Історія держави і права зарубіжних країн

4.2. Інститут начал організації держави

Серед підінститутів загального інституту начал організації держави слід відзначити насамперед інститути структурної, територіальної та функціональної організації державної влади, тобто підінститути форм правління, державно-територіального устрою та політичного режиму. Історичні засади цих формальних властивостей держави, що в епоху громадянського суспільства переважно знаходили своє закріплення в конституційному законодавстві, більш докладно розкриті у темі 14, тому дозволимо собі на них окремо не зупинятись.

Іншими підініститутами загального інституту начал організації держави є сукупність конституційно-правових норм, що регламентують порядок формування, компетенцію та принципи діяльності окремих ланок державного механізму, насамперед законодавчих, виконавчих та судових органів влади. Оскільки основні тенденції розвитку цих органів як складових державного механізму, висвітлені у попередній темі, зупинимось на деяких аспектах, котрі, маючи безпосереднє відношення до конституційного права, там не знайшли відображення.

Конституційно-правовий порядок формування виконавчих та законодавчих органів влади

Глава держави. Конституційно-правовий порядок формування інституту глави держави залежить від того, хто стоїть на чолі держави: монарх або президент.

Монарх заміщує пост глави держави в установленому порядку престолонаслідування, окремі види котрого мають давні історичні коріння. Історично склалися три основні системи престолонаслідування. Самою давньою, що йде з салічних франків, є салічна (агнатична) система, яка надає право наслідування престолу тільки чоловікам (в наші дні прийнята лише в Японії). Тривалий час ця система була домінуючою, але згодом вона поступилася кастильській (когнатичній), котра, віддаючи перевагу чоловікам, якщо таких спадкоємців немає, припускає наслідування престолу й жінками (діє правило «старший брат виключає старшу сестру»). Саме ця система упродовж XX ст. була прийнята в більшості європейських країн (Великобританія, Данія, Іспанія та ін.), що засвідчило модернізацію їх суспільного й державного ладу. Австрійська (змішана) система, яка використовувалася в Австрії, а також в Російській імперії, починаючи з кінця XVIII ст. (часів правління Павла І), надавала право жінкам лише в тому випадку, коли були відсутні законні претенденти на престол чоловічої статі.

Окрім зазначених систем престолонаслідування, використовуються й інші. Однією з самих молодших (з 1980 р.) є «шведська» система престолонаслідування, котра базується на принципі «старший брат не виключає старшу сестру», тобто чоловік і жінка користуються однаковими правами. «Мусульманська» система характерна для абсолютних монархій арабського сходу, де спадкоємцем престолу повинен бути чоловік (як при салічній системі), але не обов’язково старший син монарха: допускається своєрідна процедура «обрання» монарха з членів правлячої династії (Об’єднані Арабські Емірати).

З обранням пов’язана також своєрідна процедура заміщення поста глави держави в Малайзії, форму правління котрої нерідко в державознавчій літературі визначають як «виборчу монархію». Згідно Конституції 1957 р. (з наступними змінами) її глава — верховний правитель Малайської федерації (Ієнг ді Пертуан Агонг) «обирається» на 5 років Радою правителів — органом, що складається з глав суб’єктів федерації (штатів): 13 спадкових султанів та чотирьох губернаторів, призначених верховним правителем. Останній (а також його заступник) обирається тільки спадковими султанами (не менше 5 голосів), оскільки губернатори такого права не мають. У такий же спосіб Рада може достроково усунути верховного правителя з посади. При «виборах» діє принцип ротації — черговість обрання султанів на цей пост.

Президент заміщує свій пост шляхом обрання. Залежно від форми правління він обирається безпосередньо виборцями або парламентами, або спеціально створеними колегіями з депутатів парламентів та представників місцевих органів влади на основі відповідних виборчих систем сукупності встановлених законом правил, принципів та критеріїв, за допомогою яких визначаються результати голосування. Основними виборчими системами є мажоритарна та пропорційна, котрі сформувались й законодавчо оформилися у ХІХ ст.

