Історія держави і права зарубіжних країн

Тема 16. Становлення та розвиток конституційного права в зарубіжних країнах

Однією з відмінних рис права нового типу, як зазначалося, була досить висока галузева організація правових норм. Це проявлялося в більш чіткому оформленні таких галузей права як кримінальне та цивільне, що мали давню історію, появі нових, серед яких і конституційне право, котре виступило своєрідним ядром національних правових систем, що складалися. Це зумовило і послідовність викладення матеріалу, який характеризує процес розвитку права на новій, буржуазній, основі в епоху громадянського суспільства. Першою темою, що пропонується, є історія становлення й розвитку конституційного права, яка є вихідною для вивчення навчальної дисципліни «Конституційне право зарубіжних країн».

Звернемо увагу на те, що відносно назви сучасних конституційно-правових дисциплін використовуються чимало різних термінів. Наприклад, відповідні стандарти вітчизняної юридичної освіти визначають, що навчальна дисципліна, яка вивчає головну галузь права нашої країни, має називатися «конституційним правом України», а інших країн — «державним правом зарубіжних країн». Відмінності між цими назвами мають свою історію і власні теоретичні засади.

§1. Теоретичні засади конституційного права

1.1. Формування засад конституційного права як галузі юридичної науки

На відмінну від науки цивільного або ж кримінального права, наука конституційного права склалася як самостійна дисципліна лише в другій половині XIX ст. Це «спізніле» її становлення пояснити неважко, оскільки для того, щоб конституційне право як юридична наука сформувалося в структуровану систему знань, необхідно було, щоб правове регулювання форм і способів здійснення державної влади, прав і свобод громадян досягло значного розвитку, щоб склалася більш-менш розгорнута система конституційних і інших правових норм, регулюючих цю сферу відносин.

Це не означає, що в системі юридичних знань раніше не було місця питанням, що входять до сфери конституційного (державного) права. Але вони відносилися до політичної філософії XVIII ст., у працях представників якої (Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Т. Джефферсон і ін.) сформульовані більшість принципів, сприйняття і розвиток котрих дозволило остаточно створити конституційно-правову доктрину, яка стала не тільки самостійною, але і провідною галуззю юриспруденції. Мова йде про такі принципи як народний суверенітет, поділ влади, верховенство конституції, не відчужуваність основних прав тощо. Але, незважаючи на важливу роль політичної філософії в генезисі науки конституційного права, історична дистанція між ними занадто велика, щоб можна було говорити про пряму наступність. Якщо політична філософія просвітництва була спрямована на необхідність перетворення існуючої в той час держави, її інститутів і методів правління, то наука конституційного права формувалася, виходячи з об’єктивної потреби юридичного оформлення і закріплення нової, що вже реально виникла, системи політичних відносин і інститутів буржуазного суспільства. Звідси й істотні розходження, хоча загальною для них залишалася вихідна установка: «замінити правління людей правлінням закону».

Становлення науки конституційного права максимальною мірою визначалося її практико-прикладною функцією. Залежно від особливостей державного устрою окремої країни або групи країн, геополітичних факторів, рівня суспільної та правової свідомості, суперництва національних правових доктрин тощо в конституційному праві з’являються різні школи, напрямки, доктрини.