Історія держави і права зарубіжних країн

4.2. Основні риси кримінального процесу

Кримінальний процес в країнах англо-американської правової сім’ї

Великобританія. За формою англійський кримінальний процес є обвинувальним, або змагальним, тобто таким, у якому весь рух кримінального процесу спрямовується зусиллями обвинувача. Крім того, він будується на засадах змагальності й полягає в тому, що на всіх стадіях являє собою спір, боротьбу формально рівноправних сторін — обвинувача та обвинуваченого, суд же є лише арбітром у їх спорі (змаганні).

Формально проти обвинуваченого виступає король (королева), обвинувач же, навіть якщо він є потерпілим від злочину, здійснює кримінальне переслідування від імені корони. Основна турбота про збирання доказів, на підставі яких вирішується справа, покладається на сторони — обвинувача та обвинуваченого.

Право порушення кримінального переслідування та збирання доказів в Англії теоретично майже цілком належить приватним особам. Фактично ж у більшості випадків кримінальне переслідування порушується і здійснюється поліцією. Діяльність поліції в англійському кримінальному процесі вважається поза процесуальною, і всі факти, здобуті нею, формально не визнаються доказами до тих пір, доки не будуть пред’явлені мировому судді (магістратові) й там закріплені. Це — так звана процедура перед суддями, котрі допитують, яка замінює собою процесуальну стадію попереднього розслідування й водночас є стадією віддання обвинуваченого до суду.

Попереднє розслідування провадять також коронери посадові особи, призначувані радами графств або міст із числа адвокатів або лікарів, котрі здобули поряд з медичною освітою знання в галузі права. Коронер має право розпочинати розслідування з власної ініціативи й провадити необхідні слідчі дії (в тому числі й арешти) без санкції суду. Свідки під страхом кримінальної відповідальності зобов’язані з’явитися на виклик коронера й дати свідчення. Коронер має право припинити розслідування або його продовжити, скликавши журі. Результати коронерського розслідування оформлюються вердиктом присяжних, який є підставою для направлення справи на розгляд суду присяжних.

Органом публічного обвинувачення є дирекція публічних переслідувань, котра безпосередньо підпорядковується одному з членів уряду — генеральному атторнею. Основне її завдання — підтримання обвинувачення у справах, які стосуються інтересів Корони (особливо тяжкі і складні за характером злочин.

Обвинувальні повноваження надано й адміністративним відомствам у справах про злочини, які торкаються їх інтересів. Так, управління пошт переслідує винних у злочинах, передбачених законом про поштову службу, тощо.

Кримінальні справи в Англії розглядають такі суди: магістратські, Суд Корони, кримінальне відділення Апеляційного суду, Апеляційний комітет палати лордів.

Магістратські суди називають також судами малих сесій або судами сумарної юрисдикції. Вони розглядають кримінальні справи без участі присяжних. Крім того, вони проводять попереднє судове розслідування у справах, які суд повинен слухати з участю присяжних, перевіряючи при цьому достатність доказів і здійснюючи процедуру віддання до суду для передачі до Суду Корони.

Суд Корони — вищий кримінальний суд присяжних, котрий входить до Верховного суду. Справи в ньому розглядають окружні судді, рекордери та судді з відділення королівської лави Високого суду. Призначення того чи іншого судді залежить від категорії кримінальної справи.

Кримінальне відділення Апеляційного суду розглядає апеляції на вироки та апеляційні постанови Суду Корони.

Апеляційний комітет палати лордів — вища й остаточна апеляційна інстанція. Голова — лорд-канцлер. Судовий склад для розгляду справ — від трьох до п’яти лордів-суддів із числа довічних членів палати (професійних юристів).

Обвинуваченому дається право самому вирішувати, в якому суді має розглядатися його справа — магістратському чи суді присяжних.

Провадження у справах, які розглядаються в Суді Корони, починаються з подання мировому судді (магістратові) графства заяви про обвинувачення. Ця заява може бути подана особою, котрій відомі факти, про які вона повідомляє, незалежно від того, чи є ця особа потерпілою. Заява може бути зроблена в будь-якій формі, за винятком випадків, коли вимагається арешт правопорушника. У цьому випадку одразу ж подається письмова заява про обвинувачення, котра має бути підтверджена під присягою.

Обвинувачений може бути викликаний до суду трьома способами:

1) наказом про виклик (судовою повісткою), який надсилається або вручається обвинуваченому й містить наказ з’явитися до суду в певний час. Перш ніж видати судовий наказ, магістрат повинен пересвідчитись у тому, що він має на це право і у справі є достатньо доказів проти особи, названої в заяві прообвинувачення;

2) наказом про арешт, коли є достатньо підстав та одного лише виклику буде недостатньо для забезпечення явки обвинуваченого. Цей наказ адресується поліції або — за певних обставин — приватним особам. У ньому міститься пропозиція арештувати обвинуваченого й доставити його до суду;

3) арешт без наказу, коли це дозволено законом. Арештованою може бути особа, котра раніше не засуджувалася, але скоїла такий злочин, за яким на підставі закону може бути позбавлена волі на п’ять і більше років, а також будь-який злочин, покарання за який точно визначене законом, або ж замах на злочин однієї з цих категорій.

Попередній судовий розгляд (процедура перед суддями, котрі допитують) провадиться магістратським судом стосовно будь-якого злочину, скоєного особою, викликаною або доставленою до суду. Попередній допит може мати місце й перед одним суддею. Засідання суду, на якому ведеться допит, закрите.

Суд (або один суддя) визначає, чи достатньо підстав для віддання обвинуваченого до суду, а також вирішує питання: яке обвинувачення він повинен висунути обвинуваченому; до якого місця знаходження Суду Корони має бути надіслана справа; чи слід брати обвинуваченого під варту, чи можна залишити його на волі, віддавши на поруки; чи буде зроблено «попередження про алібі»?

Після віддання обвинуваченого до суду суддя повинен надіслати в суд, у якому слухатиметься справа, свідчення свідків та заяву обвинуваченого. Обвинувачений має право за плату отримати копію протоколу свідчень.

Обвинувачений, щодо котрого складений обвинувальний акт (подається до Суду Корони проект обвинувального акту, який стає законним документом і перетворюється на обвинувальний акт лише тоді, коли його підписує відповідний чиновник Суду Корони), повинен особисто з’явитися до суду для висунення йому обвинувачення. Якщо обвинувачений був відпущений на поруки, то він мусить з’явитися до суду й буде направлений у спеціальну камеру, щоб чекати там початку судового розгляду. У разі неявки обвинуваченого суд видає наказ про його арешт, проводить стягнення з його поручителів і подовжує на невизначений час зобов’язання обвинувачів та свідків щодо явки до суду.

У процесі судового засідання у випадку, якщо обвинувачений визнав себе винним, адвокат обвинувачення коротко викладає факти й викликає поліцейського чиновника, котрий вів справу, для того, щоб той схарактеризував обвинуваченого та обставини справи. Потім захисник подає аргументи на користь пом’якшення покарання. Інколи його виступ підкріплюється свідченнями свідків і самого підсудного. Після цього підсудному надається можливість виступити перед судом, а потім виноситься вирок.

Якщо підсудний не визнав себе винним у висунутому обвинуваченні або в будь-якій його частині, то тим самим він визначив характер суперечки, яка виникла між ним і короною. Ця суперечка має бути вирішена судом малим журі з 12 присяжних засідателів, котре формується за відповідними правилами.

Вердикт присяжних оголошується у відкритому судовому засіданні у присутності всіх присяжних і підсудного. Він не є остаточним, оскільки суд може запропонувати присяжним переглянути його. Лише після того, як суддя схвалить вердикт і дасть клеркові розпорядження занести його до протоколу, він вважається остаточним.

Після винесення обвинувального вердикту суддя постановляє вирок. Перед проголошенням вироку він надає можливість обвинувачеві та захиснику висловити свої міркування щодо міри покарання і знайомиться з довідкою поліції про наявність попередніх судимостей в обвинуваченого, його репутацію та обставини його життя. Підсудному надається можливість зробити всі заяви, які він бажає, в доповнення до промови захисника про пом’якшення вироку. Вироки в англійських судах не мотивуються.

Якщо присяжні винесуть виправдувальний вердикт, то суддя постановляє виправдальний вирок, яким звільняє підсудного від обвинувачення і з-під варти.

У порядку сумарного (спрощеного) провадження розглядаються справи про малозначимі діяння, а якщо обвинувачений згоден, то й деякі справи про злочини, котрі переслідуються за обвинувальним актом. Як правило, розгляд справи в суді сумарної юрисдикції займає всього кілька хвилин: ці суди розглядають до 98 відсотків кримінальних справ.

Сполучені Штати Америки. За своєю формою кримінальний процес США є обвинувальним, або змагальним, як і в Англії. Порушувати кримінальне переслідування й підтримувати обвинувачення в суді може потерпілий від злочину. До їх послуг у США існують численні приватні розшукові бюро, які за плату проводять розшуки на користь того, хто до них звертається. У більшості випадків кримінальне переслідування у США порушується і здійснюється поліцією, федеральним бюро розслідувань (ФБР) та органами атторнейської служби.

Основним органом розслідування є поліція, до складу котрої входять численні установи, які створюються різними владами. Прийнято розрізняти поліцію федеральну, поліцію штатів та місцеву поліцію.

Федеральна поліція включає і ФБР. Воно підпорядковується міністрові юстиції (генерал-атторнею) США. ФБР розслідує найнебезпечніші злочини, що переслідуються за федеральними законами. Характер діяльності інших федеральних органів розслідування в межах поліції визначений федеральним законодавством з урахуванням їх належності до тієї чи іншої галузі виконавчої влади.

Компетенція органів розслідування, які входять до структури поліції кожного зі штатів, визначається законодавством штатів, їх територіальна юрисдикція обмежена штатом. Начальник поліції підпорядковується губернаторові.

Компетенція федеральних органів розслідування й відповідних органів у штатах чітко не розмежована, оскільки відповідальність за деякі злочини може бути передбачена і федеральним законом, і законом штату.

Атторней — особа, котра здійснює правозастосовчу діяльність від імені та в інтересах довірителя. Таким довірителем може бути, наприклад, федеральний уряд, уряд штату або орган місцевого самоврядування. Один із основних обов’язків атторнея — проведення розслідування порушень закону й висунення обвинувачення у кримінальних справах.

Хоча в літературі термін «атторней» нерідко перекладається як «прокурор», становище атторнея в системі органів влади, сфера діяльності та його повноваження значно більші, ніж у країнах, де існує інститут прокуратури. Він може виступати як адвокат у цивільній справі та обвинувач у кримінальній справі, як урядовий юрисконсульт з техніко-юридичних питань і як радник із широких проблем політики тощо.

Органом розслідування в США, як і в Англії, є також коронер. Він встановлює причини смерті в тих випадках, коли вони не відомі або коли є підстави припускати, що смерть була насильною, проводить розслідування з участю присяжних, число яких встановлене процесуальним законодавством штатів. Висновки коронерського розслідування називаються вердиктом. У ньому вказується, чи мало місце вбивство, яка медична причина смерті, коли, де і яким чином було скоєно вбивство, а також ім’я винного, якщо воно встановлене.

Цей вердикт не є актом віддання до суду. Відповідно до встановленого у штаті порядку, він направляється окружному атторнею, котрий складає обвинувальний акт і передає його до органу віддання до суду — великого журі, якщо законом штату воно передбачене, або безпосередньо до суду. Якщо велике журі відмовляється винести вердикт, справа проти обвинувачуваного припиняється. Після винесення несприятливого для обвинувачуваного вердикту йому офіційно повідомляють про висунуті обвинувачення і про день суду.

Якщо обвинувачуваний незаможний, то судом йому призначається адвокат.

Органами розслідування в США є також різного роду комітети й комісії, створювані органами виконавчої влади (наприклад, комітет з розслідування організованої злочинності). Формально вважається, що дані, зібрані органами розслідування, не мають доказової ваги і призначені як матеріал для підтримання обвинувачення, а не для суду. Поліцейські та співробітники ФБР виступають як свідки в суді з приводу виявлених ними обставин, а також подають суду заяви допитаних осіб. Після закінчення розслідування, справа передається до суду. Потерпілий може звернутися до суду й безпосередньо.

Офіційно вважається, що процесуальною стадією розслідування кримінальної справи є попереднє слухання справи в суді. Тому теоретично першим кроком кримінального процесу в США є доставка до мирового судді (магістрату) заарештованої за підозрою у скоєнні злочину особи для з’ясування питання про обґрунтованість порушення кримінального переслідування і про запобіжний захід. У разі, якщо обвинувачений відмовився від попереднього розслідування (він має на це право), суддя висуває йому обвинувачення й вирішує питання про те, відпустити його під заставу або взяти під варту. У протилежному випадку — суддя може надати обвинуваченому певний термін для запрошення захисника та для виклику свідків.