За мажоритарною системою, основні правила котрої використовувалися з давніх часів, результати голосування визначаються на основі більшості (фр. мajorite — «більшість»). Вона має кілька різновидів: мажоритарна система відносної більшості, за якою переможцем є особа, котра набрала просту більшість голосів порівняно з іншими кандидатами, і мажоритарна система абсолютної більшості, за якою, щоб стати переможцем, потрібно набрати більше 50 % голосів виборців, що приймали участь у виборах. Для обрання президентів зазвичай використовується мажоритарна система абсолютної більшості з додатковими турами у тому випадку, якщо одразу жоден з претендентів не набрав більше половини голосів виборців. З давніх часів мажоритарна виборча система використовувалася для формування і представницьких органів влади, зокрема парламентів (сьогодні в США, Великобританії, Франції та ін.). Але вона мала і досі має одну суттєву ваду: голоси виборців, що не перемогли на виборах, не враховуються.

Парламенти. Цього недоліку позбавлена інша виборча система — пропорційна, за якою розподіл депутатських місць між політичними силами (представлені зазвичай партіями) здійснюється відповідно до кількості голосів, зібраних кожною з цих політичних сил. Ідеї пропорційного представництва політичних об’єднань при формуванні органів державної влади були висловлені ще в 1793 р. видатним діячем Великої французької революції Луї Сен-Жюстом. У 40-х рр. ХІХ ст. проекти пропорційних виборів пропонували американець Томас Джільпін і швейцарець Віктор Консідеран.

В основі цієї системи лежить принцип виборчої квоти (Q), тобто кількість голосів, необхідних для обрання одного депутата. Уперше (1855 р.) формулу виборчої квоти запропонував англійський баристер (адвокат вищої кваліфікації) Т. Hаr, за якої: Q = х : у (де x — кількість голосів виборців по округу; y — кількість мандатів, що повинні розподілятись по округу). Але на практиці пропорційна система була вперше використана в Бельгії в 1889 році. На початку ХХ ст. існувало близько 150 її різновидів. Зараз вона використовується в понад 60 країнах, зокрема, в Іспанії, Португалії, Австрії, Швеції, Фінляндії, Норвегії, Бельгії, в тому числі й Україні при обранні половини депутатів Верховної Ради.

Форми пропорційного представництва характеризуються різноманітністю. Використовують різні методи визначення виборчої квоти, більшість яких пов’язана з досить складними математичними підрахунками. Але ця система вважається найбільш демократичною порівняно з мажоритарною, при якій значна частина голосів виборців, як зазначалося, пропадає. Більш детальне ознайомлення зі змістом цих виборчих систем відбудеться при вивченні конституційно-правових дисциплін.

Конституційна юстиція

З органів судової влади зупинимося на характеристиці спеціальних, тих, котрі здійснюють нагляд за дотриманням у країні конституції та інших нормативно-правових актів і відносяться до конституційної юстиції (правосуддя).

Часом народження конституційної юстиції вважається початок ХІХ ст. Це пов’язано з розглядом у Верховному суді США «справи Мербері» (1803 р.), коли вища судова інстанція США пішла на нетрадиційний крок; визнавши неконституційним закон, на основі якого призначався і мав здійснити свою діяльність суддя Мербері. Корегуванням цього закону було створено прецедент, відповідно до якого суд, по-перше, може тлумачити конституцію, по-друге, може визнавати закон або інший акт таким, що не відповідає конституції. У подальшому повноваженнями контролю за конституційністю законів були наділені практично всі суди загальної юрисдикції, хоча провідна роль у рішенні конституційних питань зберігалася за Верховним судом. Подібна модель була сприйнята також в Аргентині, Норвегії, Японії. У деяких інших країнах (наприклад, Австралії, Ірландії, Індії, Швейцарії) виник дещо змінений різновид американської моделі конституційної юстиції, за яким функції конституційного контролю належать не всім судам, а лише вищому судові в системі судів загальної юрисдикції. Таким чином, володіючи правом тлумачити конституцію, своїми рішеннями суди вищезазначених країн створювали т.зв. «живу» конституцію.

Наступний етап еволюції системи конституційної юстиції почався після закінчення Першої світової війни. У 1920 р. в Австрії вперше у світі був створений спеціалізований орган конституційного контролю — конституційний суд. Велику роль у його створенні відіграв відомий австрійський юрист Г. Кельзен. Однак Конституційний суд Австрії був, швидше, винятком із правил, і між двома світовими війнами конституційні суди не набули значного поширення.

