Історія держави і права зарубіжних країн

1.2. Право Китаю

Китайське право в 1911—1949 рр.

Після революції 1911 р. та проголошення республіки велася редакційна робота зі створення кодексів. Цивільний кодекс, що включав у себе і цивільне, і торгове право, набув чинності в 1929—1931 рр., Цивільний процесуальний кодекс — у 1932 р., Земельний кодекс — у 1930 році. Зовні китайське право європеїзувалося і ввійшло, як стверджують деякі вчені, до сім’ї правових систем, заснованих на римському праві.

Однак за цим фасадом продовжували існувати традиційні поняття і, за деякими винятками, саме вони переважали в реальній дійсності. Прагнення кількох людей, що бажали вестернізації своєї країни, не могли негайно змінити китайське мислення й протягом кількох років укоренити у свідомості юристів і китайського населення романську концепцію права, що розроблялася більше тисячі років на Заході. Кодекси та закони застосовувалися в Китаї, як і в Японії, тільки тією мірою, якою вони відповідали народному почуттю справедливості і пристойності.

Практика ігнорувала закони, як тільки вони порушували традицію. До судів не зверталися не тому, що люди не знали своїх прав, а тому, що вони не хотіли заслужити несхвалення суспільства. Суспільні відносини, таким чином, практично регулювалися так само, як і колись. Китайські судді виносили рішення за стандартами конфуціанства. Замість того, щоб застосовувати норми писаного права, вони відмовлялися виселити наймача з приміщення, оскільки він бідний і ні в чому не винен, тоді як власник — багатий і не має потреби у зданому приміщенні; вони надавали відстрочку боржникові, якщо він був у скрутному становищі. У результаті прийняття нових кодексів, як того й побоювалися, збільшилося число судових процесів, і це здавалося китайцям ознакою занепаду, що зумовлювало прагнення повернутися до ідей конфуціанства.

Китайське право в 1949—1976 рр.

Ставши з 01 жовтня 1949 р. Народною республікою, Китай як і Радянський Союз, почав керуватися ідеологією марксизму-ленінізму. Але в той час, коли Радянський Союз і країни європейської «народної демократії» легко прийшли до визнання головної ролі закону для створення й організації нового суспільства, у Китаї, навпаки, принцип законності нехтувався, оскільки в очах китайців він пов’язаний з періодом західної імперіалістичної залежності, від якої він звільнився лише тепер. Хоча в Китаї того часу відмовилися від учення про зв’язок між гармонією в суспільстві та порядком речей у природі, країна більшою мірою, ніж Радянський Союз, була підготовлена до того, щоб моральне виховання й виховання громадянської чесноти витіснили правові методи регулювання соціальних відносин.

У 1949 р. були скасовані всі раніше видані закони й декрети, закриті суди. Органічні закони 1949 р., на яких ґрунтувалася нова правова система, виходила з радянської моделі. На Верховний суд покладалося керівництво всіма новими судами; на створену прокуратуру — затвердження принципу «соціалістичної законності». У 1950—1951 рр. були видані закони: про шлюб, профспілки, про аграрну реформу, про судову організацію тощо. Була створена кодифікаційна комісія, яка приступила до підготовки кодексів. Великі труднощі виникали у зв’язку з відсутністю підготовлених юристів. Функції судів найчастіше виконували органи поліції й державної безпеки. Поряд із народними судами загальної компетенції діяли особливі суди. Над самими ж народними судами превалювали органи виконавчої влади. З труднощами відбувалося створення прокуратури і, оскільки було відсутнє законодавство, вона не знала, що має робити. У 1952—1953 рр. принцип законності, котрий і так затверджувався досить важко, був підданий нападкам; критикувалися відділення права від політики, незалежність суддів, юридичний формалізм, принцип недодання закону зворотної сили, термін давності, принцип «немає покарання без закону».

Проте від радянської моделі не відмовлялися, і принцип соціалістичної законності мав перемогти. Цю тенденцію підтвердила Конституція 1954 р., побудована за зразком моделі радянської Конституції 1936 року. Вона містила широко декларовані права, а її ст. 78 гарантувала незалежність суддів. У тому ж році були реорганізовані суди та прокуратура. У 1957 р. діяло більш 2700 народних судів. Постанова 1954 р. містила гарантії проти арешту і затримування.

