Історія держави і права зарубіжних країн

§3. Інститути кримінального права

3.1. Основні інститути кримінального права країн англо-американської правової сім’ї

Злочини у Великобританії та Сполучених штатах Америки

Законодавчого визначення злочинного діяння в англійському та американському праві немає. Поняття злочину подається в судових рішеннях і застосовується до конкретних його видів (Англія), або в окремих літературних джерелах з кримінального права. У США нормативне визначення існує в окремих північноамериканських штатах, однак і вони по суті мають формальний характер, тобто є такими, в яких не розкривається соціальна сутність злочину, котрий визначається як діяння, заборонене нормами права під загрозою покарань.

Тривалий час в Англії зберігалася сформована ще в епоху середньовіччя тричленна структура злочинів: тризн (зрада), фелонія (тяжкий кримінальний злочин), місдімінор (здебільшого дрібні злочини). У XVIII ст., ця традиційна схема лише поповнилася новими видами злочинів. З 60-х рр. XVII ст. до початку XIX ст. число діянь, що кваліфікувались як фелонія й каралися за традицією стратою, зросло від 50 до 200.

Лібералізація каральної політики в Англії в цей час здійснювалася лише тією мірою, якою це було необхідно для самих правлячих кіл, котрі прагнули захистити себе від переслідувань з боку короля й урядової влади. Це стосувалося в основному кримінального процесу.

Важливі перетворення в англійському кримінальному праві відбулися у ХХ ст.: у 1945 р., були скасовані розходження між фелонією і тризн, у 1967, згідно зі ст. 1 Закону про кримінальне право, було закріплено розподіл злочинних діянь на фелонії та місдімінор.

У другій половині ХХ ст. склалося кілька класифікацій злочинів. Найбільш поширеними класифікаціями є ті, що здійснені за такими критеріями:

І. залежно від значимості об’єкта зазіхання; ІІ. за ступенем небезпеки діянь; ІІІ. за їх ставленням до норм моралі.

І. За об’єктом, на який вони спрямовані:

а) злочини проти уряду й суспільства; б) злочини проти особистості; в) злочини проти власності.

Перша група поділяється на 18 категорій злочинів: проти королівської влади; проти громадського спокою; незаконне володіння вогнепальною зброєю; розголошення державної таємниці; проти посадових осіб; проти правосуддя; проти власності й повноважень королівської влади; проти іноземних держав; проти релігії; проти шлюбу та сім’ї; проти честі й моралі; проти публічного здоров’я й безпеки; проти профспілок та підприємців; бродяжництво тощо.

Друга група містить у собі 3 категорії злочинів: діяння, які «заподіюють шкоду тілу» (убивство, самогубство, тілесні ушкодження, небезпечне управління транспортними засобами тощо); статеві злочини; жорстоке ставлення до дітей, підмайстрів та слуг.

До третьої групи входять 4 категорії злочинів: заволодіння майном, одержання майна шляхом обману, підробка, злочинне пошкодження майна.

ІІ. За ступенем небезпеки злочинів в англо-американському кримінальному праві існують два види класифікації: матеріально-правова і процесуально-правова.

Після того, як в Англії скасували розподіл злочинних діянь на фелонії і місдімінор (1967 р.), за матеріальною ознакою всі злочини стали поділятися на дві групи: 1) зрада; 2) інші злочини. З процесуальної точки зору злочини поділяються на дві групи:

1) злочини, справи про які розглядаються з дотриманням процедури, що вимагає обвинувального акту; 2) злочини, справи про які розглядаються у спрощеному порядку, або сумарні. У першому випадку справи можуть бути розглянуті за участю присяжних і з дотриманням цілої низки процедурних правил, що не поширюються на розгляд справ у спрощеному порядку. В англійському праві ці групи злочинів доповнюються третьою — «змішані» («гібридні») злочини. Для них вибір процедури судового розгляду залежить від сторони обвинувачення або самих обвинувачуваних.

В основі цього поділу так само лежить ступінь громадської небезпеки діяння, а також інші фактори.

Згаданим Законом 1967 р., в Англії уведено ще один вид процесуальної класифікації злочинів, що була частково змінена Законом про поліцію й докази: 1) злочини, після скоєння яких підозрювані можуть бути піддані арешту до суду (арештні справи);

2) злочини, після скоєння яких такий арешт не може відбутися. До першого належать злочини, за які особі віком не молодше 21 року, раніше засудженій, може бути призначене покарання на термін 5 і більше років позбавлення волі, або визначене законом інше покарання.