Третій етап бере свій початок з часу закінчення Другої світової війни. Основний закон ФРН 1949 р. передбачив наявність особливого органу — конституційного суду. Тим самим конституційна юстиція була «піднята» на велику висоту, а конституційний суд став одним з найважливіших державних органів. Після цього почалося повсюдне поширення конституційної юстиції в Європі та світі.

У процесі історичного розвитку сформувалися три основні системи конституційної юстиції:

· «американська», в котрій немає спеціалізованих Конституційних Судів, а тлумачити конституцію й вирішувати інші конституційно-правові питання мають право всі суди на чолі з Верховним судом;

· «австро-німецька», в якій питання конституційної юстиції входять до компетенції спеціалізованого органу — конституційного суду. Ця система є найбільш поширеною (у тому числі сприйнята багатьма країнами СНД) і видається найбільш оптимальною для континентальної правової системи, оскільки для розв’язання питань конституційної юстиції необхідні особлива кваліфікація та широкі пізнання в галузі права і насамперед конституційного;

· «французька», в котрій справи конституційно-юридичного характеру вирішуються не судами загальної юрисдикції, не конституційним судом, а квазісудовими (судовоподібними) державними органами (Конституційна і Державна ради у Франції, подібні органи в інших країнах). Суттєва відмінність цієї системи полягає в тому, що питання конституційної юстиції вирішують не обов’язково судді і без суворої юридичної процедури.

У цілому слід зазначити, що конституційний контроль у зарубіжних країнах визнаний як одна з реалій їх державно-політичного життя. Він покликаний забезпечити виконання приписів основного закону. При цьому найсуттєвішого значення набувають якості самої конституції, зокрема чіткість і визначеність її положень.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів, вкажіть, де і коли вони мали місце:

Поняття

Терміни

Доктринальні джерела

Октроювання

Інституціоналізм

Омбудсман

Конституційне право

«Сенат»

Конституції кодифіковані Конституції некодифіковані

Філіація

Конституціоналізм

Конституційна юстиція

Парламентаризм

Юридичний позитивізм

Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за пропонованою раніше формою.

Завдання 3. Використовуючи текст:

документів № 1—2:

а) визначте основні права і свободи, закріплені англійським парламентом у 70—80 рр. ХVІІ століття;

б) з’ясуйте історичні причини, що обумовили закріплення саме цих прав і свобод.

документа № 4:

а) визначте основні права і свободи, що були закріплені в перших десяти поправках Конституції США (Білль про права 1791 р.), та класифікуйте їх;

б) виділіть ті права та свободи, котрі стосуються процесуальних гарантій громадян США.

документа № 3, визначте конституційно-правовий статус глави держави у Сполучених штатах Америки;

документа № 5, визначте конституційно-правовий статус:

а) Уряду V республіки у Франції;

б) Парламенту V республіки у Франції.

Перевірте себе

Завдання 4. Продовжте думку:

1. На відмінну від науки цивільного або ж кримінального права, наука конституційного права склалася як самостійна дисципліна.....

2. Наука конституційного права формувалася, виходячи з об’єктивної потреби.....

3. Становлення науки конституційного права максимальною мірою визначалося її практико-прикладною функцією:.....

4. Видними представниками класичної школи конституційного права були:.....

5. На хвилі неприйняття класичної (юридичної) школи конституційного права з’являється група державознавців....., які вважали, що державознавство повинне звернутися до соціально-політичних реалій.

6. Новий доктринальний напрямок одержав узагальнюючу назву..... Основні його теоретичні засади зводилися до.....

7. Вихідною ідеєю розвитку демократичної доктрини конституційного права стало.....

8. Порівняно з епохою станово-кастового суспільства, конституційне право, яке....., одразу стало.....

9. Друга половина XVII ст. — кінець XVIIІ ст. — це час, коли.....

10. Об’єднання окремих норм та інститутів у систему конституційного права значною мірою залежало від ступеня практичної реалізації таких головних принципів побудови держави нової епохи, як.....

11. Парламентаризм як.....став об’єктивною необхідністю, коли.....

12. Поява конституціоналізму —.....— теж пов’язана з Англією, але затвердження його як одного з основних принципів конституційного права пов’язано з досвідом.....