Заслухавши свідчення й пояснення, суддя вирішує питання про те, чи достатньо підстав для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. Якщо таких підстав немає, він постановляє припинити справу, у протилежному випадку притягує обвинуваченого до кримінальної відповідальності і, якщо справа йому підсудна, в тому ж засіданні вирішує справу по суті й виносить вирок. Якщо справа йому не підсудна, нижчий суд направляє її до того суду, котрому вона підсудна.

Традиційною рисою американського кримінального судочинства є те, що підсудний має право на суд присяжних, якщо йому загрожує більше ніж 6-місячний термін ув’язнення. Журі присяжних у більшості американських штатів складається з 12 чоловік, відібраних із представників різних прошарків суспільства.

Процедура судового розгляду кримінальних справ детально розробляється законодавством штатів і федерацією, а в деяких випадках випливає з прецедентів загального права.

Судове засідання починається з загальної інструкції, яку дає суддя присяжним; потім обидві сторони у процесі дають короткий виклад своєї позиції. Американське судочинство послідовно дотримується принципу змагальності. Суддя в основному залишає свободу дій за сторонами процесу. Останні ніби ведуть між собою боротьбу шляхом несподіваного представлення доказів, виклику свідків для допиту, а також мають право на перехресний допит. Основна увага в ході судового розгляду приділяється усним виступам (свідків, експертів, прокурора, адвоката, обвинувачуваного тощо).

Однією з особливостей американського змагального процесу є те, що протягом усього судового розгляду діє презумпція невинності підсудного. Тягар доведення провини обвинувачуваного лежить на стороні обвинувача, який має переконати у своїй правоті колегію присяжних. При цьому велику роль відіграє правило про припустимість і неприпустимість доказів, встановлене за рішенням у справі Меппа (1961 р.), згідно з яким забороняється використовувати в судовому процесі докази, отримані незаконним шляхом.

Велику роль у розвитку правила припустимості доказів відіграли також рішення Верховного суду 60—70-х років: зокрема, у справі Міранди, про обов’язковість попередження обвинуваченого перед допитом про те, що він має право на мовчання, а також дати згоду на свідчення у присутності адвоката. Обвинувачуваний може зажадати виключення будь-яких визнань, отриманих, приміром, шляхом незаконного стеження.

Заключною стадією кримінального процесу є рішення головного питання про винність або невиннітість обвинувачуваного. Право вирішувати це питання належить журі присяжних, а не судді. У деяких штатах присяжні визначають не тільки винність обвинувачуваного, але й міру покарання. Вердикт (вирок), що його виносить журі, має бути одноголосним. Якщо такої одноголосності не вдається досягти і суддя не може вплинути на позицію присяжних, то він визнає суд недійсним через відсутність одноголосності присяжних.

У більшості штатів винесення вироку здійснюється суддею. Суддя має велику свободу у виборі закону і, згідно з обставинам справи, — міри покарання. Для останніх десятиліть характерна тенденція до деякого скорочення свободи суддівського розсуду.

Лише невелика кількість кримінальних справ розглядається й вирішується на основі суду присяжних. Значна більшість справ у штатах розглядається суддею одноосібно у спрощеному порядку. Це так зване сумарне судочинство дозволяє розглядати справи без дотримання жорстких формальних правил, у прискореному порядку. Вирішальне значення по таких справах мають протоколи й рапорти поліції, а також свідчення самих поліцейських як свідків обвинувачення. Терміни покарання по таких справах не перевищують 5 років.

Кримінальний процес у країнах континентальної правової сім’ї Франція

Франція. Кримінально-процесуальне право Франції являє собою форму змішаного або континентального процесу. Для неї характерні такі чинники: наявність самостійної стадії попереднього розслідування, чітке розмежування розслідування і стадії судового розгляду кримінальної справи по суті. При цьому, на відміну від попереднього розслідування, судовий розгляд заснований на принципах гласності, усності, безпосередності та змагальності у веденні процесу.

Порушення кримінального переслідування, а також керівництво судовою поліцією, нагляд за розслідуванням і підтримання обвинувачення в суді, забезпечення виконання судових рішень покладено на прокуратуру, система органів котрої представлена: прокурором Республіки, генеральним прокурором при апеляційному суді, генеральним прокурором при Касаційному суді.

Прокурор Республіки приймає скарги та повідомлення про злочини й вирішує відповідно до своїх повноважень, які заходи щодо них ужити.

Попереднє розслідування у французькому кримінальному процесі має дві форми:

попереднє слідство й дізнання.

Попереднє слідство є обов’язковим лише у справах про злочин. В окремих випадках воно може провадитися й у справах про делікти та проступки.

Проведення попереднього слідства є прерогативою слідчого судді, а у справах про діяння неповнолітніх — судді у справах неповнолітніх.

Слідчий суддя може проводити слідство лише на підставі вимоги прокурора Республіки, в тому числі й у випадку явного проступку або делікту. Розслідуючи справу, він має право висунути обвинувачення будь-якій особі, але у скоєнні діяння, вказаного лише у вимозі прокурора. Якщо ж у ході розслідування стало відомо про діяння, не вказані у вимозі прокурора, він зобов’язаний негайно повідомити його про скарги, що надійшли до нього, або передати йому протоколи, в яких вони зафіксовані.

Слідчий суддя проводить усі слідчі дії, які він вважає за необхідні для встановлення істини, пояснює обвинуваченому його права.

Затриманий обвинувачений має право після першої ж явки до слідчого судді вільно спілкуватися зі своїм захисником, допит здійснюється у його присутності. Матеріали справи повинні бути передані захисникові обвинуваченого та представникові цивільного позивача не пізніше, ніж за 24 години до кожного допиту обвинуваченого або цивільного позивача.

Слідчий суддя може, залежно від обставин, видати мандат про явку, на приведення, на затримання або арешт обвинуваченого. Мандати підлягають виконанню на території всієї Республіки в чітко визначені терміни.

Взяття під варту — винятковий запобіжний захід. Він не може перевищувати чотирьох місяців. Але якщо необхідно надалі тримати обвинуваченого під вартою, слідчий суддя має право подовжити цей термін ще до чотирьох місяців спеціальною мотивованою постановою, заснованою на матеріалах справи, а також за мотивованою вимогою прокурора Республіки.

Після закінчення слідства матеріали направляються прокуророві Республіки, котрий зобов’язаний повідомити слідчому судді свої вимоги не пізніше триденного терміну.

У більшості випадків попереднє розслідування провадиться у формі поліцейського дізнання. До складу судової поліції входять посадові особи, чиновники й агенти. Посадовими особами судової поліції є: мери та їх помічники, офіцери, чини жандармерії й окремі жандарми, поліцейські комісари, офіцери та деякі чини державної безпеки, комісари поліції, їх помічники й офіцери поліцейської префектури. Вони проводять усі необхідні дії з дізнання і мають право арештувати обвинуваченого. Про всі відомі їм злочини вони зобов’язані негайно інформувати прокурора Республіки, а після закінчення дізнання направити йому матеріали справи.

Органом віддання до суду є обвинувальна камера. Вона складається з голови і двох членів апеляційного суду, які на своєму засіданні вирішують питання про те, чи достатньо зібрано доказів проти обвинуваченого.

Якщо обвинувальна камера приходить до висновку, що діяння обвинуваченого не містить складу злочину, ні делікту, ні проступку, або коли особа, котра вчинила діяння, залишилася невідомою, або якщо немає достатніх доказів проти обвинуваченого, вона оголошує про припинення кримінального переслідування, у протилежному — розпоряджається про направлення справи відповідно до виправного або поліцейського трибуналу. Якщо діяння обвинуваченого містить склад злочину, обвинувальна камера виносить постанову про віддання обвинуваченого до суду присяжних.

Обвинувальна камера може за клопотанням генерального прокурора, однієї зі сторін або з власної ініціативи дати розпорядження про проведення додаткових слідчих дій, які вона вважає необхідними. Додаткове розслідування провадиться одним із членів обвинувальної камери або слідчим суддею, вповноваженим нею для цієї мети.

Розгляд кримінальних справ за першою інстанцією відбувається: в судах присяжних (справи про злочини); у виправних трибуналах (справи про делікти); у поліцейських трибуналах (справи про проступки).

Справи про злочини неповнолітніх, котрі не досягли 16 років, а також про серйозні делікти й проступки неповнолітніх розглядають суди у справах неповнолітніх, які запроваджені за місцем знаходження трибуналів вищої інстанції. Справи про злочини, скоєні неповнолітніми, котрі досягли 16 років, розглядаються судами присяжних для неповнолітніх, створеними при апеляційних судах.

Порядок розгляду справ про злочини в суді присяжних. Суд присяжних складається з суду у власному розумінні цього слова та журі. До складу суду у власному розумінні цього слова входять голова і два асесори. Журі складається з громадян, унесених до списків присяжних згідно з існуючими правилами.

З числа присяжних, унесених до сесійного списку, за існуючими правилами створюється журі з 9 присяжних, яке вирішує справу. Обвинувачений, а якщо їх кілька, то всі обвинувачені мають право у процесі формування складу присяжних відвести не більше п’яти присяжних, а прокурор — не більше чотирьох. Журі вважається сформованим з того моменту, коли з урни будуть вибрані 9 бюлетенів з прізвищами, щодо яких не заявлено відводу, а якщо це потрібно, то й бюлетені з прізвищами додаткових присяжних.

Судовий розгляд проходить публічно, однак голова може заборонити всім неповнолітнім або деяким з них доступ до залу засідань. Засідання може вестися за закритими дверима лише у випадках, коли є небезпека, що гласність завдасть шкоди громадському порядку або моралі. Вирок завжди проголошується у відкритому засіданні.

Голова суду має великі права. Він відповідає за дотримання порядку в судовому засіданні й керує судовим розглядом. Асесори та присяжні можуть ставити запитання обвинуваченому і свідкам лише з дозволу голови, а обвинувачений, його захисник, цивільний позивач і його представник — лише через головуючого. Однак прокурор має право безпосередньо ставити запитання обвинуваченому та свідкам.

Голова суду наділений дискреційними повноваженнями, згідно з якими він може «по совісті й честі» вживати будь-які заходи, корисні, на його думку, для встановлення істини.

Обвинувачення в суді присяжних підтримує генеральний прокурор апеляційного суду або прокурор Республіки особисто або через своїх заступників. Прокурор іменем закону звертається до суду з усіма вимогами, які він вважає корисними. Суд зобов’язаний вислухати, обговорити й винести щодо них рішення.

Присутність захисника обвинуваченого в судовому засіданні обов’язкова, за відсутності ж обвинуваченого справа може слухатися. Після кожного засідання обвинуваченому, який не з’явився, а також обвинуваченому, який видалений із залу судового розгляду за порушення порядку, дається через секретаря судового засідання для ознайомлення протокол судового засідання і вручаються копії вимог, заявлених прокурором, та постанови суду.

Обвинувачений, цивільний позивач та їх представники можуть заявити клопотання, про вирішення яких суд зобов’язаний винести постанову.

Після закінчення судового слідства суд вислуховує цивільного позивача та його представників, прокурор викладає свої вимоги, а обвинувачений і його захисник подають доводи захисту. Останній виступ у дебатах завжди належить обвинуваченому або його захисникові.

Після цього голова оголошує судовий розгляд закінченим, дає розпорядження про передачу секретареві суду присяжних усіх матеріалів справи, крім постанови обвинувальної камери про віддання до суду, оголошує запитання, на які повинні дати відповідь суд і журі в дорадчій кімнаті. Якщо з приводу питань виникає суперечка, суд, вислухавши думку прокурора, сторін та їх представників, вирішує її своєю постановою.

Постанова і проголошення вироку. Голосування членів суду присяжних відбувається в дорадчій кімнаті шляхом подання письмових бюлетенів, у яких присяжні спочатку висловлюються з питань про головний факт (тобто про винність або невинність), а потім додаткових, якщо такі були поставлені. Результати голосування голова зазначає на полях опитувального листа під кожним запитанням. Будь-яке несприятливе для обвинуваченого рішення, в тому числі й відмова визнати наявність пом’якшуючих провину обставин, приймається більшістю не менш ніж у вісім голосів. У разі ствердної відповіді на запитання про винність суд присяжних відразу ж вирішує питання про міру покарання. Після цього проводиться таємне й роздільне голосування стосовно кожного обвинуваченого.