Загалом (але з деякими особливостями) стара англійська класифікація злочинів за ступенем небезпеки прийнята в США. За американською матеріально-правовою класифікацією, злочини поділяються на дві групи: 1) небезпечні злочини — фелонії;

2) менш небезпечні — місдімінори. До другої групи відносяться, як правило, ті злочини, за які може бути призначено покарання до одного року позбавлення волі і штраф, а до першої — всі інші. З другої групи виділяється, як правило, підгрупа — незначні місдімінори, або порушення.

У свою чергу, законодавство більшості штатів поділяє і фелонії, і місдімінори на кілька категорій, залежно від чого встановлюються межі покарань. Так, відповідні злочинні діяння називаються фелоніями класів А, В, С тощо (зазвичай у межах 3—5 класів) і місдімінорами класів А і В або А, В і С. Сутність і практичне значення класифікацій злочинних діянь полягає в тому, що вони визначають межі покарань, призначуваних за злочинні діяння відповідної категорії.

Традиційні розходження між фелоніями та місдімінорами відіграють суттєву роль при кваліфікації злочинів, у сфері кримінального процесу, в умовах відбування покарання й у правових наслідках осуду. Здійснення фелонії або одна тільки мета її здійснення нерідко служать обтяжувальною обставиною, прямо передбаченою законом (при вбивстві, підбурюванні й ін.). Закони майже всіх штатів передбачають, що засуджені за фелонію відбувають покарання в каральній установі більш суворого режиму. Засудження за фелонію, на відміну від місдімінора, пов’язане з втратою багатьох прав та привілеїв: участь у виборах, обіймання публічних посад тощо.

З процесуальної точки зору всі злочини у США поділяються на такі групи:

1) злочини, справи про які розглядаються з обвинувальним актом; 2) злочини, справи про які розглядаються у спрощеному порядку. До перших відносять фелонії, а до других — незначні, менш небезпечні, злочини (незначні місдімінори).

ІІІ. У кримінальному праві Англії і США поширеною є й класифікація злочинів відповідно до морально-етичної оцінки конкретних діянь. З цього погляду злочинні діяння поділяються на дві групи: 1) злочини, що «самі по собі є злом», тобто суперечать уявленням людей про добро і зло, про моральне й аморальне (убивство, тілесні ушкодження, розкрадання, шахрайство тощо); 2) діяння, що стають злочинними тільки в силу заборон, уведених державою, незалежно від того, засуджуються вони мораллю чи ні.

Така класифікація має для Англії певне практичне значення, оскільки закон і судова практика в багатьох випадках не вимагають, щоб кримінальна відповідальність за злочин, що не є «аморальним», покладалася судом за наявності провини підсудного.

Деякі англійські юристи вважають за необхідне встановити різні процесуальні правила судового розгляду для кожної з цих груп злочинів. «Аморальні» злочини, на їх думку, повинні розглядатися за участю присяжних, а інші — тільки суддями-професіоналами без участі присяжних.

Покарання в Великобританії та Сполучених штатах Америки

У законодавстві розгляданих країн не існує загального визначення покарання, його сутності й цілей, а лише встановлюється система покарань (а нерідко — й інших кримінально-правових заходів), що можуть бути призначені за злочинне діяння. Вона включає такі основні види:

1) страта;

2) позбавлення волі (переважно різні види тюремного ув’язнення);

3) штраф.

Особливістю англійського кримінального права у вченні про покарання є проголошення триєдиної мети покарання — відплата, залякування й виправлення. Юридична доктрина США в цілому зазнала на собі впливу основних теорій про покарання, розроблених англійськими юристами.

Англія (Великобританія). За англійським правом, санкції складаються з абсолютно визначених (страта й довічне ув’язнення) і відносно визначених (ув’язнення на термін від одного дня до 25 років і штраф, розміри якого, з низкою обмежень, залежать тільки від судової практики).

Абсолютно визначені санкції. Страта формально може бути призначена за скоєння трьох злочинів: а) за зраду суверену або державі; б) за піратство з насильством (за Законом про піратство 1837 р.), за підпал королівських (державних) кораблів, портів, складів (за законом про охорону портів 1772 р.). Вона не може бути застосована до осіб, молодших 18 років, і до вагітних жінок. У першому випадку особа підлягає тюремному ув’язненню на невизначений термін (цей термін визначає Її Величність), а в іншому — страта замінюється довічним ув’язненням згідно зі ст.1 Закону 1931 року.

До недавнього часу в Англії існувала страта за вбивство, але з 1970 р. цей вид покарання скасований. Слід зазначити, що вже протягом багатьох років страта в Англії не призначається взагалі: вона замінена довічним тюремним ув’язненням.

Відносно визначені санкції. Після скасування каторжних робіт у 1948 р. існує тільки один вид позбавлення волі — тюремне ув’язнення, що диференціюється залежно від його терміну. Мінімальний термін, який може бути призначений за один злочин, дорівнює одному дню, максимальний — 25 рокам.