13. До числа визначних документів, що сприяли формуванню конституційно-правових основ і є віхою у процесі затвердження конституціоналізму та становленні конституційного права, слід віднести.....

14. Виключно важливе значення для затвердження конституційного права як самостійної галузі права мало.....

15. На формування й розвиток інститутів конституційного права впливало дуже багато факторів:.....

16. XIX — початок ХХ століть характеризується ліквідацією....., затвердженням.....і набуттям.....

17. Характерною рисою другого етапу в розвитку конституційного права є..... Це, зокрема, знайшло своє відображення в тому, що.....

18. Поряд із політизацією, як основною тенденцією, вже в XIX столітті проявляється інша тенденція —....., яка найбільш яскравого вираження набула в.....

19. Стосовно назви нової галузі права представники німецької юридичної школи зупинилися на....., а британці, американці та французи — на —.....

20. Посилення соціально-класових конфліктів у XX столітті призвело до того, що конституції стали в тій чи іншій формі регулювати.....

21. Конституційно-правова наука зазвичай поділяє конституції на....., тобто такі, що....., і....., що складаються з.....

22. Кодифіковані конституції (в їх сучасному розумінні) існують..... За цей період мало місце....., що породило....., характер яких визначався.....

23. Конституції першої «хвилі», які приймалися....., основну увагу приділяли.....

24. Конституції, прийняті після 1918 р., сильно відрізнялися від перших конституцій і характеризувалися.....

25. Прийняття конституцій «третього покоління» відбувалося за двома напрямками:..

26. Європейські конституції 50-х — 80-х років ХХ ст. нерідко визначають як..... У них відображено....., вони визнають.....

27. Некодифіковані конституції характерні для конституційної практики таких країн:.....

28. Серед різних способів набуття громадянства головним є....., або..... Її зміст визначається двома принципами:.....

29. У розвитку прав і свобод виділяють три хвилі, або три покоління:.....

30. Характерною рисою еволюції виборчого права як інституту конституційного права була.....

31. Монарх заміщує пост глави держави у певному порядку....., а президент шляхом.....

32. Найдавнішими системами престолонаслідування є.....

33. Основними виборчими системами є....., котрі сформувались й законодавчо оформилися у.....

34. У процесі історичного розвитку сформувалися три основні системи конституційної юстиції:.....Їх характерними рисами стали.....

Завдання 5. Схарактеризуйте

1. Класичну школу конституційного права

2. Юридично-соціологічну школу конституційного права

3. Демократичну доктрину конституційного права

4. Процес формування засад конституційного права як галузі права.

5. Основні тенденції розвитку конституційного права в XIX столітті.

6. Основні тенденції розвитку конституційного права у ХХ столітті.

7. Процес еволюції джерел (кодифікованих конституцій) конституційного права зарубіжних країн.

8. Некодифіковані конституції в історичному розвитку.

9. Інститут громадянства в історичному розвитку.

10. Основні права та свободи особи в їх історичному розвитку.

11. Основні виборчі системи, розкрийте їх історичні основи.

12. Процес становлення та розвитку конституційної юстиції.

Завдання 6. Використовуючи матеріал теми та додаткову літературу, підготуйте коротку довідку про історичні обставини появи таких конституційних актів: Habeas corpus act 1679 р. і Білль про права 1689 р. в Англії; Конституція США і перші десять поправок до неї (Білль про права 1791 р.) та Конституція Франції 1958 року.

Готуйтеся до вивчення матеріалу 17-ої теми

Завдання. Повторіть матеріал зі шкільного курсу «Правознавства» та з курсу «Теорії держави і права», в тій його частині, де дається характеристика цивільного права як галузі права.

Джерела

АНГЛІЯ

Документ № 1

HABEAS CORPUS ACT — АКТ ПРО КРАЩЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ ПІДДАНОГО І ПРО ПОПЕРЕДЖЕННЯ УВ’ЯЗНЕНЬ ЗА МОРЯМИ (26 травня 1679 р.)