Після 1957 р., коли виявилися перші непорозуміння з Радянським Союзом, китайська революція взяла інший курс. Принцип законності, що й так не був міцним ні в суспільній свідомості, ні у практиці, виявився знову відкинутим. Були припинені кодифікаційні роботи. Партійні директиви замінили закони. Обмежено діяльність судів, поставлених під контроль виконавчих органів; підкреслювалося підпорядкування права (як і економіки) політиці. Усе це вело до повернення старої шанованої традиції: соціальний мир і порядок мають бути досягнуті шляхом виховання, для створення нового ладу необхідний загальний консенсус. Згода і примирення — найголовніше, а право може відігравати лише підпорядковану роль. Мао Цзедун у промові, проголошеній у лютому

1957 р., говорив, що право створене не для всього світу. Є два способи вирішення протиріч, що виникають у суспільстві. Один — це право та його санкції. Це диктаторський спосіб. що його колись вважали придатним для варварів, і сьогодні застосовують до непоправних контрреволюціонерів. Право непридатне, коли мова йде про прості внутрішні протиріччя, що відрізняються від антагоністичних протиріч. Народним масам важко виносити диктаторський характер права. Якщо навіть громадянин винен, то це не означає, що його варто розглядати як злочинця, ставити перед судом, засуджувати й карати. Громадянина варто відгородити від такого безчестя. Виховання і переконання протистоять приниженню, яким є судовий осуд — кримінальний чи цивільний.

Стосовно повернення до традиції, варто мати на увазі, що поняття «повернення» слід розуміти лише у формальному, технічному змісті. Власне кажучи, й тут існують фундаментальні розходження між старим та сучасним Китаєм.

Перше таке розходження полягає в тому, що зникла ідея про загальний порядок, властивий усій природі, включаючи як природні явища, так і поведінку людей. Статичну концепцію, характерну для минулого, замінила динамічна, прагнення створити новий лад.

Друге розходження — заміна органів, на які в минулому покладалося завдання примирення, новими. Колись щоб досягти примирення зверталися до родини, клану, сусідів, знатних осіб. Тепер інша ситуація, і справа довірена тим, хто досвідчений політично, оскільки моделлю служить тепер не природа, а політична доктрина. Було створено понад 200 тис. напівофіційних «народних посередницьких комітетів», що вирішували мільйони спорів. Існували й інші органи-посередники, котрі розв’язували чимало справ (профспілки, інші громадські організації, вуличні комітети, партійні організації тощо). Діяльністю всіх цих органів, їх роллю, можливо, пояснюється те, чому в Китаї відмовилися від створення державного арбітражу, подібного до того, який існував в інших соціалістичних країнах.

Третє розходження полягає в тому, що в минулому, шукаючи компромісного примирення, кожна сторона для досягнення гармонії робила якісь поступки. Звичайно, і сьогодні такий підхід зберігається при вирішенні великої кількості спорів. Однак першорядного значення набуває й інший фактор: важливо не стільки привести до згоди супротивників, скільки забезпечити політичний успіх. У багатьох випадках вирішення конфлікту закінчується лише тим, що обом сторонам виноситься щось на зразок осуду, їм пропонується припинити «феодальне поводження» і бути свідомими учасниками суспільного виробництва. При вирішенні спорів керувалися насамперед не загальними правовими нормами, як на Заході, а зверталися до директив, оскільки в ідеях Мао Цзедуна можна знайти вирішення будь-якої проблеми.

У новому Китаї, як і в традиційному, до суду доходить невелика кількість справ. Основна їх маса вирішувалася на досудових стадіях. Перед судом мали стати «вороги народу», невиправні розпусники. Правові санкції не повинні застосовуватися до тих, хто, хоча й помилявся, залишається добрими громадянами. Право — це крайній засіб, що використовується тільки тоді, коли всі інші засоби не дали результату.

Китайське право в пореформений період

Після смерті Мао в 1976 р. настав час змін. Причина цих змін полягала в тому, що тодішні керівники КНР, які самі потерпали під час «культурної революції», усвідомлювали необхідність умиротворення у країні і вважали, що законодавство може стати перешкодою на шляху несправедливостей.

Після прийняття Конституції 1978 р. були видані: Виборчий закон, Органічний закон про суди, Закон про спільні підприємства, Закон про іноземні інвестиції, Закон про шлюб тощо. Але, починаючи реформу, Китай фактично виявився без цивільного законодавства.

