Історія держави і права зарубіжних країн

§2. Виникнення давньосхідної держави

Найбільш ранні державні форми стали виникати на Сході, переважно в південній частині Азії і частково в Північній Африці. В передній Азії, у долині рік Тигру і Євфрату, знаходилися Вавилон і Ассирія (раніше Шумер і Аккад), тут же по сусідству були розташовані Хетська держава, Фінікія, єврейські царства, Урарту й інші найдавніші держави; в Африці, в долині Нілу, знаходився древній Єгипет. У процесі утворення вони пройшли загальний для країн цього регіону шлях плавного переростання первісного родоплемінного суспільства в державу. Отут проявилися як описані вище загальні закономірності державотворчих процесів, так і окремі, специфічні для цих країн особливості.

Процес виникнення державності розглядається звичайно на прикладі таких країн як Єгипет, Вавилон, Індія, Китай, держави давніх євреїв. Ми також будемо дотримуватися цієї схеми, оскільки для цього є ряд вагомих підстав:

· по-перше, у цих країнах найбільш яскраво проявилися загальні закономірності переходу від первісного ладу до державного;

· по-друге, перераховані держави і створена їхніми народами культура, у тому числі і правова, зробили помітний вплив на подальший розвиток цивілізацій;

· по-третє, їхнє минуле досліджено краще, ніж інших країн Стародавнього Сходу, краща їх джерельна і літературна бази.

2.1. Стародавній Єгипет

Держава Стародавній Єгипет склалася в північно-східній частині Африки, у долині, розташованій по нижній течії Нілу. Все сільськогосподарське виробництво Єгипту було пов’язане з його щорічними розливами, із дуже раннім будівництвом тут іригаційних споруджень, на котрих і почала вперше використовуватися праця рабів-військовополонених. Природні межі Єгипту служили захистом країни від набігів ззовні, створенню етнічно однорідного населення — давніх єгиптян.

Поливне землеробство, що розвивалося досить інтенсивно, сприяло соціальному розшаруванню, виділенню управлінської верхівки на чолі із первосвящениками — жерцями вже в першій половині IV тис. до н. е. В другій половині цього тисячоліття з’являлися перші державні утворення — номи, що виникли внаслідок об’єднання навколо храмів сільських общин для спільного ведення іригаційних робіт.

Територіальне розміщення древніх номів, розташованих уздовж єдиної водної магістралі, дуже рано призвело до їх об’єднання під владою сильнішого ному, до появи у Верхньому (Південному) Єгипті єдиних царів з ознаками деспотичної влади над іншими номами. Царі Верхнього Єгипту до кінця IV тис. до н. е. завоювали весь Єгипет [цар Менес (Мернер) — 3200 р. до н. е.]. Характер господарства, пов’язаний із постійною залежністю населення від періодичних розливів Нілу, і необхідність управління з центру працею багатьох людей щодо подолання їх наслідків обумовили і ранню централізацію староєгипетської держави.

Історія Стародавнього Єгипту поділяється на окремі періоди:

1) період Раннього царства (3100—2800 рр. до н. е.), або період царювання перших трьох династій єгипетських фараонів;

2) період Древнього, або Старого царства (біля 2800—2250 рр. до н. е.), у який включається час царювання III—IV династій;

3) період Середнього царства (біля 2250—1700 рр. до н. е.) — час царювання XI— XII династій;

4) період Нового царства (біля 1575—1087 рр. до н. е.) — час царювання XVIII— XX династій єгипетських фараонів.

Періоди між Древнім, Середнім і Новим царствами були часом господарського і політичного спаду Єгипту. Єгипет Нового царства — перша в історії світова імперія, величезна різноплемінна держава, створена шляхом завоювань сусідніх народів. До її складу увійшли Нубія, Лівія, Палестина, Сирія й інші, багаті природними ресурсами, області. Наприкінці Нового царства Єгипет почав занепадати, став здобиччю завойовників, спочатку персів, потім римлян, що включили його до складу Римської імперії в 30 р. до нашої ери.