(витяги)

II....для швидкого звільнення всіх осіб, ув’язнених за які-небудь кримінальні... вчинки..., затверджується таке:

Якщо яка-небудь особа або особи принесуть наказ Habeas corpus, звернений до якого-небудь шерифа..., тюремника, наглядача, то ця посадова особа... протягом 3 днів по пред’явленні зазначеного наказу... повинна (крім випадків, коли згаданий вище арешт зроблено за державну зраду або тяжкий кримінальний злочин...) виконати такий наказ і доставити... заарештованого або затриманого до лорда-канцлера... або до суддів.. або до баронів того суду, котрий буде видавати зазначений наказ..., і одночасно засвідчити справжні причини затримання або ув’язнення.

III....І названі лорд-канцлер..., судді або барони... цим... зобов’язуються присудити й дарувати... наказ Habeas corpus..., який повинен бути виконаний негайно... Протягом двох днів після того, як... зацікавлена особа була доставлена до них, лорд-канцлер... або суддя або барон... повинні звільнити зазначеного ув’язненого з-під варти, взявши з нього зобов’язання з однією або більше поруками... з’явитися до суду... В наступну сесію... В тому графстві, місті або містечку, де було зроблено арешт або де було скоєно злочин, або з’явитися до такого іншого суду, якому підсудний зазначений злочин... Виключаються ті випадки..., в яких за законом ув’язнений не може бути взятий на поруки.

IV...якщо яка-небудь особа свідомо знехтує протягом цілих двох судових періодів... після свого ув’язнення можливість клопотати про Habeas corpus для свого звільнення, то такій... особі не повинен видаватися ніякий наказ Habeas corpus у вакаційний час...

V…якщо які-небудь чиновники знехтують зазначений вище наказ..., то в такому випадку кожен начальник тюрми і наглядач і будь-яка інша особа, під охороною котрої перебуває ув’язнений, підлягає після першої... провини штрафові на користь ув’язненої або потерпілої особи в сумі 100 фунтів, а після другої провини — штрафові в сумі 200 фунтів, а також буде визнана... нездатною обіймати свою посаду...

VI...ніяка особа або особи, звільнені... за яким-небудь Habeas corpus, не можуть бути надалі ув’язнені або заарештовані за той самий злочин, інакше як за законним ходом судової справи або з наказу... суду...

VII...якщо яка-небудь особа або особи будуть затримані за державну зраду або тяжкий кримінальний злочин... І на їх прохання або петицію про призначення справи до розгляду, подані у прилюдному суді протягом першого тижня судового періоду..., не будуть віддані до суду в найближчий судовий період..., то буде законним для суддів... звільнити ув’язненого на поруки, якщо тільки суддям не буде зрозуміло..., що свідки короля не можуть бути доставлені в той же судовий період... І коли яка-небудь особа заарештована, як сказано вище, не буде віддана до суду й судитися протягом другого, після її затримання, судового періоду..., то вона повинна бути звільнена від ув’язнення.

VIII...ніщо в цьому акті не повинно поширюватися на звільнення з тюрми якої-небудь особи, ув’язненої за борговим або іншим позовом, або за процесуальною дією по цивільній справі, і після того, як вона буде звільнена з ув’язнення по своєму кримінальному переслідуванню, вона має утримуватися під вартою по цивільній справі згідно з законом.

XII...Жоден підданий цього королівства... не може бути засланий для ув’язнення в Шотландію, Ірландію, Джерсей, Гернсей, Танжер або області, гарнізони, острови чи фортеці за морями... Якщо який-небудь з названих підданих у теперішній час ув’язнений або надалі буде так ув’язнений, то кожна така особа або особи в такий спосіб ув’язнені, можуть подавати позов або позови...

XIV...якщо яка-небудь особа або особи, законно викриті в якому-небудь тяжкому кримінальному злочині, будуть у прилюдному суді просити про заслання їх за моря, і суд вважатиме за потрібне залишити її або їх у в’язниці для цієї мети, то така особа або особи можуть бути заслані в які-небудь країни за морями...

XVI...якщо яка-небудь особа або особи, що проживають у цьому королівстві, скоять який-небудь кримінальний злочин у Шотландії, Ірландії, або на якому-небудь з островів або в зарубіжних колоніях..., де вони повинні судитися за такий злочин, то такі особи можуть бути послані в це місце, щоб там постати перед судом...

XVII...ніяка особа або особи не повинні переслідуватися, бути звинувачені, хвилюватися за провини проти цього акту, якщо винний не буде переслідуватися і позов не буде вчинений протягом найбільше двох років після провини у випадку, якщо потерпіла особа не перебуватиме тоді у в’язниці; а якщо вона буде у в’язниці, то протягом двох років після смерті ув’язненої особи або її звільнення з в’язниці, з огляду на те, що раніше трапиться...