Якщо яке інкриміноване обвинуваченому діяння, не підпадає чи перестало підпадати під дію кримінального закону або якщо обвинувачений оголошений невинним, суд присяжних виправдовує його. Якщо на користь обвинуваченого встановлені обставини, які виключають застосування покарання, суд присяжних звільняє його від покарання.

Про прийняті рішення робиться позначка на опитувальному листі, який підписується в процесі засідання головою і присяжним, призначеним першим за результатами жеребкування. Відповіді суду присяжних на поставлені запитання є остаточними. Після цього в залі засідань оголошуються відповіді присяжних, вирок суду й тексти законів, які застосував суд.

Після винесення вироку голова, за наявності підстав, роз’яснює обвинуваченому його право оскаржити вирок у касаційному порядку й повідомляє йому терміни подання касаційної скарги.

Виправдана особа не може бути знову затримана, і їй не може бути знову висунуто обвинувачення у скоєнні того ж самого діяння, навіть якщо йому дають іншу кваліфікацію. Коли ж у ході судового розгляду виявлені докази про скоєння обвинуваченим інших діянь, ніж ті, за які він був відданий до суду, і прокурор заявляє про порушення кримінального переслідування, то голова дає розпорядження, щоб виправданий обвинувачений був негайно під вартою направлений до прокурора Республіки, котрий зобов’язаний негайно заявити вимогу про початок розслідування.

Порядок розгляду кримінальних справ у виправних і поліцейських трибуналах у загальних рисах такий же, як і в суді присяжних, але є й багато відмінностей. Виправний трибунал складається з голови та двох суддів. Він приймає до свого розгляду справи про делікти. Деякі справи, зокрема про обвинувачення в автошляхових злочинах, розглядаються професійним суддею одноосібно. Державне обвинувачення підтримує прокурор Республіки або один із його помічників.

Справа може бути в окремих випадках розглянута без обвинуваченого, якщо він заявив про це в письмовій формі або не з’явився без поважних причин.

У випадках, коли працівники судової поліції вповноважені на основі спеціальних вказівок закону констатувати вчинення деліктів за допомогою протоколів і рапортів, спростування фактів, встановлених цими протоколами й рапортами, допускається лише шляхом подання письмових доказів або показань свідків. Факти, зафіксовані у протоколах, вважаються достовірними, доки не заявлено про фальшивість протоколів.

Вирок виноситься того ж дня, коли було закінчено судовий розгляд, або через декілька днів. В останньому випадку голова повідомляє присутнім сторонам про день, коли вирок буде оголошений. Вирок, винесений за відсутності обвинуваченого, доводиться до його відома спеціальним повідомленням. Протягом 10 днів з дня повідомлення або одного місяця, якщо він проживає за межами Франції. Обвинувачений має право подати заперечення проти виконання вироку в цілому або в частині, яка стосується долі цивільного позову. У ті ж самі терміни заперечення на вирок, винесений за їх відсутності та проти їх інтересів, можуть подати цивільний позивач і цивільний відповідач. Заперечення на вирок не має сили, якщо особа, котра подала його, не з’явиться в термін, встановлений трибуналом для розгляду заперечення.

Поліцейський трибунал розглядає справи про проступки. Розгляд справ спрощений і здійснюється одним суддею. Функції прокуратури в поліцейському трибуналі виконують комісари або офіцери поліції, призначені генеральним прокурором при апеляційному суді, а у справах про нанесення шкоди навколишньому середовищу — спеціалісти, призначені відповідною службою, а також прокурор Республіки особисто або через своїх заступників, якщо покарання, передбачене за проступок, перевищує 10 днів тюремного ув’язнення або 400 франків штрафу, та в інших випадках, коли він вважає це за доцільне.

Факти вчинення проступків доказуються протоколами або рапортами судової поліції, а за їх відсутності або ж для підтвердження — показаннями свідків. Присутність обвинуваченого при розгляді справи не обов’язкова, але обвинувачений може подати заперечення на вирок.

Справа може взагалі не розглядатися. Не викликаючи обвинуваченого до трибуналу, суддя на підставі поліцейського протоколу дає вказівку повідомити особі, котра вчинила проступок, про її право сплатити штраф, розмір якого визначає суддя. Лише якщо штраф не виплачено в установлений для цього строк, суддя приступає до розгляду справи й виносить своє рішення.

Німеччина. Метою кримінального процесу в Німеччині проголошувалося здійснення кримінального права держави, приведення в дію тих законів, якими це право визначається. Формально кримінальний процес був побудований з обмеженням слідчого початку на користь змагального, з незалежністю слідчого судді від прокурора і навіть з допущенням захисника на стадії попереднього розслідування.

Право порушення публічного обвинувачення належить прокуратурі. Якщо предметом процесу є проступок, то прокуратура має право за згодою суду вирішити питання про віддання до суду обвинуваченого без кримінального переслідування (якщо провина правопорушника незначна).

У справах про малозначні діяння прокуратура може відмовитися від публічного обвинувачення й водночас покласти на правопорушника такі зобов’язання:

а) виконати певну роботу з метою усунення шкоди, завданої діянням;

б) внести певну грошову суму на користь установи або до державної казни; в) виконати громадсько-корисну роботу.

При цьому встановлюється певний термін (до одного року). Якщо обвинувачений виконує ці обов’язки, то він звільняється від відповідальності.

У процесі розслідування справи прокуратура має право вимагати від усіх органів та осіб різні відомості. Поліція зобов’язана виконувати всі вимоги й доручення прокуратури.

Затримання громадян з метою встановлення особи не може продовжуватися більше 12 годин. Затриманий має бути негайно доставлений до дільничного судді для отримання санкцій на взяття під варту. При допиті обвинуваченого суддею дозволяється присутність представника прокуратури й захисника, свідків або експерта — представника прокуратури, обвинуваченого й захисника.

Кримінально-процесуальним кодексом передбачені посади слідчого судді вищого земельного суду і слідчого судді Верховного суду ФРН (вони розслідують складні злочини).

Суд, який компетентний розглядати справу по суті, приймає рішення про відкриття судового розгляду. В обвинувальному висновку має бути клопотання про відкриття судового розгляду, разом з обвинувальним висновком до суду направляються всі матеріали кримінальної справи.

В обвинувальному висновку мають бути відображені всі суттєві результати розслідування. Вони можуть не оголошуватися, якщо справу розглядатиме суддя одноосібно.

Голова суду вручає обвинуваченому обвинувальний висновок і пропонує йому протягом певного терміну заявити клопотання, подати додаткові докази.

Суд виносить ухвалу про відкриття судового розгляду, допускає обвинувачення до розгляду справи. Суд може перекваліфікувати обвинувачення. Прокуратура може скласти новий обвинувальний висновок (суттєві результати розслідування в ньому вже можуть не наводитися).

Підготовка до слухання справи. Виклик учасників судового розгляду здійснює головуючий. Він може залучати й нові докази. Прокуратура має право викликати інших осіб.

Судовий розгляд повинен розпочатися не раніше ніж через тиждень після вручення підсудному виклику. Якщо цього не відбулося, слухання відкладається (підсудний може просити про дострокове слухання справи). Підсудний може вимагати виклику додаткових свідків, експертів, витребування додаткових доказів. Про задоволення клопотання підсудного повідомляється прокуратура. Якщо головуючий відхиляє клопотання підсудного, то останній може сам викликати свідків.

Склад суду в земельному або у вищому земельному суді оголошується підсудному й захисникові (оголошуються як основні, так і запасні судді та шеффени). Відводи суддям можна заявляти до першого допиту підсудного.

Судовий розгляд можна зупинити на термін до 10 днів (максимум до 30 днів, якщо він уже був продовжений до 10 днів). На клопотання підсудного, суддя може звільнити його від явки до суду (якщо за правопорушення передбачено до 6 місяців позбавлення волі, штраф, позбавлення прав водія тощо). Його інтереси представляє захисник на підставі письмового доручення.

Свідків та експертів першим допитує той, хто їх викликав. Допит свідків до 17 років проводить головуючий одноосібно. Сторони можуть просити суддю задати питання свідкові. Самі можуть допитувати з дозволу судді, якщо немає загрози нанесення шкоди особі свідка.

Обвинувальний висновок оголошує прокурор. У судових дебатах бере участь підсудний, котрий після промови захисника також може взяти слово для виступу. Підсудному, який не володіє мовою судочинства, перекладається зміст промов прокурора й захисника.

Про закриття справи виноситься вирок, в якому вказуються обставини, що виключають провадження справи. Рішення при винесенні вироку приймається більшістю у 2/3 голосів (якщо це рішення невигідне для підсудного). Суд не зв’язаний кваліфікацією злочину, викладеною в обвинувальному висновку. Про зміну кваліфікації повідомляється підсудному, і йому надається слово для захисту.

Вирок проголошується ім’ям народу. Повністю вирок і протокол судового засідання оформлюються не пізніше 5 тижнів після оголошення резолютивної частини вироку. Вирок підписується суддями. Якщо один із суддів з якоїсь причини не може поставити свій підпис, головуючий пояснює причину і найстаріший із суддів, які брали участь у справі, робить відповідну позначку у вироку.

Шеффени (присяжні або засідателі) не підписують вирок. Копії вироку та виписки з нього мають бути підписані секретарем судового засідання й завірені печаткою суду.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрити зміст таких понять та термінів:

Поняття

Терміни

Делеговане законодавство

Коронер

Консолідований акт

Континуітет Місдімінор

Пробація

Тризн

Фелонія

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за пропонованою раніше формою.

Завдання 3. Використовуючи матеріал посібника, текст документів № 1, 4, визначте:

1) положення:

а) які відображають розуміння законодавцем сутності та цілей покарання. Порівняйте французькі кримінальні кодекси 1810 р. та 1992 р., зробіть висновки;

б) у яких проявився спадкоємний характер ККФ 1992 р.

в) у яких проявився еволюційний характер ККФ 1992 р.

2) особливості структурної побудови французьких кримінальних кодексів 1810 та 1992 рр.

Завдання 4. Використовуючи текст документів № 1-КК Франції 1810, скласти юридичні казуси, відобразивши особливості регулювання відносин, пов’язаних зі злочинами:

— проти держави;

— проти особи.

Завдання 5. Використовуючи текст документів № 4 (КК 1992), складіть юридичні казуси, відобразивши норми:

а) у яких закріплена кримінальна відповідальність юридичних осіб;

б) у яких проявилася тенденція гуманізації сучасного кримінального законодавства Франції.

Завдання 6. Використовуючи тексти документів № 1—5, матеріал посібника та додаткову літературу, скласти «міні сценарій» розгляду кримінальної справи у кримінальному суді Франції, США, Великобританії (на вибір).

Перевірте себе

Завдання 7. Продовжте думку:

1. Початок просвітницько-гуманістичній теорії кримінального права було покладено……………………………………………………..…………………...

2. Основні положення просвітницько-гуманістичної теорії зводяться до такого:……………………………………………………………………………….

3. Представниками класичної школи кримінального права були…………….

4. Теоретичним фундаментом для класичної школи кримінального права послужили філософсько-правові конструкції відомих філософів-мислителів — ...…………………………………………………………………….

5. Основними принципами класичної школи кримінального права є:.……...

6. Засновником антропологічного напрямку в розвитку кримінального права вважається…………………………………………………………………

7. Основними положеннями антрополого-соціологічної школи кримінального права є:…………………………………………………………..

8. Особливістю розвитку кримінального права Англії в післяреволюційний період було те, що воно………………………………………………………....

9. Основним джерелом кримінального права післяреволюційної Англії продовжувало залишатися……………………………………………………...

10. Другим основним джерелом кримінального права Англії поряд з загальним правом є..., роль якого починає помітно зростати з……..…...

11. Крім статутів, до джерел сучасного англійського кримінального права відноситься... законодавство, перевага якого полягає в тому, що..……..

12. Перші спроби кодифікувати англійське кримінальне право були зроблені.……………………………………………………………………………

13. Розвиток кримінального права США показує, що……...., сутність котрого полягає в тому, що.…………………………….…………………………………

14. Основними джерелами федерального кримінального права США є..., які характеризуються……………………………………………………………..

15. Федеральне кримінальне законодавство США вперше було кодифіковане…..

16. Основними джерелами кримінального законодавства американських штатів є:.……………………………………………………………………………

17. У ХІХ ст., у США багато штатів прийняли кримінальні кодекси, зокрема:.……………………………………………………………………………

18. До теперішнього часу реформа кримінального права проведена в більшості штатів США, за різними джерелами..., і характеризується…...

19. Новими принципами кримінального права, які знайшли закріплення в першому програмному документів Великої буржуазної революції у Франції..., є:………………………………………………………………………..