В Англії тюремне ув’язнення розглядається як один з універсальних видів покарання, оскільки воно забезпечує нібито реалізацію всіх трьох цілей покарання: відплати, залякування і виправлення.

Відсутність чітких критеріїв в англійському кримінальному праві для визначення міри покарання зумовила вироблення судовою практикою системи певних стандартних термінів покарання за різні злочини. Ця система в юридичній літературі називається системою тарифів, котра, однак, не має обов’язкової сили: суди можуть визначати покарання на свій розсуд).

Покарання у вигляді позбавлення волі здійснюється в установах з різною суворістю режиму, однак каторжні роботи, що колись широко застосовувалися, з 1948 р. скасовані. В Англії ведуться пошуки нових форм позбавлення волі: наприклад, створення «відкритих в’язниць» і особливо установ для молодих правопорушників. Законом про повноваження кримінальних судів 1973 р. встановлені обмеження для призначення вироку з позбавленням волі особам, котрі не досягли 21 року й котрі раніше не перебували у в’язницях.

Законом про кримінальне правосуддя 1991 р. уведені обмеження для застосування позбавлення волі до інших категорій громадян.

Пробація (буквально — випробування) — найбільш поширена, але не єдина форма умовного осуду в Англії, з’явилася в 1887 р. У зв’язку з прийняттям Закону «Про випробування вперше засуджених». У 1907 р. З прийняттям Закону «Про випробування злочинців» цей інститут в англійському кримінальному праві сформувався остаточно. На сьогодні норми про пробацію консолідовані в законах 1948 і 1967 рр. про кримінальну юстицію. У 1965 р. були видані «Правила про пробацію».

Пробація припускає залишення засудженого на волі за умови виконання ряду встановлених судом вимог:

· не відвідувати певних, визначених судом (за законом) місць;

· утримуватися від зустрічей з певними, визначеними судом, особами;

· залишатися вдома у вечірній час;

· регулярно відвідувати церкву тощо.

Порушник умов пробації, що призначається, як правило, на термін до трьох років, за клопотанням-пред’явленням соціального працівника, котрий наглядає за його поведінкою, може бути підданий штрафу або іншим заходам, не пов’язаним з позбавленням волі (наприклад, обов’язку бути протягом кількох годин на день у «центрі відвідувань для молодих людей»). З 1973 р. застосовується також відстрочка у виконанні вироку до позбавлення волі або до штрафу.

Грошовий штраф як вид покарання в Англії призначається не тільки за малозначні злочини, але й за діяння, які раніше відносилися до фелонії. Виняток становлять лише діяння, що караються абсолютно визначеними санкціями (стратою або довічним ув’язненням).

Згідно зі ст. 13 Закону 1948 р. про карну юстицію, штраф може бути призначений: а) замість іншого покарання (наприклад, тюремного ув’язнення); б) на додаток до іншого покарання, тобто одночасно з іншим.

Розмір штрафу за загальним правом обмежується лише вказівками, що містяться у Великій Хартії Вільностей (1215 р.) «покарання не повинні бути надмірними» та у Біллі про права (1689 р.), який забороняє застосування «покарань надмірних, жорстоких або незвичайних». У нормах статутного права іноді визначається максимальний розмір штрафу. Несплата штрафу тягне його заміну покаранням у вигляді тюремного ув’язнення.

В Англії існують і такі види покарання, як позбавлення активного й пасивного виборчого права, позбавлення прав водія терміном до трьох років тощо. Тілесні покарання були скасовані лише в 1948 році. До 1967 р., за свідченням літературних джерел, вони зберігалися як дисциплінарний засіб впливу в місцях позбавлення волі, але після 1967 р. скасовані й там.

Сполучені штати Америки. У США основними покараннями є страта, позбавлення волі і штраф.

Страта з часу утворення США передбачалася федеральним законодавством і кримінальними законами штатів як покарання за найбільш небезпечні державні злочини. У XX ст., особливо після другої світової війни, в США, як і в інших розвинутих капіталістичних країнах, посилився рух за скасування страти. Супротивниками страти є організації борців з расовою дискримінацією (в США більшість серед страчених за вироком суду завжди складали негри, хоча їх частка у населенні ніколи не перевищувала 12 %) та інші. Активність супротивників страти привела до її скасування в ряді штатів, хоча в деяких з них (штат Орегон) вона по декілька разів заборонялася і знову відновлювалася.

