Історія держави і права зарубіжних країн

1.2. Класична школа кримінального права

Класичною ця школа називається тому, що вона ґрунтувалася переважно на положеннях просвітницько-гуманістичної теорії та німецької класичної філософії.

Спираючись на ідеї Беккаріа, відомий представник цієї школи А. Фейєрбах (1775—1833 рр.) сформулював важливі принципи кримінального права:

· немає покарання без закону;

· немає покарання без злочину;

· немає злочину без законного покарання.

Крім того, ним були розроблені такі кримінально-правові інститути, як склад злочину, провина, замах, співучасть.

Покарання вчений підрозділяв на дві групи: покарання загрозливі та покарання заподіювані. Мета перших — відраза страхом від злочину, мета других — демонстрація дієвості закону.

Свій значний внесок у формування класичної школи права зробив І. Бентам (1748—1832 рр.) — англійський юрист, філософ, ідеолог лібералізму, автор відомих робіт «Провідні основи кримінального кодексу для всіх держав» і «Роздуми про цивільне кримінальне законоположення (твори англійського юрисконсульта)», котрі мали великий вплив на розвиток юридичної науки. Будучи представником філософії утилітаризму, він вважав, що за допомогою законодавства можна врегулювати поведінку людей так, щоб вони були щасливі. Кримінальний закон, на його думку, повинен передбачати таке покарання, що зробить злочин непривабливим (невигідним).

Теоретичним фундаментом для класичної школи кримінального права послужила німецька класична філософія. Сформульовані І. Кантом та Г. Гегелем філолофсько-правові конструкції свободи волі, злочинності й караності діяння вплинули на кримінальне право. Свободу волі людини, тобто можливість усвідомлено й безперешкодно обирати лінію власної поведінки, І. Кант розглядав як основу відповідальності. Людина, котра скоїла злочин, повинна бути покарана відповідно до принципу таліону. Мета покарання, на думку философа, — це кара, адекватна скоєному злочинові. На думку Г. Гегеля, злочин є порушенням наявного буття волі в його конкретному змісті. Порушення права являє собою зло, шкоду, наприклад, якому-небудь видові власності чи майну. Гегелем ставилися питання про неосудність або зменшення осудності дітей, божевільних, про винність особи, котра скоїла злочини у стані сп’яніння або почуттєвого спонукання.

Отже, класична школа кримінального права ґрунтується на таких принципах:

· немає злочину, немає покарання, не зазначеного в законі;

· кара (відплата) за зроблений злочин є головною метою покарання;

· свобода волі людини визначає її відповідальність за свої дії. Божевільний не має свободи волі, а тому не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності;

· жорстокість кримінального законодавства сприяє утриманню людей від злочинів.

Класична школа кримінального права нерідко розглядається як учення про умовно-правове діяння. Основна увага приділяється формально-юридичним конструкціям, точному описові в законі всіх ознак злочину, в той час як особистість злочинця практично не враховується. Відповідно, прихильники класичної школи вважають, що карається злочинне діяння, а не людина (діяч), що його скоїла.