Історія держави і права зарубіжних країн

2.4. Стародавня Індія

Стародавня Індія — одна з колисок людської цивілізації — розташовувалася на півострові Індостан у міжріччі Інду і Гангу. Першими її жителями були дравіди, яких через століття змінили численні племена, що відрізнялися один від одного укладом життя, мовою, віруваннями, культурою. Ці племена створили одну з найдавніших світових цивілізацій. Мохенджо-Даро і Хараппа — два найбільших міста того часу — були столицями політичних об’єднань. Джерела не дають достовірних знань про класову структуру і політичну організацію Хараппського суспільства, проте наявні свідчення дозволяють судити про його розшарування і розклад первіснообщинного ладу. У XVIII— XVII ст. до н. е. під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників Хараппа переживала період занепаду. Це пов’язують, у першу чергу, з приходом у серед. II тис. до н. е. арійських племен.

Період із середини II тис. до н. е. до першої половини I тис. до н. е., який одержав в історії назву ведичного, відзначений утворенням класового суспільства і держави. Значні досягнення в галузі виробництва обумовили розшарування суспільства.

З посиленням соціальної нерівності раджа — військовий вождь племені, що раніше обирався зборами і міг бути усунутий ними, усе більш піднімався над плем’ям, підпорядковуючи собі органи племінного управління. За посаду раджі велася боротьба між представниками знатних і могутніх родів у племені. Згодом ця посада стала спадковою.

Спочатку велику роль продовжували відігравати народні збори, що впливали на призначення царя. Поступово зі зборів одноплемінників вони ставали зборами знаті, наближених царя. Зменшення ролі народних зборів пов’язано з посиленням царської влади.

Органи племінної адміністрації поступово перетворювалися в державні органи. Заняття вищих посад у державній адміністрації було привілеєм рабовласницької знаті. Усе більшого значення набував пурохита — царський жрець, що виступав також астрологом, радникомцаря.

Племінна дружина поступово переростала в постійне військо на чолі з начальником — сенапаті. Народ обкладався податками, які перетворилися з добровільного підношення вождю племені або дарунка богу, в жорстко фіксовану подать, яка сплачувалася царю через спеціальних чиновників.

Так на базі родоплемінних колективів виникли державні утворення, звичайно невеличкі за територією, які приймали форму монархій або республік.

Самою значною і сильною державою того часу була Магадха. Найвищої могутності вона досягла в IV-III ст.ст. до н. е. при династії Маур’єв, що об’єднала під своєю владою майже всю територію Індостану.

Магадхсько-Маурійська епоха розглядається як особливий етап в розвитку давньоіндійської державності. Це був період значних політичних подій. Створення об’єднаної індійської держави сприяло спілкуванню різноманітних народів, взаємодії їх культур, стиранню вузьких племінних рамок. В епоху Маур’єв були закладені основи багатьох державних інститутів, що одержали розвиток уже в наступний період.

У той же час імперія Маур’єв була конгломератом племен і народів, що стояли на різних ступенях розвитку. Незважаючи на сильну армію, міцний апарат управління, Маур’ям не вдалося зберегти єдність держави. В II ст. до н. е. Індія розпалася на безліч державних об’єднань.