XVIII...щоб ніяка особа не могла уникнути розгляду своєї справи..., домігшись свого переміщення до сесії, так що її не можна було б встигнути повернути назад для суду в цій сесії, узаконюється, що після того, як оголошені терміни сесій..., ніхто не може бути переміщений з громадської в’язниці за яким-небудь наказом Habeas corpus...

XXI...якщо яка-небудь особа є підданою арештові... за обвинува-ченням у співучасті... В тяжкому кримінальному злочині... або за підозрою у скоєнні тяжкого кримінального злочину..., то такі особи не повинні переміщатися або віддаватися на поруки силою цього акта...

Документ № 2

БІЛЛЬ ПРО ПРАВА (13 лютого 1689 р.)

(витяги)

...духовні і світські лорди та общини,... що зібралися нині як повне і вільне представництво цього народу,...заявляють, для відновлення і засвідчення своїх стародавніх прав і вольностей, таке:

[…] 5. Що звернення з клопотанням до короля є правом підданих, і будь-яке затримання й переслідування за такі клопотання є незаконними.

7. Що піддані протестантського віросповідання можуть носити зброю, відповідну їх становищу, і так, як дозволено законом.

10. Що не допускається вимагання надмірних застав, ні накладання надмірних штрафів або жорстких і незвичайних покарань.

11. Що присяжні мають вноситись у списки й закликатися до черги належним порядком, і присяжні, котрі вирішують долю людини у справах про зраду, повинні бути вільними землевласниками.

12. Що будь-які пожалування та обіцянки з сум, яких чекають від штрафів і конфіскацій, до засудження є незаконними та недійсними.

СТАТТЯ II.

КОНСТИТУЦІЯ США (1787 р.)

(витяги)

Документ № 3

Розділ 1. Виконавча влада надається Президентові Сполучених Штатів Америки.

Він перебуває на своїй посаді протягом чотирирічного терміну...,

Не може бути обраний на посаду Президента той, хто не є громадянином Сполучених Штатів за народженням чи не мав громадянства Сполучених Штатів під час прийняття цієї Конституції; так само не може бути обраний на цю посаду той, хто не досяг тридцятип’ятилітнього віку й не проживав протягом останніх чотирнадцяти років у Сполучених Штатах.

У разі усунення Президента з посади чи його смерті, відставки або неспроможності здійснювати пов’язані з посадою права та обов’язки ці останні переходять до Віцепрезидента; на випадок усунення, смерті чи неспроможності Президента й Віцепрезидента Конгрес може визначити законом, яка посадова особа повинна діяти як Президент, і така особа діятиме надалі відповідно, аж поки будуть усунені причини, що перешкоджають Президентові здійснювати свої обов’язки, чи буде обрано нового Президента.

Президент у визначені строки дістає за свою службу винагороду, що не може збільшуватися чи зменшуватися протягом періоду, на який його обрано, і протягом цього періоду він не може діставати ніякої іншої грошової винагороди від Сполучених Штатів чи від котрогось із штатів....

Розділ 2. Президент є головнокомандувачем армії та військово-морського флоту Сполучених Штатів і міліції окремих штатів, коли вона призивається на дійсну службу Сполучених Штатів; він може вимагати від керівника кожного виконавчого департаменту письмової думки з будь-якого питання, що стосується його компетенції; він має право відстрочувати виконання вироків, а також надавати помилування за злочини, скоєні проти Сполучених Штатів, за винятком засудження шляхом імпічменту.

Він має право, за порадою і згодою Сенату, укладати міжнародні угоди за умови, що їх схвалять дві третини присутніх сенаторів; за порадою і згодою Сенату призначати послів та інших повноважних представників і консулів, суддів Верховного суду, а також усіх інших урядовців Сполучених Штатів, про призначення яких у цій Конституції немає інших настанов і посади яких засновані законом; але Конгрес може законом надати право призначати нижчих урядовців, яких вважатиме за потрібне, самому лише Президентові, судам або головам департаментів.

Президент має право заповнювати всі вакансії, що відкриються в період між сесіями Сенату, надаючи посадові повноваження на термін до закінчення найближчої сесії Сенату.

