Історія держави і права зарубіжних країн

2.3. Судові органи

У кожній з держав обов’язково існували органи судової влади і органи по підтримці «правопорядку».

В Єгипті суд не був відділений від адміністрації. Вищі посадові особи, наприклад джаті, були і верховними суддями. Однак джаті вирішував справи не одноосібно, а на чолі якої-небудь колегії суддів: у раді десяти, яка відала одночасно судовими й адміністративними справами; в «палаті шести», що виникла пізніше і здійснювала вищу судову владу, яка поширювалася на всі судові установи країни.

У період Нового царства існувала вища судова колегія, що складалася з 30 суддів — вихідців із знатних громадян різних міст. Це був кенбет — центральний суд країни. Нарівні з ним існували кенбети округів і окремих міст. Існували ще храмові суди, що складалися повністю або в переважній більшості з жерців. Вони були організовані при всіх більш-менш значних храмах і розбирали справи, пов’язані з храмом або його персоналом. Місцеві судові установи — номові суди розбирали справи під головуванням правителя ному.

На чолі всієї судової організації стояв цар — верховний носій вищої судової влади. Цар міг особисто вирішити будь-яку справу, відмінити будь-яке рішення. До нього могли звертатися зі скаргою або проханням про помилування всі вільні громадяни.

У давніший період у Вавилоні судова влада належала жерцям. За часів Хаммурапі нарівні з реформою адміністрації було проведено реформу суду, яка призвела до заміни духовних суддів — жерців світськими. Ця реформа безпосередньо вплинула на зміцнення царської влади і посилення політичної централізації в країні. Вища судова влада в державі належала цареві. Він здійснював її або сам, або через особливих — «царських судій», які діяли за його дорученням. Ці «царські судді» обиралися або з середовища професійних суддів, або з числа представників місцевої влади.

Судові функції здавна виконували в Вавилоні органи адміністрації. Шакануку — правитель області виступав у ролі судді по справах, особливо важливих з точки зору охорони громадського порядку. Рабіанум, покликаний підтримувати порядок у місті, також виступав іноді у ролі судді.

Крім органів місцевої адміністрації, що здійснювала суд за допомогою різних колегій, існували професійні судді, які, однак, нарівні з судовими функціями виконували також і деякі адміністративні. Цього роду судді були в кожному окрузі і підпорядковувались безпосередньо цареві. На суддю покладалися деякі функції по управлінню царським (державним) майном, нагляду за станом майна, що належало містам.

В Індії правосуддя, за вченням брахманів, вважалося одним із головних завдань держави. Цар був наділений правом судити, карати, тому вища судова влада належала йому. Також як і в Єгипті, суд не був відділений від адміністрації, цар здійснював судову владу спільно з призначеними з брахманів радниками. На допомогу своїм радникам він призначав ще по троє брахманів, досвідчених у священних книгах. На всі судові посади в державі призначав також він. У країні були нижчі і вищі суди. Якщо рішення справи нижчим судом не задовольняло одну із сторін, вона могла звернутися до вищого суду для нового розгляду. Наявність спеціального судового відомства в імперії Цинь на чолі з тинвеєм і провінційними суддями свідчить про певне виокремлення в Китаї судових функцій з загальноадміністративних, яке, однак, проводилося непослідовно і стосувалося переважно тільки карних справ. Провінційний суддя був одночасно і начальником в’язниці в окрузі. Судове відомство («відомство покарань») суворо стежило за застосуванням карних законів. Усі справи про найбільш тяжкі злочини проходили через нього, особливо справи, пов’язані з перевищенням влади чиновниками.

Разом з тим у ханьському Китаї майже всі адміністративні органи володіли судовою владою. Припинення зловживань чиновників покладалося також на представника верховного цензора в провінціях. Нижчим судом по цивільних справах була повітова адміністрація. Якщо в повіті справа не була вирішена, вона направлялася губернатору провінції, який у разі її складності міг адресувати справу в центр, начальнику судового або іншого відомства. Останньою інстанцією виступав сам імператор, який міг безпосередньо розбирати судові справи.

Таким чином, можна зробити висновок, що вищою судовою владою в кожній з перерахованих вище держав володів монарх, йому підпорядковувалися всі судові органи держави. Судова влада не була чітко відмежована від адміністрації, і в основному судові функції виконували органи адміністрації. У всіх державах існували і вищі, і нижчі суди. Причому в Єгипті існували ще храмові і номові суди; в Вавилоні — професійні судді. У Єгипті і Вавилоні судова влада досягла більш високого рівня розвитку, ніж в Індії або Китаї.

Опорою апарату державного управління і найважливішою складовою частиною державного механізму країн Стародавнього Сходу служили поліція і військо.