20. Проект нового КК Франції був представлений у Державну Раду в... році, схвалений у ……………., набув чинності ………....., і є відображенням ідей.……….. школи кримінального права

21. Порівняно з дореволюційним законодавством, КК Франції 1791 р. вимагав... і мав своєрідну особливість……………………………………….

22. Протягом ХІХ—ХХ ст. КК Франції зазнав відповідних змін, а саме:…….....

23. Поява нового сучасного КК Франції в …….. ознаменувала.………………

24. Структурно КК Франції 1992 р. представлений……………... і в цілому характеризується…………………………………………………………………

25. Розробка єдиного для Німеччини кримінального законодавства була розпочата…………………….. і ґрунтувалася на.……………………………

26. Джерела кримінального права Німеччини другої половини ХХ ст. репрезентовані …………………………………………………………………...

27. У прийнятій у 1949 р. Конституції ФРН закріплені важливі кримінально-правові положення:……………………………………………………………....

28. За Конституцією ФРН, кримінальне право, а також норми щодо виконання покарань належать до сфери …………..... законодавства, сутність якого полягає в...……………………………………………………....

29. З 1951 р. Бундестаг (ФРН) приступив до видання так званих..., які здебільшого стосуються...

30. Закони про реформу кримінального права у ФРН — це:…………………..

31. Велике значення в реформуванні КК ФРН мали закони..., у яких знайшли відображення сучасні тенденції в розвитку кримінального права, а саме:……………………………………………………………………..

32. Тривалий час в Англії зберігалася сформована ще в епоху середньовіччя тричленна структура злочинів:……………………………....

33. У другій половині ХХ ст., у Великобританії склалося кілька видів класифікації злочинів:…………………………………………………………...

34. Основними видами покарань в англо-американському праві є:………….

35. За англійським кримінальним правом, санкції складаються з…………….

36. Пробація — як форма..………...— з’явилася в Англії у.…………………....

37. У США, за чинним кримінальним законодавством, основними видами покарань є:…………………………………………………………………………

38. У сучасному кримінальному законодавстві США страта як вид покарання передбачена законами ………………….....штатів.

39. За французьким кримінальним законодавством, злочинне діяння визнається як таке, що……………………………………………………….....

40. Щодо класифікації злочинних діянь, історії кримінального законодавства Франції відомі різні підходи:.………………………………...

41. КК Франції 1992 р. уперше встановив …..... критерій диференціації злочинних діянь.

42. За КК Франції 1992 р., всі злочини поділяються на дві основні групи:………..... При цьому……………………….….………………………...

43. Спільним у кримінальному законодавстві Франції й Німеччини є те, що………………………………………………………………………………….

44. Сутністю та цілями покарання були: за КК Франції 1810 р……….…....; КК Франції 1992 р., — ………..; КК ФРН — ……………………………………....

45. Основними видами покарань за КК Франції були: 1810 р.....; 1992 р.....

46. Система покарань у КК ФРН формувалася протягом………………....., про що свідчить.…………………………………………………………………..

47. З прийняттям Конституції ФРН у 1949 р. почалася ……... кримінального законодавства, про що свідчать.…………………………………….…….....

48. Початок змін у кримінальному процесі, які відбулися в Англії революційного часу, знайшов свій подальший розвиток. Свідченням цьому є:.…………………………………………………………………………….

49. Зміст Статуту 1696 р., як джерела кримінально-процесуального права Англії зводився до …………………………………………………………….....

50. У ХІХ—ХХ ст. в Англії відбувалася подальша демократизація процедури розгляду кримінальних справ, що знайшло відображення у………….....

51. Джерелами кримінально-процесуального права в сучасній Англії є насамперед,…………………………………………………………………….....

52. Особлива роль у регулюванні питань кримінального процесу у США належить....., де знайшли конституційне закріплення такі принципи:....

53. Правові основи нового, буржуазного суду, кримінального процесу у Франції знайшли конституційне закріплення у вересні 1791 р. у……………...., а саме:…………………………………………………………...

54. КПК Франції 1808 р. відіграв важливу роль у...……………………………...

55. У середині ХХ ст. кримінально-процесуальне законодавство Франції зазнало реформування, початок якому було покладено …………....., для котрого характерно...……………………………………………………….

56. Кримінально-процесуальне право Німеччини початку ХІХ ст. мало.………...характер. Його основними постулатами були:…….....…....

57. Кримінально-процесуальне законодавство Німеччини кінця ХІХ — початку ХХ ст. було представлено..……………...., які зазнали впливу КПК Франції 1808 р., а саме:…………….………………………………..…....

58. Закон ФРН від 19 грудня 1964 р. «Про зміни кримінального судочинства та судоустрою», відомий під назвою..……..., закріплював.……………....

59. За формою англійський кримінальний процес є..…………………………..

60. Кримінальні справи в Англії розглядаються такими судами:.………….....

61. Право порушення кримінального переслідування та збирання доказів за сучасним англійським законодавством теоретично цілком належить..……….. Практично ж у більшості випадків кримінальне переслідування порушується і здійснюється...……

62. Як і в Англії, в США кримінальний процес за своєю формою склався як.…………………………………………………………………………………...

63. У більшості випадків кримінальне переслідування, за сучасним законодавством США, порушується і здійснюється.……………………....

64. Однією з особливостей сучасного американського змагального процесу є те, що протягом усього судового розгляду діє…………………………....

65. Велику роль у кримінальному процесі США відіграє правило про допустимість і неприпустимість доказів, яке було встановлене у…….....

66. Кримінальний процес сучасної Франції являє собою форму………….....

67. За кримінально-процесуальним законодавством Німеччини, формально кримінальний процес побудований на………………………………………..

68. Кримінально-процесуальне право Німеччини початку ХІХ ст. мало ………..... характер. Основними постулатами цього права були………...

69. Для сучасного кримінально — процесуального права Німеччини характерно………………………………………………………………………....

70. Загальною тенденцією у розвитку кримінально-процесуального права розвинутих зарубіжних країн є………………………………………………....

Завдання 8. Схарактеризуйте:

1. Просвітницько-гуманістичну теорію кримінального права.

2. Класичну школу кримінального права.

3. Антрополого-соціологічну школу кримінального права.

4. Джерела кримінального права країн англо-американської правової сім’ї.

5. Джерела кримінального права країн континентальної правової сім’ї.

6. Основні інститути кримінального права країн англо-американської правової сім’ї.

7. Основні інститути кримінального права країн континентальної правової сім’ї.

8. Джерела кримінального процесу.

9. Основні риси кримінального процесу

Завдання 9. Використовуючи матеріал теми та додаткову літературу, підготуйте на вибір тематичне повідомлення обсягом 5—8 сторінок про професійну і наукову діяльність відомих західноєвропейських юристів ХІХ—ХХ століть.

Джерела

Документ № 1

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС

Франції (1810 р.) (витяги)

Статті

Попередні постанови..... 1—5

Ст. 1. Злочинне діяння, яке закони карають поліцейськими покараннями, є порушенням.

Злочинне діяння, яке закони карають виправними покараннями, є проступком. Злочинне діяння, яке закони карають мученицькими або ганебними покараннями, є злочином.

КНИГА ПЕРША. ПРО ПОКАРАННЯ КАРНІ Й ВИПРАВНІ ТА ПРО ЇХ НАСЛІДКИ

Ст. 6. Покараннями кримінальними є покарання мученицькі та ганебні або тільки ганебні.

Ст. 7. Покараннями мученицькими й ганебними є: 1) смерть; 2) каторжні роботи довічні; 3) депортація; 4) каторжні роботи термінові; 5) поміщення до будинку для божевільних.

У визначених законом випадках сумісно з покаранням мученицьким може призначатися таврування і загальна конфіскація.

Ст. 9. Покараннями виправними є: 1) ув’язнення на термін у виправному закладі; 2) тимчасове позбавлення деяких прав — політичних, громадянських або сімейних; 3) штраф.

Глава I. Про покарання карні..... 12—39

Ст. 12. Будь-кому з осуджених до страти відсікається голова.

Ст. 15. Чоловіки, приречені до каторжних робіт, використовуються на найтяжчих роботах, вони волочуть на ногах гарматні ядра або закуті по двоє ланцюгом, якщо цьому не перешкоджає робота, яку вони виконують.

Ст. 26. Вирок до смертної кари приводиться до виконання на одній з публічних площ місцевості, яка вказується в обвинувальному вироку.

Ст. 27. Якщо приречена до смертної кари жінка оголосить себе вагітною і це підтвердиться, то покарання призводиться до виконання лише після народження дитини.

Глава II. Про покарання виправні..... 40—43

Ст. 40. Приречений до покарання ув’язненням поміщається до виправного будинку й використовується на одній з робіт, встановлених у цьому будинку, за власним вибором. Термін цього покарання не може бути менше шести днів і більше п’яти років, за винятком випадків рецидиву.

Глава III. Про покарання й інші каральні заходи, які можуть бути призначені за злочини та провини..... 55

Глава IV. Про покарання за рецидив злочинів та провин..... 56—58

КНИГА ДРУГА. ПРО КАРАНИХ ОСІБ, ПРО ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ АБО ВІДПОВІДАЛЬНИХ ЗА ЗЛОЧИНИ АБО ПРОСТУПКИ

Глава єдина..... 59—74

Ст. 59. Співучасники злочину або проступку підлягають тому ж покаранню, що й виконавці цього злочину або проступку, за винятком випадків, коли закон постановляє інше.

Ст. 61. Ті, хто, знаючи про злочинну поведінку зловмисників, котрі займаються розбоєм або насильницькими посяганнями проти безпеки держави, громадського спокою, окремих осіб або власності, як правило, надають їм помешкання, притулок, або місце збору, караються як їх співучасники.

Ст. 66. Якщо підсудний не досяг шістнадцятирічного віку і встановлено, що він діяв без розуму, то він підлягає виправданню; але, зважаючи на обставини, його віддають батькам або відправляють до виправного будинку для виховання й утримання в ньому протягом числа років, визначених вироком, але не довше ніж досягнення неповнолітнім двадцяти років.

КНИГА ТРЕТЯ. ПРО ЗЛОЧИНИ, ПРОВИНИ ТА ЇХ ПОКАРАННЯ

РОЗДІЛ I. ЗЛОЧИНИ І ПРОВИНИ ПРОТИ ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ..... 75—294

Глава I. Злочини і провини проти безпеки держави..... 75—108

Ст. 91. Посягання або заколот, метою котрого є розв’язання громадянської війни шляхом озброєння або підбурювання громадян чи жителів озброюватися один проти одного, або здійснити погром, різанину й пограбування в одній чи декількох общинах, караються смертною карою, майно ж винних конфіскується.

Ст. 102. Караються як винні у злочинах і заколотах, згадані в цьому розділі, всі, хто у проголошуваних у публічних місцях і зборах промовах, у розклеєних афішах або в надрукованих творах прямо закликають громадян до скоєння цих злочинів.

Ст. 103. Всі особи, які дізналися про створені заколоти або злочини, передбачувані проти внутрішньої безпеки держави, й не повідомили уряд, або адміністративну владу або судову поліцію про ці факти протягом двадцяти чотирьох годин після того, як вони стали їм відомі, караються, хоча було б встановлена відсутність будь-якої співучасті з їх сторони, за одне недонесення.

Глава II. Злочини і провини проти конституційної хартії..... 109—131

Глава III. Злочини і провини проти громадського спокою..... 132—294

Ст. 177. Будь-яка публічна посадова особа адміністративного або судового відомства, будь-який агент або довірений публічної адміністрації, які приймають пропозиції або обіцянки, або отримують подарунки чи підношення за здійснені дії, які входять до кола їх службових обов’язків або посади, […] що не підлягає винагороді, карається виставленням біля ганебного стовпа в нашийнику і присуджується до штрафу в розмірі подвійної вартості прийнятих обіцянок або отриманих речей, але не нижче 200 франків.

Ст. 180. Особі, котра здійснила підкуп, ніколи не повертаються ні речі, які були вручені, ні їх вартість; вони конфіскуються на користь благодійних закладів місця, де було здійснено підкуп.

Ст. 219. Караються як бунтівні ті зборища бунтівників, які були організовані зі зброєю або без неї й супроводжувалися насильством чи погрозами проти адміністративної влади, чиновників, агентів поліції або проти публічної сили:

1) робітниками або поденниками в публічних майстернях або мануфактурах;

2) особами, яких прийнято до благодійних установ;

3) ув’язненими, звинуваченими, підсудними або засудженими.

РОЗДІЛ II. ЗЛОЧИНИ ТА ПРОВИНИ ПРОТИ ПРИВАТНИХ ОСІБ..... 295—463

Глава I. Про злочини і провини проти особистості..... 295—378

РОЗДІЛ IІ. ЗЛОЧИНИ ТА ПРОВИНИ ПРОТИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ..... 295—463

Глава I. Про злочини та провини проти особи..... 132—294

Ст. 295. Навмисне позбавлення життя вважається навмисним убивством.

