою система військового навчання.

Армія і правоохоронні органи (суди, поліція), які виконували функції придушення опору рабів і охорони рабовласницької власності, займали провідне місце в механізмі давньосхідних держав. Але ці впливові органи не являли собою самостійної сили. Вони були складовою частиною ще простої, але вже досить стрункої системи державних органів. Основними принципами організації і діяльності механізму держави давньосхідних країн були: класовий принцип представництва інтересів різних верств населення у всіх ланках державної влади; зосередження всієї влади в руках однієї людини — правителя, якому підкорявся централізований, бюрократично-чиновницький апарат, що забезпечував закріплення класової нерівності, експлуатацію рабів і незаможної частини вільного населення; антидемократизм у формуванні і діяльності державних органів; свавілля і деспотизм у діяльності складових частин механізму держави в їх взаємовідносинах з населенням країни.