Історія держави і права зарубіжних країн

2.3. Давньоєврейська державність

У безпосередній близькості від Вавилону виникла державність і в євреїв. Єврейські кочові племена з’явилися на землях історичної Палестини на початку II тис. до н. е., вийшовши через р. Євфрат. Приблизно в XIII-XII ст. до н. е., у період тимчасового ослаблення впливу Єгипту на держави Палестини і Фінікії, союз споріднених племен із загальною назвою Ізраїль витиснув і підпорядкував собі племена ханаанеїв, що жили там. У результаті асиміляції (мови були близькі) ізраїльський народ сформував загальну осілу цивілізацію з землеробською культурою. У політичному відношенні це була стадія формування надобщинних владних структур. Союз племен управлявся радами родової знаті і так званими «суддями» — виборними вождями. Зберігалися племінні народні збори, але найбільше значення мало внутрішньообщинне управління із беззаперечною владою глави роду-клану.

У XI ст. до н. е. під впливом зовнішньої небезпеки з боку нових племен филистимлян (звідси і грецька назва «Палестина» — Л. Б., С. Б.) ізраїльські общини і племена утворили єдину протодержаву. На зборах представників племен був обраний перший цар Ізраїлю — Саул. Надалі обрання (або загальнонародне затвердження) носія влади стало принципом ранньої державної організації.

Початок формування реальної державної організації визначається за часом правління спадкоємця Саула — царя Давида (кінець XI поч. Х ст. до н. е.), коли з’явилася наймана армія, і особливо знаменитий біблійний мудрець цар Соломон (X ст. до н. е.). За часів його правління була встановлена тверда система державних податків, постійна армія, система державно-розподільного господарства.

У 928 р. до н. е. під впливом різних зовнішніх і внутрішніх чинників єдина староєврейська держава розпалася на два окремих царства: Ізраїльське, що об’єднало більшість із старих племен, із центром у м. Наблус, і Іудейське, із центром у Єрусалимі, де правили нащадки царя Давида. У соціальному відношенні обидва царства були однотипними й еволюціонували в напрямку класового суспільства, але політичні традиції стародавньої державності виявилися недовговічними.

Наприкінці VIII ст. до н. е. Ізраїльське царство було завойовано Ассирією. Іудея, в свою чергу, на початку VI ст. до н. е., потрапила під владу Нововавилонського царства — населення було виселено, почалися десятиліття так званого «вавилонського полону». Пізніше політична спільність єврейського народу відновилася, але Палестина підпала спочатку під владу персів, потім імперії Олександра Македонського і, нарешті, Римської імперії.