Ст. 296. Будь-яке умисне вбивство, яке здійснено умисно або з засади, вважається переднавмисним вбивством.

Ст. 302. Будь-який винний в умисному вбивстві, батьковбивстві, дітовбивстві та отруєнні карається смертною карою. При цьому щодо батьковбивства застосовується постанова, яка міститься у статті 13.

Ст. 304. Навмисне вбивство тягне за собою смертну кару, якщо воно передувало іншому злочинові або проступку, супроводжувало їх або слідувало за ними. В будь-якому іншому випадку винний в умисному вбивстві карається довічними каторжними роботами.

Ст. 319. Той, хто через невправність, непорозуміння, неуважність, необережність або недотримання правил ненавмисно позбавить будь-кого життя або буде мимовільною причиною цього, карається тюремним ув’язненням на термін від трьох місяців до двох років і штрафом від 50 до 600 франків.

Ст. 320. Якщо наслідком невправності або необережності будуть тільки рани або забиті місця, то винний карається ув’язненням від шести днів до двох місяців і штрафом від 16 до 100 франків.

Ст. 321. Умисне вбивство, як і нанесення ран та ударів, вибачальні, якщо вони були викликані ударами або насиллям над особою.

Ст. 322. Однаково вибачальними, є злочини і проступки, згадані в попередній статті, якщо вони були здійснені при відбитті в день спроби перелізти або порушити огорожу, стіну, або при спробі пролізти в дім, або помешкання, або їх прибудови. Якщо діяння відбулося вночі, то воно підпадає під дію ст.329.

Ст. 326. Коли вибачальний факт буде доведений, якщо справа йде про злочин, який тягне смертну кару або довічні каторжні роботи, або депортацію, покарання знижується до тюремного ув’язнення на термін від шести місяців до двох років.

Ст. 328. Немає ні злочину, ні проступку, якщо позбавлення життя, нанесення ран або ударів було викликано необхідністю звернутися до законної оборони самого себе або іншого.

Ст. 329. До випадків необхідності звернутися до оборони належать два випадки:

1) якщо позбавлення життя було здійснено, а рани або удари були нанесені при відбитті вночі спроб проникнути в дім, помешкання або їх побудови;

2) якщо діяння відбулося при захисті себе від тих, хто чинить крадіжку з насиллям або пограбування.

Глава II. Злочини та провини проти власності..... 379—463

Ст. 381. Смертною карою караються особи, які винні у крадіжці, здійсненій при сукупності таких обставин:

1) якщо крадіжку було здійснено вночі;

2) якщо вона була здійснена двома або декількома особами;

3) якщо винні або один з них мали при собі відкрито або приховано зброю.

4) якщо злочин було скоєно ними шляхом зовнішнього зламу, влізання або використання фальшивих ключів у домі, квартирі, кімнаті, або приміщенні — заселених, або які служать для проживання, або прибудованих; або ж шляхом привласнення звання публічної посадової особи і службовця цивільного або воєнного відомств, перевдягнення в мундир або формений одяг посадової особи або службовця, або посилання на підроблений наказ цивільної або воєнної влади;

5) якщо злочин було скоєно ними з насиллям або погрозою використати зброю.

Ст. 382. Карається довічними каторжними роботами будь-яка особа, винна у здійсненні крадіжки за допомогою насилля і більше за того при наявності двох з перших чотирьох обставин, передбачених попередньою статтею. Якщо ж насилля, за допомогою якого була здійснена крадіжка, залишило сліди ран або ударів, то однієї тієї обставини достатньо, щоб були призначені довічні каторжні роботи. Ст. 385. Карається строковими каторжними роботами на термін будь-яка особа, винна у крадіжці, здійсненій з насиллям, яке не супроводжується ніякими іншими обставинами, або у крадіжці без насилля, але за сукупності трьох таких обставин: 1) якщо крадіжку було здійснено вночі; 2) якщо була здійснена двома або більшою кількістю осіб; 3) якщо винний або один з винних мав при собі відкрито або приховано зброю.

КНИГА ЧЕТВЕРТА. ПОЛІЦЕЙСЬКІ ПОРУШЕННЯ ТА ПОКАРАННЯ Глава I. Про покарання..... 464—470

Ст. 464. Поліцейськими покараннями є тюремне ув’язнення, грошовий штраф і конфіскація певних предметів, на які накладено арешт.

Ст. 465. Штрафи за порушення можуть бути призначені від одного до п’ятнадцяти франків виключно, і обертаються на користь тієї комуни, де було здійснено порушення.

Ст. 467. Для стягнення штрафу застосовується особисте затримання. За несплату штрафу засуджений може бути підданий ув’язненню більше, ніж на п’ятнадцять днів, якщо він доведе свою неплатоспроможність.

Глава II. Порушення і покарання..... 471—484

Документ № 2

ЗВІД ЗАКОНІВ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ (1948 р.)

(витяги)

РОЗДІЛ 18. ЗЛОЧИНИ І КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

ЧАСТИНА І. ЗЛОЧИНИ

Глава 1. Загальні положення .....§1

Глава 2. Літальний апарат і моторизований транспортний засіб.....§31

Глава 3. Тварини, птахи, риби й рослини .....§41

Глава 5. Підпал.....§81

Глава 7. Напад .....§111

Глава 9. Банкрутство .....§151

Глава 10. Біозброя

Глава 11. Хабарництво, підкуп і конфлікти інтересів .....§201

Глава 12. Громадське безладдя .....§231

Глава 13. Цивільні права .....§241

Глава 15. Вимоги й послуги з питань, що торкаються інтересів уряду.....§281

Глава 17. Монети й девізи .....§331

Глава 17А. Управління громадським транспортом під упливом алкоголю й наркотиків

Глава 18. Убивство, викрадення й напад на члена Конгресу або Уряду, Верховного суду .....§351

Глава 19. Змова .....§371

Глава 21. Неповага до органу влади.....§401

Глава 23. Договори .....§431

Глава 25. Підробка та підлог .....§471

Глава 27. Митні правила.....§541

Глава 29. Вибори й політична діяльність .....§591

Глава 31. Розтрата і крадіжка .....§641

Глава 33. Емблеми, знаки відмінностей і найменування .....§701

Глава 35. Втеча й незаконне звільнення .....§751

Глава 37. Шпигунство й цензура .....§791

Глава 39. Вибухові та займисті речовини .....§831

Глава 40. Ввезення, виготовлення, поширення та збереження вибухових речовин .....§841

Глава 41. Вимагання й погрози .....§871

Глава 42. Кредитні угоди, що укладаються за умовою вимоги повернення кредиту.....§891

Глава 43. Видання себе за іншу особу.....§911

Глава 44. Вогнепальна зброя.....§921

Глава 45. Міжнародні відносини.....§951

Глава 46. Конфіскація .....§975

Глава 47. Обман і помилкові дії.....§1001

Глава 49. Особи, котрі ховаються від правосуддя .....§1071

Глава 50. Азартні ігри.....§1081

Глава 50А. Геноцид

Глава 51. Убивство .....§1111

Глава 53. Викрадення людини .....§1151

Глава 5. Індіанці.....§1201

Глава 57. Трудові відносини .....§1231

Глава 59. Перевезення спиртних напоїв .....§1261

Глава 61. Лотереї .....§1301

Глава 63. Шахрайство з використанням пошти .....§1341

Глава 65. Злочинне заподіяння шкоди майну.....§1361

Глава 67. Армія і військово-морський флот.....§1381

Глава 69. Національність і громадянство .....§1421

Глава 71. Непристойність .....§1461

Глава 73. Перешкоджання відправленню правосуддя.....§1501

Глава 75. Паспорти й візи .....§1541

Глава 77. Пеонаж і рабство.....§1581

Глава 79. Псевдосвідчення .....§1621

Глава 81. Піратство й каперство .....§1651

Глава 83. Поштова служба .....§1691

Глава 84. Убивство, викрадення й напад на Президента або співробітника його апарату.....§1751

Глава 85. Товари, виготовлені ув’язненими .....§1761

Глава 87. В’язниці .....§1791

Глава 89. Професії та заняття .....§1821

Глава 91. Державні землі.....§1851

Глава 93. Публічні посадові особи та службовці .....§1901

Глава 95. Рекет.....§1951

Глава 96. Організації, що займаються рекетом .....§1961

Глава 97. Залізниці

Глава 99. Зґвалтування (скасовано).....§2031

Глава 101. Записи і звіти .....§2071

Глава 102. Учинення безладь .....§2101

Глава 103. Пограбування.....§2111

Глава 105. Саботаж .....§2151

Глава 107. Моряки та безквиткові пасажири.....§2191

Глава 109. Обшуки та накладення арешту .....§2233

Глава 109А. Сексуальна образа

Глава 110. Використання дітей для одержання зображень порнографічного характеру.....§2251

Глава 110А. Насильство в родині .....§2261

Глава 111. Судноплавство .....§2271

Глава 113. Викрадене майно .....§2311

Глава 113А. Обман у сфері телемаркетингу .....§2325

Глава 113В. Тероризм.....§2331

Глава 113С. Зґвалтування.....§2340

Глава 114. Торгівля контрабандними цигарками .....§2341

Глава 115. Зрада, заклик до заколоту і підривні дії .....§2381

Глава 117. Торгівля білими рабами .....§2421

Глава 119. Перехоплення телеграфних і підслуховування усних повідомлень .....§2510

Глава 121. Проникнення в телеграфну й електронну системи зв’язку та документи укладання угод.....§2701

Глава 123. Заборона на видачу й використання певної інформації особистого характеру автомобільного управління .....§2710

ЧАСТИНА II. КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

ГЛАВА 227. ВИРОКИ

Підрозділ А

Загальні положення

§ 3551. Санкціоновані покарання

(а) Загальне. За винятком, який прямо передбачає інше, підсудний, визнаний винним у зазіханні, що описано в будь-якому федеральному статуті, включаючи параграфи 13 і 1153, окрім як в акті Конгресу, застосовуваному виключно в окрузі Колумбія або в Єдиному кодексі військової юстиції, карається — відповідно до положень цього розділу для того, щоб були досягнуті цілі, зазначені у пропозиціях (А) — (У) параграфу 3553(а) (2), такою мірою, якою вони можуть бути прийняті до уваги з урахуванням всіх обставин справи.

(b) Фізична особа. Особа, визнана винною у здійсненні зазіхання, карається відповідно до положень параграфу 3553:

(1) терміном пробації, передбаченим у підрозділом B;

(2) сплатою штрафу, передбаченого підрозділом C; або

(3) терміном тюремного ув’язнення, передбаченого підрозділом D.

Покарання у вигляді штрафу може бути призначене на додаток до будь-якого іншого покарання...

(с) Організації. Організація, визнана винною в зазіханні, карається відповідно до положень параграфу 3553:

(1) терміном пробації, передбаченим підрозділом B;

(2) сплатою штрафу, передбаченого підрозділом С. Покарання у вигляді штрафу може бути призначене на додаток до покарання у вигляді пробації…

Підрозділ D

Тюремне ув’язнення

§3581. Вирок до тюремного ув’язнення

(а) Загальне. Підсудний, визнаний винним у зазіханні, може бути присуджений до терміну тюремного ув’язнення.

(b) Санкціоновані терміни. Тюремне ув’язнення може призначатися:

(1) за фелонію класу А — на термін життя підсудного або на будь-який термін;

(2) за фелонію класу В — на термін, не більший 25 років;

(3) за фелонію класу C — на термін, не більший 12 років;

(4) за фелонію класу D — на термін, не більший шести років;

(5) за фелонію класу Е — на термін, не більший трьох років;

(6) за місдімінор класу А — на термін, не більший одного року;

(7) за місдімінор класу В — на термін, не більший шести місяців;

(8) за місдімінор класу C — на термін, не більший 30 днів;

(9) за порушення— на термін не більш п’яти днів.

