Історія держави і права зарубіжних країн

Тема 2. Функції, механізм та форми давньосхідних держав

Давньосхідна держава, будучи рабовласницькою, являла собою організацію панування над рабами і дрібними виробниками — селянами і ремісниками. Основне її завдання полягало в охороні рабовласницької власності і відповідної форми експлуатації величезної маси рабів і незаможної частини вільного населення, в придушенні, у разі необхідності, їх опору. Як відомо, суть держави проявляється в її функціях. Розглянемо функції давньосхідної держави.

§1. Функції давньосхідних держав

Під функціями держави, як відомо із шкільного курсу «Правознавства», або ж з курсу «Теорія держави і права», якщо така тема вже вивчена, розуміють основні напрямки діяльності держави, в яких знаходять своє вираження суть і соціальне призначення управління суспільством. Як і сьогодні, так і в давні часи життєдіяльність суспільства здійснювалася в двох основних сферах: всередині країни і за її межами. Тому при розгляді цього питання ми будемо дотримуватися загальноприйнятої класифікації функцій держави, а саме, розподіл їх на зовнішні і внутрішні.

Серед внутрішніх функцій давньосхідних держав можна виділити наступні:

1. Організаційно-господарська. Життя давньосхідних народів було пов’язане з великими ріками, їх водними режимами. Це обумовлювало необхідність здійснення з боку держави централізованих заходів щодо забезпечення нормального функціонування іригаційних споруд, організації координації розрізненого суспільного виробництва, забезпечення життєвих умов розвитку общини, яка виступала як її опора.

2. Ще одна функція, яку можна було б віднести до блоку економічних функцій — це охорона рабовласницької власності на знаряддя і засоби виробництва. Основна діяльність стародавніх держав були спрямована на забезпечення економічної основи рабовласницької держави, а саме:

· охорону, передусім, державної власності на землю, і

· підтримку рабства, рабовласницької системи господарства, рабовласницьких виробничих відносин. Ця сторона діяльності забезпечувала економічні інтереси пануючого класу, сприяла збільшенню його багатства.

3. Для держави того періоду найважливішою була діяльність, направлена на забезпечення існування пануючих рабовласницьких класів. Це функція утримування в покорі маси рабів і інших соціально-принижених категорій населення, придушення, у разі необхідності, їх опору.

4. Ще одна важлива функція рабовласницької держави — ідеологічна. Державна ідеологія того часу — це релігійна ідеологія, яка ґрунтувалася на різних морально-етичних, релігійних цінностях і відводила особливе місце правителю. Так, наприклад, ще в древньому царстві (III тис. до н. е.) єгипетським фараонам став привласнюватися священний титул «сина бога Сонця», почав складатися особливо урочистий ритуал їх поховання. Як символ величі фараонів будувалися знамениті піраміди, які вселяли простим людям священний страх і повагу перед троном. Знаменита Хеопсова піраміда займає площу в 54 000 і більше м2 і має висоту до 160 метрів, кожна її сторона в довжину сягає до чверті кілометра, на неї укладено понад 2 мільйони каменів кожний по дві з половиною тонн вагою. На цілі десятиріччя тисячі людей відривалися від продуктивної праці і притягувалися до примусових робіт, націлених на зведення цих грандіозних споруд. Віддаючи сили на зведення величних гробниць фараонів, єгиптяни піклувалися і про власне посмертне існування.

Особливе значення мала ідеологічна функція в Китаї. Тут держава протягом віків формувала уніфікований світогляд, прославляючи правителя-деспота, підтримувала міф про божественне походження імператора — «сина неба». І в Стародавній Індії, і в Стародавньому Вавилоні, незважаючи на їх історичні особливості, царі також незмінно звеличувалися. Їх імена ставилися поруч з іменами богів. У Вавилоні цар являвся людиною, яка, однак, у силу своєї обраності богами, наділялася божественною царственістю, що прославляла його над людьми.

В зовнішній сфері рабовласницька держава здійснювала наступні функції:

1. Функція оборони країни і мирного контакту з іншими народами. Вона була спрямована на діяльність по зміцненню армії і проведенню в ній реформ, які полягали в заміні військового ополчення, що збереглося як пережиток родового ладу, постійною або найманою армією.

2. Функція захоплення чужих територій включала діяльність рабовласницьких держав по організації і проведенню військових походів з метою захоплення не тільки нових земель, але і найголовнішого — військовополонених для поповнення армії рабів, а отже, підтримки системи рабства. Крім того завоювання інших земель давало можливість збільшити кошти державної скарбниці.

3. Діяльність по управлінню завойованими територіями, які не входили у власні землі даної держави. Завойовані території перетворювалися в провінції, якими управляли намісники — ставленики центральної влади. Управління ними полягало, головним чином, в організації збору податей. Зазначимо, що дана функція не була постійною. У період здійснення централізації і утворення рабовласницьких імперій ці провінції включалися до їх складу не як зовнішні землі, а як частина власної території.

Для практичного здійснення функцій рабовласницької держави необхідні були державні органи, державні установи, спеціальні органи насильства і придушення, які у своїй сукупності складали механізм рабовласницької держави.