Розділ 3. Президент періодично подає Конгресові інформацію про стан Союзу й пропонує на його розсуд такі заходи, які вважатиме за необхідні й корисні; в надзвичайних випадках він може скликати обидві палати або одну з них, а в разі незгоди між палатами щодо часу відкладення сесій може сам переносити їх на такий час, який вважатиме за потрібний; він приймає послів та інших повноважних представників, забезпечує точне виконання законів і визначає повноваження всіх посадових осіб Сполучених Штатів.

Розділ 4. Президент, Віце-президент і всі цивільні урядовці Сполучених Штатів усуваються з посади, якщо при обговоренні шляхом імпічменту вони будуть визнані винними в державній зраді, хабарництві чи в інших тяжких злочинах та проступках.

Документ № 4

БІЛЛЬ ПРО ПРАВА США (1791 р.)

ПОПРАВКА І

Конгрес не повинен ухвалювати законів, що запроваджували б будь-яку релігію чи забороняли вільне відправлення релігійних обрядів, обмежували свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями про відшкодування збитків.

ПОПРАВКА II

Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, право народу зберігати й носити зброю не підлягає обмеженню.

ПОПРАВКА III

У мирний час жоден солдат не повинен бути прикомандирований на постій до будь-якого будинку без згоди його власника; а під час війни це дозволяється лише в передбачених законом випадках.

ПОПРАВКА IV

Право народу на охорону особи, житла, паперів та власності від необґрунтованих обшуків чи затримань не повинно порушуватися, і ордери на обшук чи затримання не можуть видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою. Такі ордери повинні міститидокладний опис місця обшуку, а також осіб чи майна, що улягають арештові.

ПОПРАВКА V

Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних, за винятком випадків порушення справ, які стосуються суходільних і морських сил або міліції, в період, коли вона у зв’язку з війною чи небезпекою, що загрожує суспільству, перебуває на дійсній службі; ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин; нікого не повинні примушувати свідчити проти самого себе в карній справі; ніхто не повинен бути позбавлений життя, свободи чи власності без належного судового розгляду; ніякої приватної власності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкодування.

ПОПРАВКА VI

У всіх випадках карного переслідування звинувачуваний має право на швидкий і прилюдний суд безсторонніх присяжних того штату й округу, де скоєно злочин, причому цей округ повинен бути заздалегідь визначений законом; звинувачуваний має право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й дали очну ставку зі свідками, які свідчать проти нього; звинувачуваний може вимагати примусового виклику своїх свідків і користуватися допомогою адвоката для захисту.

ПОПРАВКА VII

Для судових справ, заснованих на загальному праві з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів, зберігається право на суд присяжних, і жоден факт, що його розглядають присяжні, не повинен переглядатися будь-яким судом Сполучених Штатів інакше, як на основі положень загального права.

ПОПРАВКА VIII

Не повинні вимагатися надмірно великі застави, стягуватися завеликі штрафи, накладатися жорстокі й незвичайні покарання.

ПОПРАВКА IX

Перелік у Конституції певних прав не повинен тлумачитись як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом.

ПОПРАВКА Х

Повноваження, не надані цією Конституцією Сполученим Штатам і не заборонені нею ж окремим штатам, залишаються відповідно за штатами або за народом.

Документ № 5

КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

(4 жовтня 1958 р.) (витяги)

РОЗДІЛ III. УРЯД

Стаття 20. Уряд визначає і здійснює політику Нації.

У його розпорядженні перебувають адміністративні органи і збройні сили. Він відповідальний перед Парламентом...

Стаття 21. Прем’єр-міністр керує діяльністю Уряду. Він несе відповідальність за національну оборону. Він забезпечує виконання законів,...здійснює регламентні повноваження і призначає на військові та цивільні посади.

Він може передати деякі зі своїх повноважень міністрам.

У разі потреби він головує замість Президента Республіки на засіданнях рад і комітетів...

У виняткових випадках він може головувати замість Президента на засіданні Ради міністрів за визначеним дорученням Президента і з визначеним порядком денним.

Стаття 22. Акти Прем’єр-міністра в разі потреби скріплюються підписом міністрів, на яких покладено їх виконання.