ГЛАВА 228. СМЕРТНИЙ ВИРОК

§3591. Вирок до страти

(а) Підсудний, визнаний винним у:

(1) зазіханні, описаному у §794 (шпигунство) або у § 2301 (зрада),

(2) будь-якому іншому зазіханні, за яке передбачена страта, якщо підсудний, як було встановлено за межами розумних сумнівів у слуханні відповідно до §3593:

(А)навмисно убив потерпілого;

(В)навмисно наніс тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть потерпілого; (С) навмисно брав участь у дії, розуміючи, що будь-яка особа могла бути позбавлена життя думаючи, що смертоносна сила могла бути використана стосовно будь-якої особи, що не є учасником зазіхання, і потерпілий загинув у результаті цієї дії; або

(D) навмисно і специфічним чином брав участь в акті насильства, усвідомлюючи, що цей акт створював велику погрозу для життя будь якої особи, що не є учасником цього зазіхання, таку, що участь в акті складала необережну зневагу до людського життя, і потерпілий загинув безпосередньо в результаті цього акту, — карається стратою, якщо після розгляду факторів, зазначених у § 3592, у ході слухання, проведеного відповідно до § 3593, встановлено, що винесення смертного вироку є виправданим; не можуть бути присуджені до страти особи, котрі не досягли під час здійснення зазіхання 18-річного віку.

§3592. Пом’якшувальні й обтяжувальні фактори, що мають бути розглянуті при рішенні питання про виправданість смертного вироку

(а) Обтяжуючі обставини. При рішенні питання про винесення смертного вироку повинні бути прийняті до уваги будь-які пом’якшувальні обставини, включаючи такі:

(1) Зменшена здатність. Здатність обвинувачуваного оцінювати неправильність своєї поведінки, погоджувати поведінку з вимогами закону значно зменшена...

(2) Примус. Обвинувачуваний діяв під незвичайним і значним примусом,...

(3) Незначна участь. Обвинувачуваний карається як один з основних учасників зазіхання, що було зроблено іншим, але його участь була відносно невеликою...

(4) Однаковою мірою винні. Інший обвинувачуваний або обвинувачувані, однаково винні у злочині, не повинні каратися стратою.

(5) Відсутність попередньої злочинної діяльності. Обвинувачуваний раніше не скоював серйозних кримінальних правопорушень...

(6) Розлад. Обвинувачуваний вчинив зазіхання під упливом серйозного психічного чи емоційного розладу...

(7) Згода потерпілого. Потерпілий погодився зі злочинною поведінкою, результатом чого стала його смерть.

(8) Інші фактори. Інші фактори з біографії і характеру обвинувачуваного або будь-які обставини вчинення зазіхання, що можуть бути використані проти винесення смертного вироку.

Документ № 3

ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ЮСТИЦІЮ АНГЛІЇ (1991 р.)

(витяги)

ЧАСТИНА 1. ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ТЮРЕМНОГО УВ’ЯЗНЕННЯ

Терміни тюремного ув’язнення

2. — (1) Ця стаття застосовується в разі, коли суд призначає покарання у вигляді тюремного ув’язнення інше, ніж те, що точно визначено у законі.

(2) Покарання у вигляді тюремного ув’язнення повинне бути:

(а) на такий термін (котрий не перевищує встановленого максимуму), що, на думку суду, відповідний серйозності злочину або комбінації злочинів та інших злочинів, пов’язаних з ним;

(б) у тому разі, коли злочин має насильницький або сексуальний характер, на такий тривалий термін (що не перевищує цей максимум), що, на думку суду, необхідний для захисту суспільства від серйозної шкоди, заподіяної злочинцем.

(3) У тому випадку, коли суд призначає покарання у вигляді тюремного ув’язнення на термін більш тривалий, ніж цього вимагає домірність серйозності злочину, або комбінація злочинів та інші злочини, пов’язані з ним, суд повинний:

(а) заявити у відкритому судовому засіданні, що його думка ґрунтується на пункті

(2) (б) вище, а також причини, що спонукали його до цього;

(б) пояснити злочинцеві у відкритому судовому засіданні й простою мовою, чому покарання призначено на такий термін.

Документ № 4

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС ФРАНЦІЇ (1992 р.)

(витяги)

КНИГА ПЕРША. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДІЛ I. КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН

Глава 1. Загальні принципи

Ст. 111-1. — Злочинні діяння класифікуються в її відповідності до їх ваги на злочини, провини й порушення.

Ст. 111-2. — Закон визначає злочини та провину і встановлює покарання, які застосовуються до їх виконавців.

Регламент визначає порушення і встановлює, в межах і відповідно до розходжень, установлених законом, покарання, які застосовуються до порушників.

Ст. 111-3. — Ніхто не може бути підданий покаранню: за злочин або провину, елементи яких не визначені законом, або за порушення, елементи якого не визначені регламентом....

Ст. 111-4. — Кримінальний закон підлягає суворому тлумаченню.

Ст. 111-5. — Суди кримінальної юрисдикції мають право тлумачити адміністративні, регламентаційні або індивідуальні акти й оцінювати їх дійсність, якщо від цього залежить вирішення по кримінальній справі, представленій на їх розгляд.

РОЗДІЛ II. ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Глава 1. Загальні положення

Ст. 121-1. — Ніхто не підлягає кримінальній відповідальності інакше, як за своє власне діяння.

Ст. 121-2. — Юридичні особи, за винятком Держави, підлягають кримінальній відповідальності з урахуванням положень ст. З 121-4 по 121-7 і у випадках, передбачених законом або регламентом, за злочинні діяння, зроблені на їх користь або органами — представниками юридичної особи.

Однак органи місцевого самоврядування та їх об’єднання підлягають кримінальній відповідальності тільки за злочинні діяння, зроблені при виконанні делегованих повноважень по громадській службі.

Кримінальна відповідальність юридичних осіб не виключає таку для фізичних осіб — виконавців або співучасників тих же самих діянь.

Ст. 121-3. — Злочин чи провина не мають місця в разі відсутності наміру на їх здійснення.

Однак, якщо закон це передбачає, в разі необережності або недбалості ненавмисного поставлення в небезпеку іншої людини має місце провина.

Порушення не має місця у випадку дії нездоланної сили.

Ст. 121-4. — Виконавцем злочинного діяння є особа, котра:

п. 1. здійснює діяння, передбачене кримінальним законом або регламентом;

п. 2. намагається скоїти злочин або у випадках, передбачених законом, провину.

Ст. 121-6. — Співучасник злочинного діяння у визначенні ст. 121-7 карається як його виконавець.

РОЗДІЛ III. ПРО ПОКАРАННЯ

Глава 1. Про види покарань

Відділ 1. Про покарання, які застосовуються до фізичних осіб.

Підвідділ 1. Про кримінальні покарання

Ст. 131-1. — Кримінальні покарання, яким піддаються фізичні особи: п. 1. кримінальне ув’язнення або кримінальне заточення довічно;

п. 2. кримінальне ув’язнення або кримінальне заточення на термін, більший 30 років; п. 3. кримінальне ув’язнення або кримінальне заточення на термін, більший 20 років; п. 4. кримінальне ув’язнення або кримінальне заточення на термін, більший 15 років.

Тривалість кримінального ув’язнення або кримінальне заточення на термін не може бути меншим 10 років.

Ст. 113-8. — У випадках, передбачених ст. 113-6 і 113-7, кримінальне переслідування провин може бути почато тільки за вимогою прокуратури. Вимозі прокуратури повинна передувати скарга потерпілого або осіб, котрі мають на це право, або офіційне обвинувачення влади країни, де діяння було зроблено.

Відділ 2. Про покарання, застосовувані до юридичних осіб

Підвідділ 1. Про покарання кримінальні та виправні

Ст. 131-37. — Кримінальні або виправні покарання, яким піддаються юридичні особи: п. 1. штраф;

п. 2. У випадках, передбачених законом, покарання, перераховані у ст. 131-39.

Ст. 131-38. — Максимальний розмір штрафу, застосовуваного до юридичних осіб, дорівнює п’ятикратному розмірові штрафу, передбаченого для фізичних осіб законом, що карає злочинне діяння.

Ст. 133-8. — Помилування не перешкоджає праву потерпілого одержати відшкодування збитку, заподіяного злочинним діянням.

Відділ 3. Про амністію

Ст. 133-9. — Амністія тягне за собою скасування судимості, всіх покарань без будь-якої можливості перегляду справи…

Ст. 133-11. — Забороняється будь-якій особі, обізнаній у зв’язку з виконанням своїх обов’язків про вироки, дисциплінарні або професійні стягнення, або про заборону, позбавлення прав або будь-якої неправоздатності, скасованих амністією, згадувати про їх у будь-якій формі або робити на них посилання в будь-яких документах. Однак ця заборона не поширюється на оригінали судових рішень, вироків і постанов. Крім цього, амністія не перешкоджає опублікуванню, запропонованому в порядку відшкодування.

Відділ 4. Про реабілітацію

КНИГА ДРУГА. ПРО ЗЛОЧИНИ ТА ПРОВИНИ ПРОТИ ЛЮДИНИ

КНИГА ТРЕТЯ. ПРО ЗЛОЧИНИ ТА ПРОВИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

КНИГА ЧЕТВЕРТА. ПРО ЗЛОЧИНИ ТА ПРОВИНИ ПРОТИ НАЦІЇ, ДЕРЖАВИ І ГРОМАДСЬКОГО СПОКОЮ

КНИГА П’ЯТА. ІНШІ ЗЛОЧИНИ ТА ПРОВИНИ РЕГЛАМЕНТАЦІЙНА ЧАСТИНА

(декрети в Державній Раді)

КНИГА ПЕРША. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

КНИГА ДРУГА. ПРО ЗЛОЧИНИ ТА ПРОВИНИ ПРОТИ ЛЮДИНИ

КНИГА ТРЕТЯ. ПРО ЗЛОЧИНИ ТА ПРОВИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

КНИГА ЧЕТВЕРТА. ПРО ЗЛОЧИНИ ТА ПРОВИНИ ПРОТИ НАЦІЇ, ДЕРЖАВИ І ГРОМАДСЬКОГО СПОКОЮ

КНИГА П’ЯТА. ІНШІ ЗЛОЧИНУ ТА ПРОВИНИ

КНИГА ШОСТА. ПОРУШЕННЯ

Розділ I. Загальні положення

Розділ II. Порушення проти людини

Розділ III. Порушення проти власності

Розділ IV. Порушення проти нації, держави та громадського спокою

Розділ V. Інші порушення

Документ № 5

ЗАКОН ПРО ПОЛІЦІЮ Англії (1997 р.)

(витяги)

93. — (4) Відповідно до цілей цього Закону, поведінка, що складає один або більше злочинів, вважається серйозною, якщо і тільки якщо:

а) вона включає використання насильства, спрямованого на одержання значної фінансової вигоди, або здійснюється великою кількістю осіб, об’єднаних загальною метою;

б) є злочином або одним зі злочинів, за скоєння якого особа, котра досягла віку 21 рік і не мала раніше судимостей, як можна розумно очікувати, буде присуджена до тюремного ув’язнення на термін 3 роки і більше.

Примітка:

Документ № 1 використаний з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 218—253.

Документи № 2—5 використані з: Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И. Д. Козочкина.— М.: Зерцало, 1999. — С. 63—96, 42—46, 193—236, 51.

Готуйтеся до проміжного контролю

Тести для самоконтролю

1. Історичними витоками буржуазного права були:

1) рецепійоване римське право, міське право, міжнародне торгівельне право;

2) королівське законодавство, міське право, звичаєве право;

3) римське право, звичаєве право, королівське законодавство.

2. Характерними рисами нового, буржуазного, права були такі:

1) виникнення права у вигляді інтегрованих національних правових систем, спосіб існування в системі законодавства й системі права, організаційне оформлення галузей права, нові принципи права, визнання законодавства як основного правоутворюючого фактора.

2) партикуляризм, спосіб існування в системі законодавства й системі права, організаційне оформлення галузей права, нові принципи права;

3) збереження дореволюційних правових систем, організаційне оформлення галузей права, визнання законодавства як основного правоутворюючого фактора.

3. Становлення світових правових сімей відбувалося такими основними шляхами, як:

1) широка рецепція цілих національних правових систем, трансплантація принципів права одних країн у право інших країн та насильницьке впровадження іноземного права;

2) насильницьке впровадження іноземного права, трансплантація принципів права одних країн у право інших, збереження норм місцевого права;

3) виключне розповсюдження права країн-метрополій.

4. Визнання верховенства права, а не закону, характерна риса права:

1) континентальної світової правової сім’ї;

2) мусульманської світової правової сім’ї;

3) англосаксонської світової правової сім’ї.

5. На відміну від англо-американської, континентальна (романо-германська) правова сім’я формувалася під безпосереднім впливом правової системи:

1) Франції;

2) Іспанії;

3) Німеччини.

6. Кодифікованість законодавства, своєрідний розподіл права на публічне та приватне — основні риси права:

1) континентальної світової правової сім’ї;

2) мусульманської світової правової сім’ї;

3) англосаксонської світової правової сім’ї.

7. Основною тенденцією розвитку права на сучасному етапі є його:

1) індивідуалізація;

2) соціалізація;

3) монополізація.