З 1950-х рр. почалося все помітніше скорочення кількості смертних вироків, що виносяться щорічно. Після 1967 р. у США фактично встановився мораторій на виконання смертних вироків, котрий, однак, не мав юридичних основ і не перешкоджав винесенню смертних вироків судами більшості американських штатів у тих випадках, коли вони вважали це необхідним. Це призвело до появи «черги смертників», яка поступово зростала. У такій ситуації Верховний Суд США в рішенні по справі Фурмена (1972 р.) визнав смертні вироки, винесені відповідно до чинного тоді «довільного» розсуду, кримінальними законами, котрі суперечать Конституції США й зажадав перегляду законодавства штатів, яке регулює підстави та умови винесення смертних вироків.

Після цього рішення кримінальне законодавство штатів, що передбачало страту, зазнало суттєвих змін. У рішенні по справі Грегга, винесеному в 1976 р. з урахуванням нового законодавства штатів, і в ряді наступних рішень Верховний суд США визнав страту таким покаранням, яке не суперечить Конституції США, однак обмежив можливість її застосування. Нині смертні вироки можуть бути винесені судами штатів лише за такі злочини:

· тяжке вбивство;

· позбавлення життя, що стало результатом іншого тяжкого злочину.

При цьому, за вимогою Верховного суду США, закони будь-якого штату повинні надати судові присяжних можливість вибору між стратою й довічним ув’язненням. У відповідь на численні вимоги Верховний суд США в 1988 р. увів ще одне обмеження, якого не існувало в законах багатьох штатів: страта не може застосовуватися до неповнолітнього, котрому не виповнилося 16 років.

Сьогодні страта передбачена законодавством 36 американських штатів. Залежно від законів окремих штатів вироки приводяться у виконання за допомогою:

а) електричного стільця, б) газової камери;

г) через розстріл чи повішення;

д) смертоносної ін’єкції (як альтернативний новий вид страти допускається у 16 штатах).

Межі застосування страти дуже неоднакові. Якщо за федеральним законодавством вона може бути застосована у 28 випадках, то за законодавством штатів (наприклад, штату Масачусетс) — в 1 (тяжке убивство при здійсненні зґвалтування); є штати, де страта передбачається у 2, 3, 4-х випадках. При цьому конкретні злочини, за які встановлена страта, значно відрізняються один від одного за формулюванням їх складу.

Позбавлення волі в США є одним із найпоширеніших за законодавством і практикою його застосування видів покарання.

За усталеним правилом, загальних максимальних термінів позбавлення волі не встановлюють ні федеральні закони, ні закони штатів. У більшості штатів і за федеральними законами допускається можливість довічного позбавлення волі. Воно може бути призначене: 1) за певних обставин тому, хто був або міг бути засуджений до страти; 2) як самостійну міру за найбільш небезпечні злочини; 3) за сукупність вироків і злочинів; 4) особі, котра має 2 або 3 судимості за фелонії. При цьому довічне ув’язнення нерідко є єдиною й обов’язковою мірою.

Для чинного законодавства США не є рідкістю й санкція у 30, 40, 50 років тюремного ув’язнення; допускається винесення як визначених, так і невизначених вироків. Суди в одних випадках вдаються до невизначених вироків, а в інших — до визначених, у третіх — до змішаних. У цілому ж, як свідчать літературні джерела, найчастіше практика використовує невизначені вироки.

Штраф у США також є поширеним видом покарання за законодавством і практикою його застосування. Він може бути як основним, так і додатковим заходом покарання. Застосовується штраф, як правило, у випадках, коли підсудний спроможний його сплатити. Якщо ж він не має коштів, суди вдаються до тюремного ув’язнення. Крім того, призначення штрафу не означає того, що особа уникла позбавлення волі. Закони федерації і штатів передбачають велику можливість заміни штрафу тюремним ув’язненням. Останніми роками з’явилися норми, що закріплюють можливість виплати штрафу вроздріб у визначений термін.

Однак ці види не вичерпують усього переліку покарань, на які можна натрапити в американському законодавстві й вироках судів. Існує велика кількість додаткових видів покарання: 1) позбавлення виборчих прав; 2) заборона обіймати деякі посади або займатися певною діяльністю; 3) конфіскація майна; 4) заборона користування майном протягом встановленого терміну; 5) арешт; 6) примусовий розпродаж майна тощо.

Федеральне законодавство як додаткове покарання передбачає також позбавлення американського громадянства осіб, засуджених за зраду, збройний замах на уряд США з метою його усунення.

Американське кримінальне законодавство передбачає спеціальні види покарання для юридичних осіб (корпорацій): до них можуть бути застосовані штрафи (за фелонію — до 10 000 доларів, якщо не передбачене інше), стосовно до юридичних осіб може бути обрана пробація, а також оприлюднення винесеного судом вироку.

Сьогодні в більшості американських штатів система покарань упорядкована. Відповідно до поділу злочинних діянь, на ряд категорій поділяється і система покарань. При цьому для кожної категорії передбачена своя система покарань.