Цивільне та суміжні з ним галузі права. Цивільне право і процес. Відмова від командно-адміністративних методів управління і будівництво багатоукладної економіки змішаного (планово-ринкового) типу зажадали розробки правових норм, необхідних для регламентації ринкових відносин. Створення нового цивільного законодавства надзвичайно ускладнювалося тим фактом, що у керівництва КНР не було чіткого уявлення про остаточну суспільну модель, яка мала затвердитися в результаті тривалих економічних реформ. Оскільки ця модель повинна була втілювати «соціалізм із китайською специфікою», законодавець був позбавлений можливості запозичати «готові» цивільні закони капіталістичних країн, як це було зроблено наприкінці XIX ст., у Японії й у 1920-і рр. у гомінданівському Китаї.

І сьогодні цивільне право КНР перебуває на стадії формування, багато з його інститутів дотепер законодавчо не закріплені, немає власного Цивільного кодексу. Завдання його розробки ставилося ще в 1950-і рр., робота в цьому напрямку активно велася на початку 1980-х рр., коли було підготовлено кілька проектів ЦК. Однак китайський законодавець відмовився від Цивільного кодексу. Замість нього в 1986 р. були прийняті й у 1987 р. набули чинності Загальні положення цивільного права (ЗПЦП). Вони закріплюють основи систематизації цієї галузі, її роль та місце в системі сучасного китайського права.

У ЗПЦП урегульовані лише ті питання цивільного права, що не викликали різких розбіжностей у поглядах китайських законодавців. У цьому акті визначено, яка галузь суспільних відносин регулюється цивільним правом; який метод його регулювання; хто є суб’єктами цивільного права і яке їх правове становище; за якими утвореннями може визнаватися статус юридичної особи; який зміст права власності; у яких правових формах передбачається реалізація права державної і колективної власності. Водночас у ньому відсутні норми, котрі дозволяють провести класифікацію юридичних осіб, які закріплюють порядок їх утворення. Не спостерігається значного (порівняно з Конституцією) розвитку положень про види власності — державної, колективної, приватної, про їх режими тощо. Те ж саме можна сказати і про індивідуальну (особисту) власність громадян. У Конституції ця власність ніяк не характеризується, а в ЗПЦП будь-яка власність громадян іменується нейтрально — індивідуальне майно. Не містять ЗПЦП також основ для регламентації основних видів цивільних договорів, для регулювання спільної діяльності. Неповно відображений правовий статус індивідуальних господарств у промисловості й торгівлі, а також артілей. Чимало питань виникає з приводу відповідальності за відсутності провини, правил відшкодування збитків тощо.

Разом із ЗПЦП була прийнята низка законів і положень, якими регулюється правовий статус різних суб’єктів господарської і підприємницької діяльності та в яких водночас міститься визначена регламентація відносин власності. Ще в 1981 р. був прийнятий Закон КНР про господарчий договір — основний акт, що регулює відносини господарського обігу (крім цього Закону у КНР діє ряд положень про окремі види господарчих договорів). Відносини, пов’язані з об’єктами виключних прав, регламентуються законами про технічний договір (1987 р.), авторське право (1990 р.), про патенти (1984 р.) і товарні знаки (1982 р.). Спадкоємним відносинам присвячений окремий Закон 1985 року.

Цивільне законодавство КНР передбачає такі види суб’єктів господарської діяльності: державні підприємства, колективні підприємства (міські, волосні, сільські підприємства колективної власності), приватні підприємства, спільні підприємства з китайським та іноземним капіталом, підприємства іноземного капіталу, селянські пайові та кооперативні підприємства. Приватні підприємства (за Законом про приватні підприємства 1988 р.) поділяються на три види: самостійні, артільні підприємства й компанії з обмеженою відповідальністю. У 1993 р. був прийнятий Закон про компанії, яким передбачені також акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю. У 1997 р. прийнятий Закон про господарські товариства.

У галузі сімейного права в період реформ був прийнятий Закон про шлюб 1980 року. Він скасував Закон 1950 р., яким закріплювався старий, феодальний лад сімейних відносин. У новому Законі чітко простежується прагнення заохочувати пізні шлюби, що повинно було сприяти вирішенню демографічних проблем країни; ст. 2 Закону наказує подружжям обов’язок «планування сім’ї». Підтверджено принцип свободи шлюбу, який має здійснитися за згодою обох сторін. У ст.9 проголошений принцип рівності подружжя. Якщо обоє згодні на розлучення і при цьому домовилися про долю й утримання дітей, то таке розлучення здійснюється з мінімальними формальностями: досить звернутися до чиновника, котрий відає актами цивільного стану, й заповнити відповідний формуляр. Чиновник видає подружжю свідчення про розлучення, але за умови, якщо він визнає угоду справедливою, а згоду на розлучення — відповідною намірам сторін. В іншому разі справа про розлучення передається до суду.

Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК) КНР був спочатку прийнятий ПК ВЗНП для застосування в експериментальному порядку (1982 р.). Як експериментальний закон він діяв 9 років. З розвитком регульованої ринкової економіки треба було внести зміни в положення, що регулюють процесуальну сторону розгляду цивільних справ у судах. Нова редакція ЦПК у постійному варіанті була прийнята сесією ВЗНП 09.04.1991 року. Кодексом, зокрема, була уточнена процедура розгляду цивільних справ, що стосуються іноземних громадян, апатридів (осіб без громадянства), іноземних підприємств та організацій.

Трудове право. Значної трансформації відповідно до концепцій «соціалістичної ринкової економіки» піддалося і трудове право КНР. Поряд зі збереженням деяких колишніх, соціалістичних рис, нове китайське трудове законодавство сприйняло ряд положень і конструкцій, властивих країнам із розвинутою ринковою економікою. У 1986 р. були видані чотири Тимчасові правила щодо регулювання трудових відносин: про трудові контракти, про працевлаштування, про звільнення, про страхування за старістю й безробіттям.

Ці акти вводили нову модель індивідуальних трудових відносин, покликану поступово замінити систему довічної зайнятості, що діяла колись, і за якої наймання, переміщення, звільнення значної частини працівників допускалися тільки з дозволу державного органу. Нова система ґрунтувалася на свободі наймання і звільнення й передбачала визначення термінових трудових контрактів тривалістю не менше одного року, детально визначені обов’язки, умови праці, засоби забезпечення трудової дисципліни, порядок звільнень.

У Законі про працю КНР 1994 р. (набув чинності з 01.01.1995 р.), який закріпив результати першого етапу реформи трудового права, простежується тенденція до формування сучасного трудового законодавства, що відповідає загальновизнаним принципам і нормам міжнародного трудового права, стандартам ООН та її спеціалізованій організації — МОП (Міжнародній організації праці). З метою розвитку Закону про працю планується розробити і прийняти закони про трудовий договір, про сприяння працевлаштуванню, про охорону праці, про умови праці, про заробітну плату, про робочий час, про трудові суперечки, про соціальне страхування.

Екологічне право. Починаючи з 1979 р., у КНР набула чинності значна кількість нормативних актів у галузі охорони навколишнього середовища. Так, у 1979 р. були прийняті експериментальні Лісовий кодекс КНР і Закон КНР про охорону навколишнього середовища, що став основою для формування всієї системи природоохоронного законодавства. Експериментальний Лісовий кодекс 1979 р. був переглянутий і в 1984 р. затверджений як постійний закон. Прийняті також закони про охорону навколишнього середовища морів та океанів (1982 р.), про запобігання забруднення водяного середовища (1985 р.), про запобігання забруднення атмосфери (1987 р.), Водяний кодекс (1988 р.), Закон про охорону диких тварин (1988 р.), Закон про запобігання шумового впливу на навколишнє середовище (1996 р.) тощо.

Кримінальне право і процес. Кримінальне право. Новий Кримінальний кодекс КНР був прийнятий у 1979 р. (набув чинності з 01.01.1980 р.). У подальші роки до нього були внесені суттєві поправки і зміни, а в 1997 р. він прийнятий у новій редакції.

Кримінальний кодекс 1979 р. відкрито закріпив ідеологію марксизму-ленінізму і китайського соціалізму, його норми мали відверто класовий характер. У КК розгорнуто визначається поняття злочину, яке засновано на ознаках суспільної небезпеки злочинних діянь та їх карної протиправності й також має класовий характер. З моменту прийняття КК було переглянуто коло суб’єктів кримінальної відповідальності. У 1989 р. Постановою ПК ВЗНП про додаткові заходи покарання за корупцію уперше була уведена кримінальна відповідальність для юридичних осіб. У 1995 р. така ж відповідальність уведена постановою ПК ВЗНП про санкції за порушення Закону про компанії. Ці постанови інкорпоровані в нову редакцію Кодексу.

У КК 1979 р. дається вичерпний перелік покарань. До їх системи входять п’ять основних видів (нагляд, короткостроковий карний арешт, термінове позбавлення волі, безстрокове позбавлення волі, страта) і три додаткових (штрафи, позбавлення політичних прав і конфіскація майна). Стосовно іноземців як основне або додаткове покарання може застосовуватися ще й висилання з країни — експатріація.