8. Зміни в джерелах буржуазного права в ХХ ст. характеризувались:

1) збільшенням питомої ваги актів виконавчої влади;

2) посиленням законотворчої діяльності органів законодавчої влади;

3) подальшим обмеженням нормотворчої діяльності західноєвропейських парламентів.

9. Поява делегованого законодавства як джерела буржуазного права —

1) результат посилення ролі урядової влади в розвинутих зарубіжних країнах;

2) результат посилення значення судової практики;

3) результат посилення правотворчої діяльності парламентів.

10. Структурні зміни в буржуазному праві в ХХ ст. характеризувались новими тенденціями:

1) поява кодифікованого законодавства;

2) диференціація системи законодавства й подрібнення основних галузей права, що обумовило появу нових галузей права;

3) поява комплексних галузей права.

11. Зростання впливу норм міжнародного права на внутрішнє право окремих держав є характерною рисою еволюції:

1) римського права;

2) буржуазного права на І-ому етапі історії становлення громадянського суспільства;

3) буржуазного права після Другої світової війни.

12. Посилення впливу норм міжнародного права на внутрішнє право окремих держав є наслідком:

1) «тиску» розвинутих зарубіжних країн;

2) об’єктивних потреб розвитку світового господарства і інтересів транснаціональних компаній;

3) прагнень окремих країн до європейського співтовариства.

13. Історичні межі нового часу всесвітньої історії зумовлені подіями:

1) двох світових війн;

2) перших буржуазних революцій та Першої світової війни;

3) перших буржуазних революцій та сучасності.

14. Система взаємодії держави і суспільства, для якої характерним є визнання провідної ролі парламенту у здійсненні державою своїх функцій, називається:

1) конституціоналізмом;

2) парламентаризмом;

3) тоталітаризмом.

15. Політико-правовий стан, при якому управління державними справами здійснюється у визначених конституціями межах, називають:

1) конституціоналізмом;

2) парламентаризмом;

3) тоталітаризмом.

16. Поява парламентаризму і конституціоналізму пов’язано з історією буржуазної:

1) Франції;

2) Німеччини;

3) Англії.

17. Затвердження конституціоналізму як одного з основних принципів конституційного права пов’язане з досвідом:

1) Англії, Франції;

2) Франції, США;

3) Франції, Німеччини.

18. Важливу роль у формуванні конституційно-правових основ та затвердження конституціоналізму відіграли такі документа революційної епохи як:

1) Велика хартія вільностей, Петиція про право;

2) Знаряддя управління, Конституція Франції 1791 р.;

3) американська Декларація незалежності, Декларація прав людини і громадянина.

19. Вперше таємне голосування в західноєвропейських країнах було запроваджено у:

1) Конституції США, 1787 р.;

2) Конституції Франції 1795 р.;

3) Конституції Франції 1848 р.

20. Загальною тенденцією в розвитку конституційного права на І—ІІ етапах його історії була:

1) демократизація;

2) політизація;

3) соціалізація.

21. Тенденція соціалізації конституційного права є характерною для його розвитку на:

1) І етапі;

2) ІІ етапі;

3) ІІІ етапі.

22. Першою конституцією, в якій знайшла свій прояв тенденція соціалізації конституційного права є:

1) якобінська конституція 1793 р. у Франції;

2) політична конституція Мексиканських Сполучених Штатів 1917 р.;

3) Веймарська Конституція в Німеччині 1919 р.

23. Основними тенденціями в розвитку конституційного права на ІІІ-ому його етапі було:

1) політизація і демократизація;

2) соціалізація, демократизація;

3) соціалізація, інституціоналізація політичних партій, громадських об’єднань, інтернаціоналізація.

24. Конституції, які являють собою єдиний нормативно-правовий акт, норми котрого мають вищу юридичну силу порівняно з іншими, називають:

1) змішаними;

2) кодифікованими;

3) не кодифікованими.

25. Конституції, що складаються з певної кількості рівноцінних конституційних законів, називають:

1) змішаними;

2) кодифікованими;

3) некодифікованими;

26. Американська Декларація незалежності була прийнята у:

1) 04.02.1775 р.;

2) 04.07.1776 р.;

3) 05.09.1787 р.

27. Французька Декларація прав людини і громадянина була прийнята у:

1) 1789 р.;

2) 1791 р.;

3) 1793 р.

28. Октроювання — «дарування» конституції:

1) монархом;

2) народом;

3) президентом.

29. Виборний колегіальний орган держави, який має свої головні повноваження у сфері законотворчості, називається:

1) Кабінет Міністрів

2) Парламент;

3) Конституційний Суд.

30. Першим в історії парламентом вважається:

1) англійський парламент;

2) іспанський парламент;

3) американський конгрес.

31. Вперше виборче право жінкам було надане:

1) у Франції — 1791 р.; 2) у США — 1920 р.;

3) Новій Зеландії — 1893 р.

32. Перший практичний досвід застосування пропорційної системи у виборчому праві мав місце у:

1) Франції 1799 р.; 2) США, 1787 р.;

3) Бельгії, 1889 р.

33. Вперше інститут президента був запроваджений у:

1) США;

2) Франції;

3) Німеччині.

34. Історично першою в Західній Європі системою престолонаслідування вважається:

1) кастильська;

2) салічна;

3) австрійська.

35. Народження конституційної юстиції пов’язують з:

1) розглядом у Верховному суді США «справи Мербері» 1803 р.;

2) створенням у 1920 р. в Австрії вперше в світі конституційного суду;

3) конституційним закріпленням створення конституційного суду у ФРН (1949 р.).

36. Система конституційної юстиції, в котрій немає спеціалізованих Конституційних Судів, а тлумачити конституцію мають право всі суди на чолі з Верховним судом, називають:

1) «американською»;

2) «австро-німецькою»;

3) «французькою».

37. Своїми історичними коренями інститут громадянства пов’язаний з:

1) античною державою;

2) феодальною державою;

3) буржуазною державою.

38. Сучасне поняття громадянства історично пов’язане з:

1) ранньою буржуазною революцією в Нідерландах;

2) англійською буржуазною революцією;

3) французькою буржуазною революцією кінця ХVІІІ ст.;

39. Перші общинні реєстри імені та сімейної приналежності в країнах Європи з’явилися в:

1) ХV ст.;

2) V ст.;

3) ХVІІІ ст.

40. Перший закон про застосування протягом всього життя імені, отриманого при народженні з’явився:

1) у Франції 1790 р.;

2) у США 1789 р.

3) у Франції 1803 р.

41. Перші ідентифікаційні документи, володіння якими встановлювало особистість громадянина з’явилися у:

1) ХV ст.;

2) ХVІІІ ст.;

3) наприкінці ХІХ ст.

42. Першість в юридичному закріпленні особистих прав і свобод належить:

1) Франції;

2) США;

3) Англії.

43. Головним досягненням епохи боротьби за практичне втілення прав і свобод людини вважається:

1) Велика хартія вільностей 1215 р.;

2) американська Декларація незалежності 1776 р.;

3) французька Декларація прав людини і громадянина, 1789 р.

44. Першою країною, де на законодавчому рівні було закріплено свободу слова (друку без цензури) стала:

1) Франція;

2) США;

3) Англія.

45. Вперше загальна ідея свободи друку знайшла законодавче закріплення в:

1) Конституції Франції 1791 р.;

2) шведському законі 1766 р. і датському указі про межі свободи преси 1799 р.;

3) Біллі про права (перших десяти поправках) до Конституції США 1787 р.

46. В епоху становлення та розвитку громадянського суспільства з’являється новий інститут глави держави, а саме:

1) інститут канцлера;

2) інститут президента;

3) інститут імператора.

47. Європейські конституції 50—80-х рр. ХХ ст. визначають як:

1) новітні;

2) конституції перехідного періоду;

3) «компромісні» конституції.

48. Першою некодифікованою конституцією вважають:

1) конституцію Швеції;

2) конституцію Фінляндії;

3) конституцію Австрії.

49. У процесі історичного розвитку сформувалися такі основні системи конституційної юстиції:

1) американська, австро-німецька, французька;

2) кастильська, австрійська, салічна;

3) мажоритарна, пропорційна.

50. Конституції «першої хвилі» (ХVІІІ ст. — 1919 рр.) основну увагу приділяли:

1) питанням організації влади в державі;

2) захисту прав та свобод людини та громадянина;

3) гарантіям соціального захисту людини.

51. Конституції «другої хвилі» (1919—1939 рр.) порівняно з конституціями «першої хвилі» відрізнялися:

1) більш високою юридичною технікою;

2) більшим демократизмом;

3) більшим захистом передусім політичних прав і свобод.

52. «Четверта хвиля» прийняття конституцій була викликана:

1) закінченням другої світової війни та її політичними наслідками;

2) падінням системи колоніалізму;

3) падінням останніх фашистських режимів у Європі.

53. «П’ята хвиля» прийняття конституцій була викликана:

1) закінченням другої світової війни та її політичними наслідками;

2) падінням системи колоніалізму;

3) падінням останніх фашистських режимів у Європі.

54. «Шоста хвиля» прийняття конституцій була викликана:

1) крахом соціалістичного табору й розпадом СРСР;

2) падінням системи колоніалізму;

3) падінням останніх фашистських режимів у Європі.

55. В англійському буржуазному праві цивільне право розглядається як:

1) систематизований виклад норм, що регулюють майнові відносини;

2) сукупність традиційних правових інститутів, які регулюють відносини, пов’язані з правом власності, договорів, деліктів;

3) самостійну галузь права, норми якої регулюють майнові і пов’язані з ними не майнові відносини.

56. В епоху нового часу в Англії основним джерелом англійського цивільного права виступили:

1) звичай і закон;

2) закон і прецедент;

3) звичай і прецедент.

57. Некодифіковане в цілому англійське буржуазне право, починаючи з другої половини ХІХ—ХХ ст.:

1) зазнає спроб його кодифікації;

2) зазнає спроб його систематизації;

3) залишається без змін.

58. Свідченням робіт щодо систематизації англійського цивільного законодавства в др. половині ХІХ ст. було:

1) поява кодексів цивільного права;

2) поява консолідованих статутів з елементами кодифікації;

3) поява актів делегованого законодавства.

59. Згідно з Конституцією США, регулювання цивільно-правових відносин є компетенцією:

1) штатів;

2) федерального законодавства;

3) конкуруючого законодавства.

60. Конституційні засоби захисту власницьких прав у США знайшли своє закріплення у:

1) V, ХІV поправках;

2) ХVІІ поправці;

3) ХХ поправці.

61. Початок руху за уніфікацію цивільного права в США в ХІХ ст. пов’язують з:

1) появою цивільних кодексів в штатах Луїзіана, Каліфорнія;

2) створенням спеціального комітету з розробки проектів уніфікованих законів, Національної конференції уповноважених з уніфікації права штатів;

3) появою Одноманітного (уніфікованого) закону про шлюб і сім’ю.

62. Перший цивільно-процесуальний кодекс у США з’явився:

1) у штаті Луїзіана;

2) у штаті Каліфорнія;

3) у штаті Нью-Йорк.

63. Цивільний Кодекс французів був прийнятий:

1) 1801 р.;

2) 1804 р.;

3) 1806 р.

64. Цивільний кодекс французів (1804 р.) був побудований:

1) за пандектною системою;

2) за інституційною системою;

3) безсистемно.

65. Австрійське цивільне уложення з’явилося в:

1) 1807 р.;

2) 1808 р.;

3) 1811 р.

66. Саксонське цивільне уложення з’явилося в:

1) 1811 р.;

2) 1863 р.;

3) 1895 р.

67. Німецьке цивільне уложення набуло чинності:

1) 1883 р.;

2) 1896 р.;

3) 1900 р.

68. Другим важливим кроком в становленні і розвитку цивільного права країн континентальної світової правової сім’ї після прийняття Цивільного кодексу французів стало:

1) поява Австрійського цивільного уложення 1811 р.;

2) поява Саксонського цивільного уложення 1863 р.;

3) прийняття Німецького цивільного уложення 1900 р.

69. Згідно Конституції Німеччини 1871 р. з поправкою (1873 р.) цивільне право було віднесено:

1) до компетенції імперії;

2) до компетенції земель;

3) визнано сферою конкуруючого законодавства.

70. Цивільний процесуальний кодекс Німеччини з’явився:

1) 1871 р.;

2) 1873 р.;

3) 1877 р.

71. Характерною рисою цивільного права країн західної цивілізації епохи становлення та розвитку громадянського суспільства є поява як суб’єкта цивільно-правових відносин:

1) фізичної особи;

2) юридичної особи;

3) жінки.

72. Досвід корпорацій як форми організації капіталу США запозичили в:

1) Німеччині;

2) Англії;

3) Франції.