Стаття 23. Функції члена Уряду несумісні з парламентським мандатом, з будь-якою посадою професійного представництва загальнонаціонального характеру, з будь-якою державною службою чи професійною діяльністю.

Органічний закон визначає порядок заміщення осіб, що володіють вищевказаним мандатом чи обіймають вищевказані посади.

РОЗДІЛ IV. ПАРЛАМЕНТ

Стаття 24. Парламент складається з Національних зборів і Сенату. Депутати Національних зборів обираються прямим голосуванням.

Сенат обирається шляхом непрямого голосування. Він забезпечує представництво територіальних одиниць Республіки. У Сенаті представлені французи, котрі проживають за межами Франції.

Стаття 25. Органічний закон визначає тривалість повноважень кожної палати, число її членів, їх винагорода, умови їх обрання, режим необрання й несумісності посад.

Він визначає також умови заміщення вакантних місць депутатів чи сенаторів аж до повного чи часткового відновлення відповідної палати.

Стаття 26. Жоден член Парламенту не може піддаватися переслідуванню, розшукам, арешту, ув’язненню чи суду за висловлені думки чи за участь у голосуванні при виконанні ним своїх обов’язків.

Жоден член Парламенту під час сесії не може піддаватися переслідуванню чи арешту за злочини чи правопорушення без дозволу палати, до складу якої він входить, за винятком випадків, коли він затриманий на місці злочину.

Жоден член Парламенту під час парламентських канікул не може бути арештований без дозволу бюро палати, до складу якої він входить, за винятком випадків, коли він затриманий на місці злочину, коли його переслідування дозволено чи коли він остаточно засуджений.

Затримання чи переслідування члена Парламенту припиняється, якщо палата, до складу якої він входить, зажадає цього.

Стаття 27. Будь-який імперативний мандат є недійсним.

Право голосування членів Парламенту здійснюється особисто.[…]

Стаття 28. Парламент збирається по праву на дві чергові сесії в рік.

Стаття 32. Голова Національних зборів обирається на термін легіслатури. Голова Сенату обирається після кожного часткового відновлення Сенату.

Стаття 33. Засідання обох палат є відкритими...

Примітка:

Документи № 1—5 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 28—31, 31—32, 60—71, 71—73, 484—498

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Боботов С. В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). — М.: ИЧП ЕАВ, 1994.

2. Бромхед Питер. Эволюция британской конституции. — М.: Юрид. лит., 1978.

3. Государственное право Германии: В 2 т. — М.: ИГП РАН, 1994.

4. Иванян Э. А. Белый дом: президенты и политика. — М.: Изд-во полит. лит., 1975.

5. История буржуазного конституционализма. XVII—XVIII. — М., 1983.

6. Каленский В. Г. Билль о правах в конституционной истории США. — М.: Юрид. лит., 1983.

7. Каррі Д. П. Конституція Сполучених Штатів Америки. — К.: Веселка, 1993.

8. Кашкин С. Ю. Конституция на переломе цивилизаций: формирование глобального конституционного идеала // Государство и право. — 1992. — № 11.

9. Ковалев А. М. Современное состояние Конституции V республики во Франции: Проблема реформы Конституции // Государство и право. — 1997. — № 4.

10. Конституция США: История и современность. — М.: Юрид. лит., 1988.

11. Кострицина (Крашенинникова) Н. А. Ограничение гарантий неприкосновенности личности в английском праве: Наbеаs Соrрus Асt 1679 года и чрезвычайное законодательство. — М.: Госюриздат, 1957.

12. Крутоголов Н. А. Президент Французской республики. — М.: Наука, 1980.

13. Крутоголов Н. А. Парламент Французской республики. — М.: Наука, 1988.

14. Крылов Б. С. Парламент буржуазного государства. — М.: Юрид. лит., 1963.

15. Мулукаева О. Р. Из истории формирования биллей о правах в американских штатах // Государство и право. — 1983. — № 2.

16. Николайчик В. М. «Билль о правах» и полицейское расследование. — М.: Наука, 1973.

17. Савельев В. А. Капитолий США: прошлое и настоящее. — М.: Мысль, 1989.

18. Серебренников В. П. Конституционное право Франции. — Минск: Изд. БГУ, 1976.

19. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. — М.: Юрид. лит., 1981.