Нагляд передбачає обмеження волі засудженої особи. Термін нагляду — від трьох місяців, до двох років (а при призначенні покарання за сукупністю злочинів — до трьох років). Він може поєднуватися з додатковим покаранням у вигляді позбавлення політичних прав.

Короткостроковий арешт передбачає позбавлення волі, як правило, з відбуванням за місцем проживання засудженого. Його тривалість — від 15 днів до 6 місяців (при призначенні покарання за сукупністю злочинів — до одного року). Відбувається такий арешт у спеціальних місцях позбавлення волі або (за відсутності останніх у цій місцевості) у в’язниці.

Позбавлення волі на термін може бути призначено від шести місяців до 15 років, за сукупністю злочинів — до 20 років.

Безстрокове позбавлення волі передбачається в санкціях статтей Особливої частини КК як покарання, альтернативне страті.

Позбавлення політичних прав припускає, що засудженого позбавляють права обирати й бути обраним; конституційних прав і свобод; права обіймати посади в державному апараті; права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах і народних організаціях.

Страта не застосовується до осіб, котрі не досягли на момент скоєння злочину 18-річного віку, і до вагітних під час судового розгляду жінок. Правда, у КК зроблено застереження, що особи від 16 до 18 років за особливо тяжкі злочини можуть бути засуджені до страти з відстрочкою виконання вироку на два роки.

З моменту прийняття в 1979 р. КК зазнав кардинальних змін. Він неодноразово доповнювався окремими законодавчими актами, що нині інкорпоровані в нову редакцію Кодексу 1997 р. У зв’язку з цим у Кодексі різко зросла як загальна кількість статей (з 192 до 452), так і статей Особливої частини (з 101 до 351). З Кодексу також виключено поняття контрреволюційного злочину, значно збільшилося число статей у главі про економічні злочини — «Злочини проти порядку соціалістичної ринкової економіки», що раніше називалася «Злочини проти соціалістичного економічного порядку». Якщо колишня глава містила всього 15 складів, то нова — понад 190 статей.

У новій редакції Кодексу переглянутий перелік статей (їх 60), що передбачають страту. За кількістю смертних вироків, що приводяться у виконання, КНР посідає перше місце у світі.

В окрему (заключну) главу Кодексу виділені військові злочини, окремі глави складають такі злочини, як корупція і хабарництво, злочини проти інтересів національної безпеки. У цілому Кримінальний кодекс у редакції 1997 р. може бути схарактеризований як крок вперед у кримінальному праві КНР. Він поєднує завдання підтримки строгого порядку в державі та суспільстві з гуманізацією права і правосуддя.

Кримінальний процес у КНР ґрунтується на принципах «соціалістичної» законності. У 1996 р. був прийнятий у новій редакції Кримінально-процесуальний кодекс КНР (замість КПК 1979 р.), що значно підсилив гарантії прав особистості в суді.

Відповідно до Конституції, ніхто з громадян не може бути підданий арешту інакше, як органами громадської безпеки чи з санкції за постановою народної прокуратури або народного суду; розгляд справ у всіх народних судах ведеться відкрито, за винятком особливих випадків, передбачених законом. Обвинувачуваний має право на захист. У Конституції й законодавстві закріплено також принцип незалежності суддів, рівноправність громадян при розгляді справ, право громадян різних національностей на використання своєї мови у процесісудочинства.

Нова редакція КПК, що набула чинності в 1997 р., передбачає більш ранній і більш широкий допуск захисника до обвинувачуваного і скасовує спрощену процедуру за деякими справами, за якими можливе винесення смертних вироків. Колись обвинувачувані могли консультуватися з адвокатом не раніше ніж за 7 днів до початку суду. Тепер затримані мають право на юридичну допомогу до пред’явлення обвинувачення.

Незважаючи на численні позитивні зміни в законодавстві, з 1979 р., на практиці кримінальний процес, як і раніше, має обвинувальний характер, особливо з політичних справ. Багато процесуальних прав є формальністю, але прийняття нових редакцій КПК і КК КНР свідчить про те, що у країні продовжує нарощуватися процес прийняття модернізованого законодавства в різних галузях права. Однак забезпечення дії права в соціально-економічному і політичному житті Китаю — непросте завдання, яке тісно пов’язане з усім ходом розвитку країни, подоланням економічної і культурної відсталості, поширенням освіти, відродженням від залишків минулого.