73. Особлива увага в сучасному законодавстві країн англо-американської світової правової сім’ї про корпорації приділяється:

1) акціонерному товариству;

2) юридичним особам публічного права;

3) товариствам з обмеженою відповідальністю.

74. Оригінальним інститутом сучасного англійського права продовжує залишатися середньовічний за походженням:

1) сервітут;

2) бенефіцій;

3) траст (довірча власність).

75. Суттєві зміни у праві власності США після громадянської війни пов’язані з розвитком:

1) індивідуальної приватної власності;

2) корпоративної форми власності;

3) асоційованої корпоративної форми власності.

76. Свідченням відходу від класичних принципів договору: свободи, рівності, юридичної непорушності в зобов’язальному праві США стала поява:

1) договорів-приєднання.

2) лізингу;

3) ліцензійних угод.

77. Норми англійського буржуазного права в галузі цивільно-правових відносин складалися шляхом:

1) прийняття спеціальних законів;

2) судової адаптації окремих середньовічних позовів;

3) збереження незмінними норм, котрі існували з епохи середньовіччя.

78. Процес демократизації в регулюванні сімейно-шлюбних відносин в Англії розпочався:

1) в роки буржуазної революції (перша половина ХVІІ ст.);

2) з другої половини ХІХ ст.;

3) у ХХ ст.

79. Уведення одноманітного порядку успадкування, скасування права першорядності, переваги осіб чоловічої статі, допуск позашлюбних дітей — це основні зміни у праві спадкування країн англо-американської правової сім’ї:

1) ХVІІІ ст.;

2) ХІХ ст.;

3) ХХ ст.

80. Правовий статус фізичних осіб країн континентальної світової правової сім’ї протягом другої половини ХІХ ст. — ХХ ст. характеризувався:

1) подальшою лібералізацією;

2) незмінністю порівняно з періодом перших буржуазних революцій;

3) подальшою демократизацією.

81. За Німецьким Цивільним уложення основними видами юридичних осіб є:

1) корпорації;

2) ферейни;

3) установи.

82. Поняття юридичної особи в цивільному законодавстві Франції закріплено:

1) законами про товариства і асоціації (1930, 1940, 1965, 1985 рр.);

2) доповненнями до Цивільного кодексу 1978 р.;

3) Цивільним кодексом 1804 р.

83. За Цивільним кодексом Франції власність визнавалась такою, що мала:

1) абсолютний характер;

2) була недоторканою і невідчужуваною;

3) обмежувалась законом.

84. Розвиток усуспільнення виробництва і сфери обігу у країнах континентальної світової правової сім’ї ХХ ст. зумовив зміни в самій концепції власності, яка розглядалася як:

1) виключне право індивіда;

2) соціальний обов’язок індивіда;

3) право індивіда та його соціальний обов’язок.

85. Початок соціалізації права власності в німецькому цивільному законодавстві було покладено:

1) Австрійським цивільним уложення 1811 р.;

2) Веймарською конституцією 1919 р.;

3) Основним законом ФРН 1949 р.

86. Найбільшого вираження контрреволюційні тенденції отримали при створенні буржуазного цивільного законодавства Франції в регулюванні:

1) відносин, пов’язаних з правом власності;

2) договірних відносин;

3) сімейно-шлюбних відносин.

87. Історично поява трудового права обумовлена:

1) прагненням буржуазії захистити свою приватну власність;

2) боротьбою робітничого класу за свої економічні і соціальні права;

3) посиленням економічної функції держави.

88. Важливою віхою в розвитку трудового законодавства Англії вважають:

1) закони 1802, 1803, 1843 рр. про охорону праці жінок та дітей;

2) закон 1911 р. про соціальне страхування у випадку хвороби, безробіття;

3) закон про національну службу охорони здоров’я.

89. Основи чинної в США системи соціального забезпечення були закладені:

1) Конституцією 1787 р.;

2) законодавством «нового курсу» Рузвельта;

3) у 1960-х рр. соціальним законодавством президента Джонсона.

90. Характерною рисою розвитку німецького трудового права наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. стає його:

1) лібералізація;

2) демократизація;

3) соціалізація.

91. Початок становлення екологічного права як галузі права припадає на:

1) ХVІІІ ст.;

2) кінець ХІХ ст.;

3) ХХ ст.

92. Перші спроби охорони природних ресурсів було здійснено у:

1) США;

2) Франції;

3) Великобританії.

93. У 1872 році за проектом Філда в США був прийнятий:

1) Цивільний кодекс Луїзіани;

2) Цивільний кодекс Каліфорнії;

3) Закон про федеральну торгову комісію

94. Цивільний кодекс Наполеона складався:

1) зі вступного титулу і двох книг

2) зі вступного титулу і трьох книг

3) зі вступного титулу і чотирьох книг

95. В 1877 році в Німеччині було прийнято:

1) Німецьке цивільне уложення

2) Німецьке торгове уложення

3) Цивільний процесуальний кодекс Німеччини

96. Організаційну структуру, що має насамперед власну правосуб’єктність і майнову відокремленість, називають:

1) юридичною особою;

2) фізичною особою;

3) делегованою особою

97. Що, за визначенням Верховного Суду США 1819 року, є «штучним утворенням, яке не можна побачити, яке існує тільки у припущенні правил закону; вона має ті можливості, що їх надає їй установчий устав або які притаманні самому її існуванню»?:

1) монополія;

2) корпорація;

3) траст.

98. Початок просвітницько-гуманістичній теорії кримінального права було покладено:

1) Савіньї, Пухтою;

2) Бомануаром;

3) Монтеск’є, Беккаріа, Вольтером.

99. У витоків класичної школи кримінального права стояли:

1) Беккаріа, Монтеск’є;

2) А. Фейєрбах, Бентам;

3) Ч. Ломброзо.

100. Основними положеннями класичної школи кримінального права є:

1) немає злочину, немає покарання, не зазначеного в законі, кара (відплата) за скоєний злочин є головною метою покарання, жорстокість кримінального законодавства сприяє утриманню людей від злочинів;

2) немає злочину, немає покарання, не зазначеного в законі, мета покарання не у відплаті за злочин, а в загальній і приватній превенції, жорстокість кримінального законодавства сприяє утриманню людей від злочинів;

3) немає злочину, немає покарання, не зазначеного в законі, мета покарання не у відплаті за злочин, а в загальній і приватній превенції, невідворотність покарання (а не його жорстокість) є ефективним засобом попередження злочинів.

101. Серед представників антрополого-соціологічної школи кримінального права відомі:

1) Чезаре Беккаріа;

2) Чезаре Ломброзо;

3) Ієремія Бентам.

102. Основними джерелами англійського кримінального права періоду нового часу були:

1) звичаєве право, закон;

2) судовий прецедент, закон;

3) делеговане законодавство.

103. Особливістю англійського буржуазного кримінального права є:

1) його кодифікованість;

2) відсутність єдиного кримінального кодексу;

3) його систематизованість.

104. Джерелами федерального кримінального права США є:

1) загальне право;

2) Конституція США, акти Конгресу, підзаконні акти;

3) загальнофедеральний кодекс.

105. Для кримінально-правової системи США епохи становлення громадянського суспільства характерно:

1) правовий дуалізм;

2) виключна компетенція федерації;

3) виключна компетенція штатів.

106.Основними джерелами кримінального права штатів у США є:

1) Конституція США, конституції штатів, кримінальні закони, кримінальні кодекси, підзаконні акти;

2) Конституція США, акти Конгресу, підзаконні акти;

3) кримінальні кодекси штатів, загальне право.

107. Основоположні принципи буржуазного кримінального права і процесу значною мірою знайшли своє закріплення в:

1) Декларації незалежності США, 1776 р.;

2) Декларації прав людини і громадянина, 1789 р.;

3) перших десяти поправках до Конституції США (Біль про права), 1791 р.

108. Характерною, особливою рисою КК Франції 1791 р. було:

1) наявність простору для суддівського розсуду;

2) наявність системи абсолютно визначених санкцій;

3) наявність великої кількості норм, присвячених судовому процесу.

109. КК Франції 1810 р. складено під впливом ідей:

1) просвітницько-гуманістичної школи кримінального права;

2) класичної школи кримінального права;

3) антрополого-соціологічної школи кримінального права.

110. Новий КК Франції було прийнято в:

1) 1958 р.;

2) 1975 р.;

3) 1992 р.

111. У змісті КК Франції 1992 р. знайшла прояв основоположна тенденція розвитку сучасного кримінального права, а саме:

1) лібералізація;

2) криміналізація;

3) гуманізація.

112. Кримінальне законодавство Германської імперії за Конституцією 1871 р. визнавалось сферою компетенції:

1) виключно імперії;

2) виключно земель;

3) як імперії, так і земель.

113. Серед джерел кримінального права Германської імперії були:

1) Кримінальне уложення Німеччини 1871 р.;

2) Прусський кримінальний кодекс 1851 р.;

3) Кримінальне уложення Північно — Германського союзу 1870 р.

114. Особливістю сучасного англійського кримінального права у вченні про покарання є визнання метою покарання:

1) відплату за скоєний злочин;

2) залякування і виправлення;

3) відплату за скоєний злочин, залякування і виправлення;

115. Вперше пробація, як форма умовного осуду, в Англії з’явилася в:

1) 1887 р.;

2) 1907 р.;

3) 1948 р.

116. За КК Франції 1810 р., злочинні діяння поділялися на:

1) злочини, провини, порушення;

2) фелонію, місдімінор;

3) злочини і провини.

117. Федеральне кримінальне законодавство Німеччини вперше було кодифіковано:

1) 1873—1877 рр.;

2) 1909 рр.;

3) 1948 р.

118. За Конституцією ФРН (1949 р.), кримінальне право належить до сфери компетенції:

1) Республіки;

2) земель;

3) конкуруючого законодавства.

119. Закони 1836 р., 1898 р., 1907 р., прийняті в Англії, є свідченням:

1) демократизації процедури розгляду кримінальних справ;

2) пристосування норм кримінального, кримінально-процесуального права, феодальних за походженням, до нових буржуазних відносин;

3) консервування феодальних за походженням норм кримінального, кримінально-процесуального права.

120. Загальною тенденцією в розвитку кримінально-процесуального права розвинутих зарубіжних країн в епоху становлення та розвитку громадянського суспільства є:

1) гуманізація;

2) соціалізація;

3) уніфікація.

121. Вперше принципи буржуазного кримінального і кримінально-процесуального права знайшли юридичне закріплення в законодавстві:

1) США;

2) Франції;

3) Англії.

122. Початок становленню сучасної системи кримінального законодавства Німеччини було покладено:

1) Конституцією 1871 р.;

2) Конституцією 1919 р.;

3) Основним законом ФРН 1949 р.

123. Основними видами покарань в сучасному кримінальному праві США є:

1) позбавлення волі, грошові штрафи;

2) смертна кара, позбавлення волі, грошові штрафи;

3) позбавлення волі, пробація.

124. Основними видами покарань в сучасному кримінальному законодавстві Франції, Німеччини є:

1) позбавлення волі, грошові штрафи;

2) смертна кара, позбавлення волі, грошові штрафи;

3) позбавлення волі, пробація.

125. Кримінально-процесуальне право Німеччини початку ХІХ ст. за характером було:

1) інквізиційним;

2) демократичним;

3) антидемократичним.

126. Зразковий Кримінальний кодекс США (1962 р.):

1) набув офіційного статусу;

2) не набув офіційного статусу;

3) послужив «єдиним орієнтиром» для уніфікації кримінального законодавства штатів.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Боботов С. В. Наполеон Бонапарт — реформатор и законодатель. — М., 1998.

2. Дрьомін В. Пробація: зарубіжний досвід обмеження тюремної популяції // Право України. — 2000. — № 12.

3. Кистяковський А. Ф. Исследование о смертной казни. — Тула: Автограф, 2000.

4. Кондратьев С. В. Английские юристы накануне буржуазной революции // Известия вузов. Правововедение. — 1994. — № 4.

5. Молдован В. В., Молдован А. В. Порівняльно кримінально-процесуальне право. Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посібник. — К.: Юрінком Інтер, 1999.

6. Новый уголовный кодекс Франции / Пер. с франц. — М., 1993.

7. Полонский Н. Н. Уголовное право и уголовный суд Англии. — М., 1967.

8. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И. Д. Козочкина. — М.: Зерцало, 1999.

9. Французский уголовный кодекс 1810 года: Пер. Н. С. Лапшиной; Вступ. ст. М. М. Исаева — М.: Юриздат, 1947.

10. Чельцов-Бебутов М. А. Курс уголовно-процессуального права, очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческом, феодальном и буржуазном государствах. — СПб, 1995.